Суспільно-політичний устрій і право в Галичині, на Північній Буковині та Закарпатті

Суспільно-політичний устрій і право в Галичині, на Північній Буковині та Закарпатті

У ХІХ ст. Галичина, Буковина і Закарпаття, що перебували у складі Австрійської імперії, являли собою один з найубогіших у Європі країв, відсталий аграрний додаток до австрійських промислових районів.

Панівну верхівку становили магнати, шляхта, вище духовенство. У другій половині століття виші щаблі в суспільстві займають також представники австро-німецького торгово-промислового капіталу, які у хижацький спосіб вивозили багатства краю (нафту, ліс та ін.). Австрійські, польські (у Галичині), румунські (на Буковині), угорські (на Закарпатті) поміщики займали найбільш привілейоване становище. Вони урізували селянські

наділи, захоплювали у свою власність громадські луки, пасовиська, ліси. У 1819 р. середній наділ поміщицького господарства становив 1051 акр землі, тоді як селянського - 14 акрів (1 акр дорівнював 0,4 га). Поміщики й церква володіли майже половиною всіх земельних угідь.

Селянство, що становило майже 90% західноукраїнського населення, перебувало в кріпосній, а після 1848 р.- в напівкріпосній і економічній залежності. У 40-х роках численні повинності поглинали до 85% прибутку селянських господарств. На Буковині, хоча особиста залежність кріпаків була скасована ще у 1785 р. (селяни отримали право вільного переходу), за ними залишались усі феодальні повинності. На Закарпатті у 40-х роках ХІХ ст. селяни-кріпаки латифундій виконували близько 20 видів панських робіт і мали віддавати поміщику дев’яту частину врожаю.

У результаті революційних подій 1848 р. в Австрії було скасовано кріпосну залежність селян, ліквідовано панщину. Але, як і в Росії після 1861 р., це не полегшило економічного становища селянства, до них перейшло менше половини земель краю. Селяни мали компенсувати поміщикам 20-кратну вартість всіх річних повинностей. Вони підлягали прямому й непрямому оподаткуванню, повинні були утримувати школи, шляхи тощо.

Землевласники зберігали за собою право володіння лісами, пасовиськами, і селянин мав платити за заготівлю дров, будівельних матеріалів, випас худоби. З приводу сервітутів (права користування чужим майном) селяни зверталися до судів, але, за свідченням Івана Франка, з 32 тис. судових справ про сервітути, що порушувались у 1848-1881 рр., поміщики виграли 30 тис. Після аграрної реформи 42% селянських господарств стали економічно нерентабельними і не мали можливості прогодувати своїх власників.

Наприкінці століття вкрай зубожілі селяни змушені були емігрувати до США, Бразилії, Канади та інших західних країн. У зв’язку з поширенням капіталістичних відносин на селі все більше застосовується система вільного найму, з’являються сільськогосподарські робітники.

У містах, які поділялися на три групи (Львів, королівські й муніципальні), проживало близько 10% населення. Переважну більшість заможних городян становили іноземці. Українці навіть у містах Східної Галичини становили 25-30%. Станом на 1900 р. лише 14% міського населення розмовляло українською мовою. У Галичині міста набули польського характеру, на Закарпатті - австро-угорського, на Буковині - австро-румунського. Прикметою капіталістичного розвитку міст став розвиток промисловості. Особливістю цього процесу було розорення дрібних місцевих підприємств унаслідок зовнішньої конкуренції, яка значно посилилась з появою залізниці. Великі підприємства, головним чином, зосереджувалися на лісообробці, розвитку якої сприяла гостра потреба у будівельних матеріалах на Заході, а також спеціалізувалися на виробництві алкоголю. Швидкими темпами розвивалися у 1870-1880 рр. нафтові промисли в районі Дрогобича й Борислава, які давали близько 5% світового видобутку нафти. В 1901 р. в Галичині була створена спілка фабрикантів.

Зростали лави повністю або частково зайнятих робітників, яких у 1902 р. налічувалося 230 тисяч. Найбільш експлуатовані робітники походили з розорених українських селян та ремісників. Вони отримували найнижчу заробітну плату, працюючи по 12-16 годин на день, тоді як австрійський закон 1885 р. визначав тривалість робочого дня у межах 11 годин. Але основна функція міст полягала в торгівлі та комерційній діяльності. Цей сектор цілком опанували євреї, які в східних містах становили 40-45%, а в деяких містах, наприклад, у Бродах - 70% мешканців.

На західноукраїнських землях діяла австрійська система влади й управління. Абсолютна влада належала імператору (цісареві), який здійснював вище управління за допомогою численних установ (придворних рад, канцлерств, управлінь). Основним органом австрійської влади у Галичині («Галіції й Лодомерії») було губернське присутствіє на чолі з губернатором, який призначався імператором виключно з числа австрійців.

Відповідно до цісарського патенту (наказу) від 3 квітня 1817 р., Галіції надавалась так звана станова конституція і щорічно скликався сейм, у якому засідали представники магнатів, лицарів та м. Львова. Головував у сеймі губернатор, як виконавчий орган сейму діяв комітет у складі семи депутатів, кандидатури яких затверджувались імператором. Компетенція сейму була обмеженою, він відав податками, фінансуванням місцевих робіт, видавав селянські метрики тощо. За своєю сутністю ця станова установа слугувала декорації абсолютистських порядків.

На початку ХІХ ст. територія Галичини поділялася на 18 циркулів (округів) і 59 дистриктів. До 1849 р. до складу Галичини як 19-й циркул входила Буковина.

В результаті реформи адміністративно-територіальної системи 1846 р. територію Галичини було поділено на 74 повіти (у деяких районах - староства) на чолі із старостами, яких призначав імператор. Численні німецькомовні канцелярії, в яких налічувалося близько 40 тис. чиновників, фактично володарювали над 2,5 млн населенням Галичини.

У сільських місцевостях політичну владу здійснювали власники землеволодінь через війтів і мандаторів. Мандатори мали статус державних чиновників, але фактично вони слугували поміщикам, від яких отримували матеріальне забезпечення. Це були «всесильні сільські сатрапи», із широкими адміністративно-поліцейськими повноваженнями і, навіть, з правом застосування тілесних покарань. Війти призначалися землевласниками з трьох обраних селянами кандидатів. Вони розглядали суперечки з цивільних справ, що виникали між селянами.

Закарпаття входило до Угорського королівства і поділялося в адміністративно-територіальному відношенні на 4 жупи, якими управляли призначувані королем чиновники - жупани. Жупи поділялися на комітати з комітатськими правліннями. В селах управління здійснювали старости, яких призначали феодали. На Закарпатті існували й територіально-економічні одиниці - домінії (землі з містами і селами), що належали феодалові, церкві чи державі.

У 1848 р. під тиском революційного руху цісар Фердинанд І проголосив конституцію, скликав австрійський парламент, скасував кріпацтво. Була дозволена діяльність своєрідного тимчасового національного уряду - Головної руської ради у Львові.

Однак у березні 1849 р. імператор Франц-Йосиф «подарував» нову антидемократичну конституцію, яка відновила централізовану державу. Цісарським патентом від 29 вересня 1850 р. для Галичини, як і для інших провінцій, установлювалась крайова конституція, яка передбачала поділ краю на три округи і створення трьох окружних сеймів. Округи мали створюватись з урахуванням національного складу населення: Краківський - польського, Львівський - польського й українського, Станіславський - українського. Як відомо, це була невдала спроба згладити соціальні протиріччя й національні суперечки. Патентом від 31 грудня 1851 р. загальнодержавна конституція і крайові конституції скасовувались і поновлювалась необмежена влада імператора. За допомогою «жандарма Європи» царя Миколи І політичну систему Австрійської імперії, за незначними змінами, було збережено.

Спробою зберегти імперію була угода 1867 р. про унію Австрії та Угорщини. Глава дуалістичної монархії Франц-Йосиф одночасно був імператором Австрії і королем Угорщини. Разом з угодою австрійський парламент (рейхсрат) прийняв конституцію, яка діяла, в тому числі й на українських землях, до жовтня 1918 р. В Угорщині була відновлена дія конституції 1848 р. Для обговорення питань загальнодержавного значення щорічно почергово у Відні й Будапешті скликалися так звані «Делегації» по 60 представників від австрійського й угорського парламентів. Від Галичини делегувалося 7 представників (6 поляків і 1 українець).

Крім того, в імперії діяв парламент, рішення якого мали затверджуватись імператором. Рейхсрат складався з палати панів - призначуваних імператором представників найвпливовіших дворянських родин та духовенства і палати депутатів від населення, яких обирали за ускладненою, а з 1873 р. куріальною системою. Тому у рейхсраті переважали великі власники та торгово-промислова буржуазія австрійської і польської національностей. Українців же, які становили 13% населення Австрії, у верхній палаті було чотири (із 170 осіб), у палаті депутатів 1879 р.- три (з 353), а 1897 р.- 11 (з 425).

Проголошення деяких демократичних інститутів було вимушеним заходом, який суттєво не вплинув на панування феодальних верств у державі.

У післяреволюційний період замість губернського правління у Галичині встановлювалося одноособове правління намісника, а на Буковині, що з 1849 р. стала окремою адміністративно-територіальною одиницею,- правління президента краю. В 1861 р. імператор створив у Галичині й Буковині підпорядковані центральній владі крайові сейми, які здійснювали нагляд за управлінням у сфері місцевого самоврядування. Положення про вибори забезпечувало повну перевагу у сеймах поміщиків і буржуазії у галицькому сеймі польської, а у буковинському - румунської національності. Представництво українців у крайових сеймах становило близько 10% депутатів.

Відповідно до галичанського крайового закону про громади (1866 р.) затверджувались повітові громади (гміни), в яких створювались керівні органи - повітові ради і виконавчі органи - повітові комітети на чолі з повітовими старостами. Повітові старости вступали на посади лише після затвердження імператором. Старости мали дуже широкі адміністративно- господарські повноваження. Для підтримання громадського спокою, придушення будь-яких невдоволень правлінням Габсбургів вони могли використовувати жандармерію і військові частини.

У містах і селах обиралися ради, які формували міські і сільські управи (у великих містах магістрати) на чолі з бургомістрами в містах і війтами в селах. За реформою міського самоврядування 33 містам імперії, в тому числі Львову й Чернівцям, було надано статути. Згідно із статутом Львова від 14 жовтня 1870 р., міську владу здійснювали міська рада і магістрат на чолі з президентом.

У першій половині ХІХ ст. суди на західноукраїнських землях поділялися на шляхетські (земські та гродські), духовні, міські, доменіальні й комітатські.

Відповідно до австрійського Положення (1849 р.) суди було відокремлено від адміністрації, замість колишніх станових судів було створено загальні судові установи для всіх станів. Усі суди проголошувалися незалежними, судді призначалися імператором довічно. За австрійською конституцією 1867 р., на західноукраїнських землях діяла триступенева система судів: 1) одноособові повітові суди; 2) колегіальні крайові (окружні) суди; 3) колегіальний вищий крайовий суд у Львові, дія якого поширювалась і на Буковину.

Для розгляду кримінальних справ про злочини, за які передбачалося тюремне ув’язнення на строк не менш як 5 років, створювалися суди присяжних при окружних судах. Списки присяжних щорічно складалися відповідними адміністраціями з урахуванням установлених цензів (майнового, освітнього, вікового).

Найвищою судовою інстанцією для всієї держави був Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні. Крім загальних, існували й спеціалізовані суди (військові, торговельні та ін.). У Львові діяв створений у 1896 р. промисловий суд, який розглядав спори між підприємцями й робітниками, у Дрогобичі - третейський суд кас взаємодопомоги гірничих товариств.

У процесі судових реформ у 1850 р. була створена прокуратура, яку очолював генеральний прокурор. При вищому крайовому суді існувала посада старшого прокурора, а при окружних судах - посада державних прокурорів. Прокуратура здійснювала нагляд за законністю дій державних установ, суду, слідчих органів, окремих осіб. З 1851 р. при судах діяла підпорядкована міністру фінансів фінансова прокуратура, призначенням якої був захист фінансових інтересів держави.

Адвокатура у Галичині була заснована ще у 1781 р. і діяла під загальним наглядом міністра юстиції. У Львові існувала Президія адвокатської палати, яка обиралась адвокатами для координації їхньої діяльності. Вимоги до кандидатів в адвокатуру були дуже високими: їм необхідно було мати ступінь доктора права, пройти семирічне стажування і скласти кваліфікаційні іспити.

Сутністю змін у правовій системі на західноукраїнських землях після включення їх до Австрії була заміна застарілого польського законодавства на австрійське. Особливістю цього процесу було те, що Галичина стала місцем апробації нового австрійського законодавства.

Так, Цивільний кодекс 1811 р., введений у дію в Австрійській імперії з 1 січня 1812 р., спочатку був запроваджений і протягом 15 років удосконалювався на галицькій території. Його джерелами були пандектне право (пристосоване до капіталістичних відносин римське право), Прусське земське уложення 1794 р. і місцеве право деяких австрійських земель. Кодекс мав 1502 параграфи і поділявся на вступ, у якому викладались загальні положення про цивільний закон, та три частини, що містили положення про особисті, майнові права, спільні постанови щодо особистих і майнових прав. У кодексі визнавались рівність громадян перед законом, свобода договірних відносин, цивільний шлюб та ін. Оскільки він зберігав елементи феодального і канонічного права, із розвитком капіталістичних відносин його норми не відповідали новим історичним умовам. Однак із певними змінами у формі новел (надзвичайних актів) цей кодекс продовжував діяти до розпаду імперії і навіть - декілька років після включення у 1921 р. західноукраїнських земель до складу Польщі.

Цивільно-процесуальний кодекс набув чинності з 1796 р. у Західній, а з 1807 р. і в Східній Галичині під назвою Галицького цивільно-процесуального кодексу. Він регулював усі стадії цивільного процесу від подання позовної заяви до виконання рішення суду. Процес характеризувався надзвичайною повільністю, тяганиною й дорожнечею суду, тому тривала робота над його вдосконаленням. Хоча новий проект цивільно-процесуального кодексу (1825 р.) затверджено не було, окремі його положення, що регулювали питання компетенції судів, адвокатської діяльності, судочинства в безспірних справах тощо, було введено в дію. Новий Цивільно-процесуальний кодекс (1895р.) базувався на принципах гласності, усності, змагальності і, порівняно з попереднім, прискорив розгляд судових справ.

Кримінальний кодекс (1803 р.) також наприкінці XVIII ст. попередньо був апробований на території Галичини. Він складався з двох частин (злочини й тяжкі поліційні проступки), кожна з яких мала розділ кримінального матеріального права і розділ процесуального права. На старих засадах римського права було розроблено широку класифікацію покарань за злочини, за «порушення громадського спокою». Головним способом покарання стає ув’язнення, яке поділялося на: 1) суворе тюремне ув’язнення із заковуванням у ланцюги; 2) суворе ув’язнення з кайданами на ногах; 3) звичайне тюремне ув’язнення без ланцюгів і кайданів. За деякі злочини встановлювалась смертна кара, але у більшості випадків імператор, щоб піднести популярність абсолютизму, у порядку помилування замінював смертні вироки на позбавлення волі.

Новий Кримінальний кодекс 1852р. поділявся на дві частини: про злочини й проступки. За злочини передбачалася смертна кара через повішення або тюремне ув’язнення на різні терміни, за проступки - грошові покарання, арешт до 6 місяців, тілесні покарання (скасовані в Австрії законом від 15 листопада 1867 р.), заборону проживати в даній місцевості тощо. У подальшому в кодекс неодноразово вносились доповнення, але в його основі були застарілі норми феодального права. Прогресивні правознавці вимагали підвищити з 10 до 16 років вік кримінальної відповідальності, скасувати смертну кару, яку вважали середньовічним варварством, виступали проти застосування статей кодексу за аналогією тощо.

Кримінально-процесуальний кодекс 1853 р. суперечив демократичним нормам судочинства. У 1873 р. був затверджений новий Кримінально- процесуальний кодекс, який з незначними змінами діяв до 1918 р. За цим кодексом судочинство базувалося на принципах усності і гласності, допускалась участь присяжних у розгляді тяжких злочинів, запроваджувалась ідея вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів.

* * *

Отже, у ХІХ - на початку ХХ ст. державний лад і право на українських землях визначалися спільними для Росії й Австро-Угорщини процесами, центральний зміст яких полягав у кризі феодально-кріпосницьких відносин і проведенні буржуазних реформ. Відбулися суттєві зміни в суспільно-політичному ладі України, перш за все у правовому становищі селян. Було ліквідовано їх залежність від поміщиків, формально вони отримали особисті й соціально-економічні права. В умовах розвитку промисловості поява буржуазії та найманих працівників - пролетарів привели до зміни в соціальній структурі міст. На українських землях у складі Російської імперії унаслідок реформ 60-70-х років створювалися земські й міські органи місцевого самоврядування, запроваджувалася нова судова система і буржуазно- демократичні принципи судочинства. Однак ці зміни відбувалися із суттєвими обмеженнями й певним зволіканням, особливо на Правобережжі. Подібні процеси були характерними й на західноукраїнських землях.

Посилювалися буржуазні тенденції у розвитку правової системи. Нові кодифікації поповнили джерельну базу чинного на Україні права. Розвиток капіталістичних відносин зумовив появу фабрично-заводського та адміністративно-поліцейського законодавства. Аналогічно в Австро-Угорщині було створено нові кодекси, апробація яких відбувалася на західноукраїнських землях.

Революційні події у Росії 1905-1907 рр., перша світова війна помітно вплинули на розвиток державно-правових інститутів. Царизм був змушений дещо змінити форму правління, проголосити, щоправда, обмежені, права й свободи. Однак це не змогло врятувати імперію від глибокої революційної кризи.

Царський уряд і уряд Австро-Угорщини ігнорували прагнення народу України до самовизначення та національного відродження. Але ідеї української державності знайшли подальший розвиток у національно- культурному русі, діяльності українських політичних партій.

Завдання для самостійної роботи

1. Складіть схему суспільного ладу на українських землях у складі Російської імперії. З’ясуйте якими факторами зумовлювалися зміни у суспільному устрої на українських землях та розкрийте сутність цих змін. Прочитайте текст циркуляра міністра внутрішніх справ Валуева від 18 липня 1863 р. про заборону української мови (додається). До яких заходів вдавався царат у боротьбі з українським суспільством?

2. Охарактеризуйте правовий статус дворянства, в яке протягом другої половини ХVIІІ - першої половини ХІХ ст. оформилась козацька старшина й шляхта. Поясніть, поширенням яких загальноросійських актів на українські землі та якими актами царської влади, що прямо адресувалися панівній верстві України, відбувалося зрівняння у правах української старшини й шляхти з російським дворянством.

3. Проаналізуйте процес виникнення та розвитку на українських землях буржуазії. Розкрийте соціальну базу формування буржуазного стану. З’ясуйте, які особливості мав процес формування буржуазії в Україні.

4. З’ясуйте, на які категорії поділялося міське населення. Охарактеризуйте соціально-правове становище міської верхівки. Проаналізуйте, що спричинило значне зростання кількісного складу купецтва, збільшення торгових капіталів, та як це відбилося на його правовому становищі та особливостях гільдійсько-купецького корпоративного устрою. Розкрийте соціально-правове становище найчисленнішої групи міського населення - міщанства.

5. Встановіть, коли з’явилися в містах України у якості нової соціальної групи робітні люди; розкрийте соціальні ознаки цієї верстви міського населення та поясніть, що було основним джерелом їхнього існування. З’ясуйте, в який період відбувався процес кількісного зростання робітничого класу, та в яких регіонах цей процес відбувався найбільш інтенсивно. Поясніть, в якому становищі знаходились робітники через відсутність фабричного законодавства. Коли вперше під впливом страйків робітників царський уряд був змушений вдатися до видання законодавчих актів, що регулювали трудові відносини?

6. Зробіть порівняльний аналіз соціально-правового становища кріпосних та державних селян у першій половині ХІХ ст. Поясніть причини скасування кріпацтва Маніфестом Олександра ІІ від 19 лютого 1861 р. про звільнення селян (додається) та здійсніть власний аналіз змісту цього документу. На основі власного аналізу наведеного до теми текстів із Маніфесту та Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності (додається) з’ясуйте, в чому полягала половинчатість селянської реформи 1861 р.?

7. Розкрийте, сутність та зміст селянської реформи 1861 р. Поясніть, який характер мало запроваджене в ході цієї реформи сільське й волосне самоврядування. Яке призначення мав інститут мирових посередників, та на які органи після скасування в 1874 р. цього інституту покладалися дані функції?

8. Складіть порівняльну схему органів управління, що діяли на українських землях до реформ та в пореформений період. З’ясуйте, які зміни в систему управління внесли реформи 60-70 рр. ХІХ ст.

9. Ознайомтеся з наведеними до теми уривками з Положення від 1 січня 1864 р. про земські установи та Городового положення від 16 червня 1870 р. Розкрийте зміст земської (1864 р.) і міської (1870 р.) реформ та особливості їх проведення в Україні. Які ще реформи, окрім названих, були проведені в 60-80 роках, в чому полягає їх сутність?

10. Складіть схему судових установ до і після судової реформи 1864 р. Розкрийте причини та сутність судової реформи 1864 р. Проаналізуйте наведені до теми витяги з Устрою судових установлень та Статуту карного судочинства 1864 р. Розкрийте юрисдикцію, порядок створення й діяльності мирових судів, окружних судів та судових палат, повноваження та значення інституту присяжних засідателів. Охарактеризуйте функції запровадженої судовими статутами 1864 р. адвокатури. Поясніть, в чому полягала різниця між присяжними повіреними та приватними повіреними. Розкрийте характерні особливості проведення судової реформи на Правобережжі та Лівобережжі України.

11. Ознайомтеся з уривком царського Маніфесту про удосконалення державного порядку від 17 жовтня 1905 р., що додається до теми. Охарактеризуйте процес буржуазно-демократичних перетворень, до яких царизм змушений був удатися на початку ХХ ст. унаслідок революційних подій 19051907 рр.

12. Розкрийте зміст кодифікації права першої половини ХІХ ст. Охарактеризуйте джерела права, що діяли на українських землях у складі Російської імперії.

13. Прочитайте витяги із Зібрання малоросійських прав 1807 р. та Зводу законів цивільних (додаються). Охарактеризуйте процес розвитку цивільного та родинного права на українських землях у складі Російської імперії.

14. Розкрийте процес розвитку кримінального права на українських землях у складі Російської імперії. Проаналізуйте витяги зі Статуту карного судочинства 1864 р. та Положення про покарання кримінальне і виправне 1885 р., що додаються до теми. Розкрийте процес еволюції основних інститутів кримінального права, його характерні буржуазно-демократичні риси та з’ясуйте, які пережитки феодального права воно зберігало. Проаналізуйте, на які види поділялися злочини та розкрийте їх склад.

15. Охарактеризуйте еволюцію кримінально-правового інституту покарання. Розкрийте, в чому проявлявся процес гуманізації покарання та які феодальні риси зберігалися в інституті покарання. З’ясуйте, які встановлювалися види покарань кримінальних і виправних. Проаналізуйте причини та наслідки посилення кримінальної репресії царизму на початку ХХ століття.

16. Розкрийте характерні риси процесуального права на українських землях у складі Російської імперії.

17. Складіть схему суспільного устрою на українських землях у складі Австро-Угорської імперії. Ознайомтеся витягом зі статті «Хлопська нужда», про злиденне життя галицьких селян та уривками зі статей “Бориславська катастрофа” та “Визиск робітників”, в яких наводяться конкретні приклади жорстокої експлуатації робітників (додаються).

18. Складіть порівняльну схему місцевого управління з урахуванням змін у політичному ладі й адміністративно - територіальному поділі західноукраїнських земель до і після революції.

19. Складіть схему судової системи на українських землях у складі Австро-Угорської імперії. Поясніть порядок створення та призначення судів присяжних при окружних судах. Які існували спеціалізовані суди? Розкрийте призначення та функції прокуратури й адвокатури на українських землях у складі Австро-Угорщини.

20. Охарактеризуйте джерела права на українських землях у складі Австро-Угорської імперії.

21. Проаналізуйте наведені до теми витяги з Австрійського Цивільного кодексу 1811 р. (додаються), що діяв на галицькій території. Охарактеризуйте риси цивільного права й цивільного процесуального права на українських землях у складі Австро-Угорської імперії.

22.Розкрийте риси кримінального права й кримінально-процесуального права на українських землях у складі Австро-Угорської імперії.