§ 2. Правове становище адміністрації підприємств і установ

§ 2. Правове становище адміністрації підприємств і установ

Серед суб’єктів адміністративного права підприємства та установи посідають особливе місце, оскільки через їх діяльність держава й суспільство здійснюють свої зовнішні та внутрішні завдання. Підприємства й установи діють не відокремлено від держави та суспільства, вони постійно в тих чи інших формах вступають у взаємовідносини з державними й суспільними інститутами.

Виконуючи економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян, суспільства та держави, підприємства й установи повинні функціонувати в межах, установлених державою. Основний напрям державної діяльності, де підприємства й установи безпосередньо пов’язано з державою та її інститутами, — виконавча влада (від місцевого рівня до центральних органів виконавчої влади) та місцеве самоврядування. У взаємовідносинах з цими суб’єктами держави та суспільства підприємства й установи практично вирішують усі питання — від створення, здійснення своєї діяльності та до її припинення. Крім названих, підприємства й установи вступають у адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з приводу: оперативного й бухгалтерського обліку результатів своєї діяльності; статистичної звітності; податків; безпеки виробництва та праці; протипожежної й екологічної безпеки; санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту здоров’я їх працівників, населення, споживачів продукції; охорони навколишнього середовища від забруднення та інших шкідливих впливів; відшкодування збитків, завданих нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища; сплати у відповідних випадках штрафу; створення спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організації їх професійної підготовки; проведення непрофільних робіт у разі стихійного лиха; обставин, пов’язаних із надзвичайними ситуаціями, тощо.

На добровільній договірній основі підприємства беруть участь у роботі з комплексного економічного та соціального розвитку території, що проводять державні органи або органи місцевого самоврядування.

Чинне законодавство встановило основи взаємодії підприємств і установ з державою (органами виконавчої влади), а саме: порядок здійснення державної реєстрації та обґрунтування її відмови; перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку результатів роботи; ведення статистичної звітності. Незалежно від форм власності, організаційно-правових форм, підприємства й установи зобов’язані своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зменшення та компенсацію негативного впливу їх діяльності на природне середовище, здоров’я й власність людей. Відповідно до законодавства України вони несуть відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання речовин, які забруднюють навколишнє природне середовище. Згідно з чинним законодавством діяльність підприємств, які порушили ці норми та вимоги, може бути зупинено частково, тимчасово або припинено повністю. Підприємства й установи зобов’язані додержуватися законодавства про працю, правил безпеки на виробництві, санітарно-гігієнічних норм з охорони здоров’я працівників, населення та споживачів продукції.

Збитки, завдані підприємствам у результаті виконання ними вказівок державних та інших органів або їх посадових осіб, які порушили права підприємств, а також зумовлені ненавмисним здійсненням такими органами або їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємств, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Разом з тим, уповноважені державні органи, що здійснюють контроль за додержанням підприємствами й установами відповідного законодавства в цій частині, можуть втручатися в їх діяльність і вживати щодо порушників заходів примусового впливу, передбачених законом.

У нормах права, які встановлюють адміністративно-правовий статус підприємств і установ, принциповим моментом є форма власності, оскільки поряд з положенням законодавства про те, що незалежно від виду власності й організаційно-правових форм підприємствам гарантуються рівні умови діяльності, їх адміністративно-правовий статус має свої особливості. Так, до відання державних органів належать заснування, ліквідація та реорганізація державних підприємств, затвердження їх статуту, управління ними, призначення на посаду й звільнення з посади їх керівників, укладання та розірвання з ними контрактів.

Вплив держави на недержавні підприємства й установи більш обмежений. Роль держави щодо них виявляється в установленні правових засад діяльності й контролю за їх додержанням. Цей вплив не носить характеру державного управління. Конкретні питання заснування, організації управління, визначення видів діяльності цих підприємств і установ розв’язують засновники або уповноважені ними органи. Від форми власності залежить і статус трудових колективів. Трудові колективи державних підприємств мають ширші повноваження, пов’язані із затвердженням статуту, внесенням до нього змін і доповнень, визначенням умов найму керівника, виділення зі складу підприємства, вступу й виходу з об’єднання підприємств, оренди, викупу майна тощо.

Органом управління підприємством, установою є адміністрація. Незалежно від виду, форми власності та господарювання керівник, його заступники, керівники апарату управління й структурних підрозділів, рада, правління, дирекція здійснюють функції оперативного управління підприємством, установою. Адміністрація діє в межах повноважень підприємства, установи, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного об’єкта та в зовнішніх зв’язках. Маючи всі необхідні розпорядчі повноваження юридично-владного характеру, вона забезпечує інтереси власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник, ректор тощо).

Керівник підприємства, установи має певні повноваження щодо представництва, розпорядження майном, коштами, комплектування та розстановки кадрів, організації роботи. Керівник визначає склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту. Діючи від імені підприємства, він захищає його інтереси, укладає господарські та трудові угоди, розпоряджається майном, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки, видає доручення, затверджує штати, видає накази, обов’язкові для всіх працівників. Заступників керівника підприємства, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління й структурних підрозділів (цехів, відділів, дільниць, ферм тощо) призначає на посаду і звільняє з посади керівник підприємства.