Стаття 126.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Коментована стаття закріплює систему гарантій забезпечення незалежності і недоторканності суддів, які є невід’ємною складовою їхнього статусу, конституційними принципами організації і функціонування судів та професійної діяльності суддів. Незалежність суд дів полягає передусім в їхній самостійності, непов’язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.

Виключна важливість цих гарантій полягає у можливості створення ефективного організаційно-правового механізму, який надійно попереджував би будь-які спроби впливу на суддів або втручання в процес здійснення правосуддя.

Принцип незалежності суддів є як конституційним (за джерелом закріплення), так і міжгалузевим (за сферою застосування) принципом судочинства. Він закріплений у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких статтях процесуальних кодексів України, які передбачають, що при здійсненні правосуддя судді і народні засідателі (при розгляді кримінальних справ) незалежні та підпорядковуються лише закону. Гарантіями реалізації цього принципу є: порядок обрання (призначення) і звільнення суддів; право судді на відставку; передбачена законом процедура здійснення правосуддя; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду; недоторканість суддів; наявність органів суддівського самоврядування; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

Незалежність, ефективність судової системи ґрунтуються також на певних принципах, вироблених міжнародною практикою. До найважливіших міжнародних актів, які визначають основні принципи та стандарти правосуддя, слід віднести — Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ратифікована відповідно до Закону України від 17 липня 1997 р. № 475/97), Рекомендацію (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, Європейську хартію про закон «Про статус суддів», ухвалену 10 липня 1998 р., Рекомендацію № R (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалену Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р., Регламент Європейського Суду з прав людини від 4 листопада 1998 р. Зокрема, в Основних принципах незалежності судочинства Організації Об’єднаних Націй, Конвенції з прав людини та Рекомендаціях Комітету міністрів для країн-членів Європейської Ради щодо незалежності та ролі судів деталізуються принципи, на яких має ґрунтуватися судова система. Зазначені у цих положеннях ознаки сильної юридичної системи згруповано таким чином.

1. Судді повинні бути незалежними. Це означає, що їхні рішення не підлягають ніякому перегляду, крім спеціальних судових процедур, передбачених законом, а суддям гарантується перебування на посаді до досягнення певного віку, або до закінчення встановленого строку перебування на посаді; оплата праці суддів має бути забезпечена законом.

2. Судді повинні мати достатні повноваження для виконання своїх обов’язків здійснювати правосуддя і судочинство.

3. Суддя повинен ухвалювати рішення без будь-яких прямих чи непрямих обмежень, невідповідного впливу, тиску, погроз чи втручань; судді не зобов’язані доповідати про обставини справ особам, які не мають відношення до судочинства.

4. Судді повинні робити фактичні висновки з наявних доказів, додержуватися процедури ведення засідання й заслуховування свідків, правильно застосовувати закон і виносити кінцеве рішення.

5. Справу не можна відкликати від певного судді, не маючи на те достатніх підстав, таких, як хвороба або конфлікт інтересів.

6. Справи не повинні розподілятися між суддями за бажанням осіб, які можуть бути заінтересованими у вирішенні справи.

7. Критеріями призначення суддів мають бути висока кваліфікація, бездоганна репутація, відданість ідеалам правосуддя, а порядок добору суддів повинен бути чітко визначеним.

8. Повинен існувати справедливий порядок розгляду дисциплінарних справ щодо суддів.

9. Влада мусить створювати відповідні умови для ефективної діяльності суддів, зокрема наймати потрібну кількість суддів і забезпечувати їх належну підготовку, надавати в їхнє розпорядження відповідний персонал та обладнання, а також дбати про те, щоб статус та платня суддів відповідали гідності їх професії і відповідальності.

Останнє положення безпосередньо зумовлює діяльність держави щодо створення такої організації судової системи, яка б забезпечила реалізацію права громадянина на судовий захист і справедливе судочинство.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законодавчої і виконавчої гілок влади, органів державного управління, службових осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думки і позицій сторін у цивільних, адміністративних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від вищестоящих судів.

Захист судді від свавілля з боку законодавчої влади передбачає, що остання не може ні нав’язати чинним судовим процедурам нові правила, ні змінити результат уже прийнятих рішень. Принцип відсутності зворотної сили закону дозволяє уникнути подібних незаконних посягань на права сторін у процесі. У відносинах з виконавчою владою незалежність судді передбачає, що він не зазнає впливу, утиску з боку органів державного управління. Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод будь-яка людина має право на те, щоб її справу було розглянуто справедливо, публічно і в розумний строк, незалежним та безстороннім судом згідно із законом (ч. 1 ст. 6).

Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватися і в самому суді. Непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів та керівників суду є неприпустимим.

При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю, виходячи при цьому з обставин справи і підкоряючись лише вимогам закону.

Підкорення суддів лише закону полягає у тому, що справа розглядається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Ніякі посилання на доцільність, вказівки і клопотання, від кого б вони не надходили, не звільняють суддів від обов’язку точно застосувати закон до обставин конкретної справи. Судові рішення, які ними постановляються, мають базуватися на аналізі усіх доказів у сукупності.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону взаємопов’язані, оскільки відсутність вимоги до суддів про дотримання закону при здійсненні правосуддя призвела б до сваволі.

Незалежність суддів — це фундаментальний принцип функціонування судової влади, зміст якого є універсальним і практично не змінюється під впливом тієї чи іншої національної правової системи.

Можна виокремити організаційну (інституціональну) та функціональну незалежність суддів. Перша полягає в тому, що судді не повинні підкорятися ні законодавчій, ні виконавчій гілкам влади і мають бути неупередженими, а визнаний Україною принцип верховенства права забороняє приймати законодавчі акти, що анулюють з ефектом зворотної сили рішення суду; друга — у підкоренні суддів при здійсненні правосуддя тільки Конституції і законам України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 акцентував: «Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо» (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Ідея сильної судової влади може залишитися лише декларацією, якщо не буде створено належних гарантій особистої незалежності і процесуальної самостійності суддів. Забезпечення незалежності судочинства є найважливішою, фундаментальною проблемою конституційного нормування. Формула «суди незалежні і підкоряються лише закону» була і в Конституції СРСР, і в конституціях Української РСР 1937 і 1978 рр., однак ця норма на теренах України існувала тільки на папері. У той же час історичний досвід наочно переконує, що закріплення в Конституції нормативів незалежного судочинства хоча й не призводить автоматично до їх втілення в життя, але дає могутній поштовх до цього, створює необхідні політико-правові передумови на шляху становлення дійсно незалежної судової влади. Тому конституційне унормування принципу незалежного суду і гарантій його реалізації має непересічне значення. Визначені у коментованій і наступних статтях Конституції України гарантії незалежності і недоторканності суддів забезпечують у своїй сукупності своєрідний «внутрішній суверенітет» судової влади, який конче потрібний її носіям для справедливого і неупередженого здійснення правосуддя відповідно до вимог закону. Суддівська незалежність є не особистим привілеєм суддів, а засобом захисту публічних інтересів, насамперед законних інтересів, прав і свобод людини і громадянина.

Систему гарантій суддівської незалежності, закріплених у коментованій статті, можна умовно поділити таким чином: особиста недоторканність суддів; безстрокове призначення судді на посаду; неможливість неправомірного усунення з посади судді та особиста безпека суддів і членів їх сімей.

Гарантована Конституцією України незалежність суддів забезпечується особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (п. 27 ч. 1 ст. 85, ч. 4, ч. 5 ст. 131); захистом професійних інтересів (ч. 6 ст. 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (ч. 1 ст. 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (п. 3 ч. 1 ст. 131); забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч. 2 ст. 127); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (ч. 5 ст. 129); здійсненням суддівського самоврядування (ч. 2 ст. 130).

Згідно із ч. 2 коментованої статті забороняється вплив на суддів у будь-який спосіб. Йдеться про всі заходи впливу, метою яких є втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя.

Суддя повинен мати можливість діяти без будь-якого обмеження, неправомірного впливу, схиляння, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-чийого боку чи з будь-якої причини. Судді повинні мати повну свободу виносити рішення у справах безсторонньо, керуючись лише законом та власним переконанням.

Ніхто не має права вказувати судді, як слід оцінювати ті чи інші обставини справи, примушувати його постановити те чи інше судове рішення.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і тягнуть за собою відповідальність. Зокрема, згідно з кримінальним законодавством втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376 КК).

Під втручанням у діяльність судді розуміються вказівки, вимоги, погрози, обіцянки різних вигод, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи тощо з метою схилити його до ухвалення бажаного судового рішення або до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій.

Передбачено також кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо судді, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на його життя або здійснення таких самих дій щодо близьких родичів судді у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя.

Передбачена ч. 3 коментованої статті конституційна вимога, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку, створює гарантію особистої недоторканності суддів, що забезпечує захист носіїв судової влади від можливих зловживань з боку посадових осіб.

Недоторканність суддів є важливою гарантією їх незалежності. Вона полягає у тому, що:

— суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом;

— суддя не може бути притягнутий до відповідальності і покараний за прийняття судового рішення або інші дії пов’язані із здійсненням правосуддя. Притягнення судді до відповідальності за дії, пов’язані із здійсненням правосуддя, може мати місце лише у разі встановлення його вини у зловживанні або вчиненні злочину у сфері службової діяльності (розділи XVII—XVIII КК України);

— у сфері службової діяльності суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення;

— гарантії недоторканності поширюються на житло, службове приміщення судді, його особистий чи службовий транспорт, телефонні розмови, кореспонденцію, речі і документи. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Кримінальна справа щодо судді може бути порушена тільки Генеральним прокурором України або його заступником.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

Гарантії недоторканності поширюються не тільки на професійних суддів, а й на народних засідателів і присяжних на час виконання ними обов’язків, пов’язаних із здійсненням правосуддя.

У частині 4 коментованої статті встановлено, що судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на п’ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Безстрокове обрання суддів судів загальної юрисдикції здійснюється Верховною Радою України на підставі рекомендації та відповідного подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Безстрокове призначення на посаду судді створює дуже важливу гарантію незалежності судді, оскільки в такому разі носій судової влади впевнений, що його не можна в будь-який час усунути з посади, і він за умови належної поведінки гарантований від неправомірного звільнення з посади. Гарантія стабільності зайняття посади та забезпечення винагороди за працю є важливим соціально-психологічним чинником, який мотивує поведінку судді на підкорення виключно закону.

Із загального правила про безстрокове призначення судді на посаду передбачено два винятки.

Судді Конституційного Суду України призначаються строком на дев’ять років (ст. 148 Конституції). Цей виняток обумовлено специфікою повноважень названих суддів, які мають повноваження здійснювати правосуддя у сфері конституційної юрисдикції.

Особи, які призначені на посаду судді вперше, обіймають цю посаду протягом п’яти років (ст. 128 Конституції). За цей строк є можливість освідчитись у професійних та моральних якостях носія судової влади для вирішення питання про доцільність його наступного безстрокового призначення на посаду судді.

Судді, обрані Верховною Радою України, перебувають на посаді до досягнення шістдесяти п’яти років, інші судді — до закінчення строку, на який їх обрано чи призначено.

У частині 5 коментованої статті встановлено вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади. Таке звільнення можливе лише органом, який обрав або призначив суддю, виключно з підстав, передбачених цією частиною, за поданням Вищої ради юстиції. Перелік підстав для звільнення судді з посади унеможливлює свавільне чи необґрунтоване усунення з посади судді, за будь-яких інших обставин, в тому числі і органом, який його обрав або призначив.

Дострокове звільнення судді з посади допускається лише у випадках, передбачених пп. 3—8 ч. 5 коментованої статті.

Суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав чи призначив, виключно з підстав, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено, здійснюється Президентом України.

Суддя звільняється з посади за віком органом, який його обрав або призначив, з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років.

Суддя звільняється з посади у разі неможливості здійснювати повноваження за станом здоров’я органом, який його обрав чи призначив, за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я, або за рішенням суду про визнання судді обмежено дієздатним або недієздатним, яке набрало законної сили.

У разі порушення суддею вимог щодо несумісності він звільняється з посади органом, який обрав чи призначив суддю в порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду юстиції».

Звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього здійснюється органом, який обрав чи призначив суддю у порядку; встановленому статтями 105,106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Такий суддя втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення.

Суддя звільняється з посади у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України».

Звільнення судді з посади у разі визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим здійснюється органом, який його обрав або призначив на підставі відповідного рішення суду та подання Вищої ради юстиції, внесеного у порядку, встановленому ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Звільнення судді з посади за його заявою про відставку чи звільнення з посади за власним бажанням здійснюється у порядку, встановленому ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За таким суддею зберігаються звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

У частині 7 коментованої статті закріплено принцип забезпечення державою особистої безпеки суддів та членів їх сімей. Цей принцип уособлює окрему гарантію суддівської незалежності, пов’язану із створенням безпечних умов для життя і діяльності суддів та членів їх сімей. Незалежність судді не може вважатися забезпеченою за обставин реальної загрози його життю, здоров’ю або майну.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їх сімей. Заходи державного захисту суддів від перешкоджання виконанню покладених на них обов’язків і здійсненню наданих їм прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно суддів та їх близьких родичів у зв’язку з діяльністю суддів передбачено Законом України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Відповідно до ст. 2 цього Закону близькими родичами є батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки.

Гарантії незалежності і недоторканності суддів передбачено не тільки в нормах Конституції України, айв інших законах України. До них належать закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Кримінальний кодекс України.