Стаття 631. Строк договору

1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

2. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

1. Частина 1 ст. 631 ЦК визначає поняття строку договору, але це визначення недостатньо враховує долю прав та обов'язків сторін багатьох видів цивільно-правових зобов'язань в зв'язку із спливом строку договору. Застосування правової конструкції строку стосовно певної категорії договорів відповідає їх характеру і є доцільним. В інших випадках використання цієї правової конструкції вносить невизначеність у правовідносини, що виникають на підставі договору.

Нижче аналізуються ті положення Цивільного кодексу та інших законів, якими передбачається, допускається або виключається встановлення строків договорів відповідно до характеру відповідних договорів.

2. Потреба у встановленні строків договорів існує стосовно довгострокових договорів перевезень (ст. 914 ЦК) і договорів транспортного експедирування (ст. 929 ЦК). Сплив строків цих договорів припиняє зобов'язання перевізника щодо надання транспортних засобів, а також зустрічне зобов'язання вантажовідправника надавати вантаж до перевезення, зобов'язання експедитора надавати послуги клієнту. Інші права та обов'язки сторін, що виникли до спливу строку договору, у зв'язку з припиненням довгострокових договорів перевезення і договорів експедирування не припиняються. На це доцільно було б прямо зазначати в договорах. Тоді наслідки спливу строків, що випливають із ч. 1 ст. 631 ЦК, не будуть застосовуватись в силу ч. 3 ст. 6 ЦК.

3. Стосовно консенсуальних договорів зберігання (ч. 2 ст. 936 ЦК) встановлення їх строків є логічним. Зі спливом строків таких договорів припиняється обов'язок зберігача приймати речі на зберігання. Решта прав та обов'язків сторін, що виникла до спливу строку договору, не припиняється, на що доцільно було б зазначати в договорах. Разом з тим, належить враховувати, що положення Цивільного кодексу про зберігання не використовують правову конструкцію строку договору, а оперують лише поняттям строку зберігання (ст. 938 ЦК). Проте стосовно консенсуальних договорів зберігання встановлення їх строків мало б сенс, а правовою підставою цього є ст. 631 ЦК.

4. Строк визнається істотною умовою договору страхування (ст. 982 ЦК). Стосовно цього виду договорів встановлюється також момент, з якого вони набирають чинності — з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (ст. 983 ЦК; ст. 18 Закону «Про страхування» [139]). З цього моменту і відлічується строк договору, встановлений в ньому. Сплив строку договору страхування означає, що з цього моменту настання страхового випадку не породжує обов'язку страховика виплатити страхове відшкодування чи страхову суму. Проте слід враховувати, що і момент набрання чинності договором страхування, і момент спливу строку чинності договору визначити далеко не завжди можливо, оскільки чинне цивільне законодавство не містить необхідного нормативного матеріалу. Тому з метою досягнення більшої визначеності у відносинах сторін в договорах страхування доцільно було б встановлювати, що вони набувають чинності з нуля годин наступного дня після списання відповідної грошової суми з рахунку банка, що знаходиться у сфері відповідальності страхувальника (див. пп. 6 — 8 коментаря до ст. 530 ЦК).

5. Слід визнати конструктивне значення строків договорів доручення (ст. 1001 ЦК) та договорів комісії (ст. 1012 ЦК). Стосовно договору управління майном строк не тільки визнається істотною умовою (його включено до визначення цього виду договору в ст. 1029 ЦК), а і передбачається, що він вважається укладеним на п'ять років, якщо сторони не визначили його строку. Цей строк відлічується від дня пере- дання майна в управління, оскільки договір управління майном визнається реальним (ст. 1029 ЦК).

Сплив строків названих договорів означає відповідно припинення повноважень повіреного, припинення комісійного доручення комісіонера, припинення повноваження управителя, а також прав та обов'язків сторін, безпосередньо пов'язаних з дорученням, яке виконував поручитель, комісіонер, з повноваженнями управителя майном. Решта прав та обов'язків, що виникли раніше, залишаються при цьому чинними, що випливає, зокрема, із ст. 1009 ЦК (стосовно доручення), ст. 1044 ЦК (стосовно управління майном).

6. Строк не визнається істотною умовою не тільки договору позики, а і кредитного договору, що є різновидом договору позики (ст. 1046, 1054 ЦК). Це — доцільне рішення законодавця. Тому більш розумно було б встановлювати в договорах не строки таких договорів, а строки повернення предмета позики, грошової суми, строки виплати процентів, строки, протягом яких проценти виплачуються в підвищеному розмірі при простроченні повернення предмета позики.

7. Замість недостатньо визначеної категорії строку договору банківського вкладу, ст. 1060 ЦК використовує чітко визначені поняття видачі вкладу на першу вимогу і повернення вкладу зі спливом встановленого строку.

8. Стосовно договорів банківського рахунку ст. 1066 — 1076 ЦК не встановлюються будь-які правила про їх строк. Це відповідає характеру таких договорів.

9. Положення Цивільного кодексу про факторинг (ст. 1077 — 1086 ЦК) не передбачають встановлення строку договорів факторингу. Реальною є потреба у встановленні строків виконання зобов'язань, що виникають на підставі таких договорів.

10. Встановлення строку ліцензійного договору (ст. 1110 ЦК) відповідає характеру цього Договору. Сплив цього строку припиняє право ліцензіата на користування об'єктом права інтелектуальної власності, але не може припинити інші права сторін, що виникли в період дії договору, в тому числі і додаткові (право на стягнення неустойки, збитків).

11. Строк не є істотною умовою договору комерційної концесії. Але він встановлюватись може. Сплив цього строку припиняє право користувача на користування комплексом належних правоволодільцеві прав. Але інші права, що виникли в період дії договору, зі спливом строку договору не припиняються.

12. Договір простого товариства, як випливає із ст. 1142 ЦК, може бути укладений безстроково, а також з визначенням строку. Встановлення строку договору відповідає характеру такого договору. Сплив строку договору простого товариства тягне наслідки, передбачені ст. 1139, 1140, ч. 2 ст. 1141 ЦК.

13. Нижче йдеться про види договорів, стосовно яких замість правової конструкції строку договору доцільно використовувати правові конструкції, що більш близькі до характеру відповідних договорів.

Стосовно відчуження майна взагалі немає сенсу визначати строк його дії. Достатньо встановити строк виконання сторонами зустрічних зобов'язань. їх прострочення дає іншій стороні право на відмову від договору (ст. 665, 692, 695 ЦК). Але у разі періодичного передання окремих партій товарів продавцем покупцеві (при укладенні договору поставки) строк необхідно встановлювати, в необхідних випадках передбачивши можливість поповнення недопоставки протягом певного строку після закінчення строку договору.

14. Стосовно договору ренти встановлення його строку (при строковій ренті; безстрокову ренту взагалі нерозумно було б встановлювати, оскільки немає нормативного матеріалу для визначення терміну закінчення строку її виплати, а передбачати її безкінечний перехід в порядку спадкування було б нереальним) також є недоцільним. Оскільки рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, слід встановити перший та останній квартали виплати ренти.

15. Строк договору довічного утримання випливає із суті договору (він визначається подією, яка неминуче має настати), а тому встановлюватись не повинен.

16. Частина 1 ст. 759 ЦК визнає можливість укладення договору найму не тільки як реального, а і як консенсуального. Тому застосування правил про строк договору найму (ст. 763 ЦК) не буде викликати утруднень тільки при укладенні такого договору як реального. Якщо ж договір найму визначений сторонами як консенсуальний, то його строк, який відлічується від моменту укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК) може не співпадати із строком, впродовж якого наймач відповідно до договору мав право та можливість користуватись річчю, оскільки навіть без порушення наймодавцем обов'язку передати предмет договору наймачеві, можливе визначення терміну передання, що не співпадає з терміном укладення договору. За таких умов доцільно відповідно до визначення договору найму (ст. 759 ЦК) в договорах встановлювати умову про строк, на який річ передається у користування наймодавцеві, а не про строк договору найму взагалі.

17. Стосовно позички строк договору (у заголовку ст. 831 ЦК) ототожнюється із строком користування річчю (в тексті зазначеної статті). У визначенні договору позички (ст. 827 ЦК) передбачається передання речі «для користування протягом встановленого строку». Цей строк (а не строк договору) і належить передбачати в договорах.

18. Положення Цивільного кодексу про підряд не передбачають встановлення строку його дії. Встановлюється лише право замовника на відмову від договору у разі порушення встановленого договором строку виконання робіт або у разі, коли закінчення роботи у строк стає явно неможливим (ст. 849 ЦК).

19. Положення про строк договору про надання послуг (ст. 905 ЦК) також не розрізняють строку договору, строку (періоду), протягом якого повинні надаватись послуги. Цілком припустимо встановити в договорі строк (період), протягом якого (безперервно чи з перервами) повинні надаватись послуги.

20. До договорів перевезення в тому розумінні, як вони визначаються в ст. 909 ЦК, застосування правової конструкції строку договору взагалі викликає сумніви, оскільки наслідки порушення строку доставки вантажу, пасажира або багажу встановлюються спеціальними правилами (ст. 919 ЦК), а в решті правова конструкція строку договору не має сенсу.

21. Визначення умов, за яких правочин вважається вчиненим (ч. 1 ст. 210 ЦК/ договір вважається укладеним (ч. 1 ст. 638 ЦК), та моменту, з якого він вважається укладеним (ст. 640 ЦК), було б достатнім для належного врегулювання відповідних відносин. Але законодавець визнав за необхідне стосовно всіх видів договорів визначити момент, з якого договір набирає чинності. Цей момент відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК співпадає з моментом укладення договору. Набрання договором чинності, якщо спеціальним законом не встановлено інше, не означає нічого іншого, крім того, що він є укладеним (ч. 1 ст. 640 ЦК) і обов'язковим для виконання (ст. 629 ЦК). Проте набуває поширення застосування правової конструкції набрання чинності і стосовно правочинів (див., наприклад, частину другу ст. 13 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167]). Договір страхування відповідно до ст. 638 — 640, 979 — 982 ЦК слід вважати укладеним з моменту, визначеного ч. 1 ст. 640 ЦК, але він набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (якщо інше не встановлено договором). З цього моменту починається період, впродовж якого настання страхового випадку породжує обов'язок страховика сплатити страхове відшкодування (страхову суму).

22. Визнається право сторін встановити, що умови договору застосовуються до відносин сторін, що виникли до моменту укладення договору.

23. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення під час дії договору. Очевидно, поняттям відповідальності тут (у ч. 4 ст. 631 ЦК) охоплюється і обов’язок сплатити неустойку. У силу низки спеціальних правил закінчення строку договору не припиняє багатьох інших прав та обов'язків сторін договору. У решті випадків доцільно було б в договорах відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу передбачати, які права та обов'язки припиняються, а які — не припиняються в зв'язку зі спливом строку договору, щоб уникнути застосування правила ч. 1 ст. 631 ЦК про можливість здійснення сторонами прав та обов'язків тільки в межах строку дії договору. Там, де строк договору не визнається істотною умовою, доцільно було б взагалі не встановлювати строк договору, а встановлювати строки виконання відповідних обов'язків, що входять до змісту зобов'язань, які виникли на основі договору.

24. Господарський кодекс [31] визнає істотною умовою будь-якого господарського договору строк його дії. Слід зробити висновок про те, що з урахуванням недостатньої опрацьованості понять, пов'язаних із строками, в науці цивільного права, припустимо ототожнювати поняття строку договору (ст. 631 ЦК) і поняття строку дії договору (ч. З ст. 180 ГК). Цей висновок відповідає визначенню строку дії господарського договору, як часу, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору (ч. 7 ст. 180 ГК).

25. Визнання строку дії господарських договорів істотною умовою господарських договорів буде ускладнювати господарську практику, особливо з урахуванням ч. 8 ст. 181 ГК («у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся)»). Пом'якшити цей занадто жорсткий підхід законодавця до істотних умов господарських договорів в частині строку їх дії можна, послідовно проводячи в практику розуміння здійснення фактичних дій на виконання договору за умови фактичного визнання іншою стороною відповідності цих дій договору як підтвердження того, що сторони договір уклали. Крім того, в господарських договорах, що передбачають строк їх дії, слід визначати наслідки спливу цього строку, встановлювати, які права та обов'язки у зв'язку зі спливом строку дії договору припиняються, а які — ні.

26. Викладені положення Цивільного кодексу про строк договору та Господарського кодексу про строк дії договору кардинально змінюють підхід законодавця до цих правових явищ. У зв'язку з цим втрачають чинність деякі роз'яснення з цього приводу. Так, Вищий арбітражний суд роз'яснював, що виконання договору підряду в натурі законодавством строком дії договору не обмежується (Інформаційний лист «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів» [473]). Тому закінчення строку дії договору не звільняє підрядника від виконання зобов'язання в натурі. Закінчення погодженого сторонами терміну дії договору не може бути також підставою для припинення нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що випливає з договору, термін дії якого закінчився (п. 2.6 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році» [484]). Тепер слід визнати, що виконання договору підряду в натурі обмежується строком дії договору. А закінчення дії договору виключає нарахування пені за прострочення виконання договору. Проте відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК сторони цивільно-правового, в тому числі і господарського, договору вправі домовитись про інше. Крім того, закінчення строку дії договору і припинення зобов'язання у відповідній частині не звільняє боржника від цивільної відповідальності.