§ 7. Система «стримувань і противаг» як умова реалізації принципу поділу влади

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг», що слугують умовою реалізації принципу поділу влади. Система «стримувань і противаг» - особливі методи і форми, за допомогою яких нейтралізується або стримується дія якоїсь із них, підтримується їх відносна рівновага. «Стримування» і «противаги», з одного боку, заохочують співпрацю і взаємне пристосування органів влади, а з другого - створюють потенціал для конкуренції і конфліктів, що здебільшого вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р. є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний суд. Ця система виражається насамперед через повноваження цих органів, що передбачають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції України 1996 р. передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1) право «вето» Президента щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України. «Вето» Президента - обмежене, а не абсолютне, оскільки парламент України може перебороти його кваліфікованою більшістю;

2) імпічмент Президента на основі рішення Верховної Ради, що спричиняє його зняття з посади;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, що спричиняє його відставку. Пропозиція про відповідальність уряду і прийняття резолюції недовіри вноситься Президентом України або групою депутатів парламенту (не менш як 1/3 від конституційного складу). Резолюція недовіри ставиться на голосування через значний проміжок часу після її внесення і приймається абсолютною більшістю парламенту. Вона мотивується, текст скріплюється підписами.

Недовіра уряду у республіканських формах правління виникає: а) у разі розпаду коаліції парламенту, коли зникає більшість, на яку спирається уряд; б) при постановці урядом у парламенті питання про довіру і незнаходженні підтримки у більшості[17]. Отже, існування уряду залежить від підтримки більшості парламенту;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду України (призначення третини складу - 6 суддів із 18);

5) дострокове припинення Президентом повноважень Верховної Ради (після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками і главами депутатських фракцій Верховної Ради України) у випадках: а) якщо протягом одного місяця не сформована коаліція депутатських фракцій; б) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформований персональний склад Кабінету Міністрів України; в) протягом 30 днів однієї чергової сесії засідання парламенту не можуть початися;

6) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

7) контроль Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмана) за додержанням конституційних прав і свобод людини та ін.

Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежать від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації[18].

Принцип поділу влади натри «галузі (гілки)» не абсолютний. Його не слід сприймати як догму і не враховувати реальні зміни, що відбулися в системі державної влади після його проголошення і конституційного закріплення. У більшості конституційних держав, у яких принцип поділу влади покладений в основу організації державної влади, є державні органи, котрі формально не належать до жодної із класичних галузей влади. Ці державні органи мають особливий статус: в Україні - Президент як одноосібний державний орган; контрольно-наглядові органи (Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура); місцеві органи влади та ін. Деякі вчені називають президентську, контрольно-наглядову та місцеву владу додатковими гілками (галузями) влади на відміну від основних гілок (галузей) - законодавчої, виконавчої, судової.

Поділ влади слід сприймати як загальний принцип, а не як твердий регулятор у процесі реформування державної влади України.