Утворення та особливості розвитку Литовсько-Руської держави.
Утворення та особливості розвитку Литовсько-Руської держави.
Після розпаду Київської держави й занепаду Галицько-Волинського князівства державно-правовий розвиток українських земель тісно пов’язується з Великим князівством Литовським (офіційна назва - Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське), багатонаціональною феодальною державою, до складу якої входили литовські, білоруські, українські та окремі російські землі. Велике князівство Литовське утворилося шляхом об’єднання власне литовських земель і приєднання частини білоруських територій за князя Міндовга (1219-1263) та значно зміцніло як ранньофеодальна монархія за князя Гедиміна (1316-1341).
У 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на українські землі. Князь Ольгерд захопив Чернігово-Сіверщину, Волинь, Подніпров’я. 1362 р. литовське військо, в якому було чимало українців, розгромило військо татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого до Литовського князівства відійшло Поділля. Після приєднання українських земель населення Великого князівства Литовського на 90% складалося з українців та білорусів. Учені по-різному пояснюють характер цього приєднання. Одні з них (В. Кульчицький) вважають, що литовські правителі завойовували українські землі, виношуючи загарбницькі цілі. Інші (Н. Полонська- Василенко, С. Юшков) роблять акцент на відносно м’якому характері їх «входження» до складу Литви. Але і названі вчені, і переважна більшість інших учених, сходяться в тому, що дану проблему слід розглядати в контексті хронологічних періодів.
На першому етапі, у XIV ст. і в першій половині XV ст., литовська влада дотримувалася правила «ми старину не рушимо, а новину не вводимо». Між Великим князем і місцевою знаттю укладалися договори («ряди»), за якими українські князі та бояри зобов’язувалися служити Великому князю, а князь - боронити землю від татар. Руські князівства зберігали у складі Великого князівства Литовського автономію. Державний устрій, суспільний лад, правова система залишалися такими ж, як і до входження в Литву. Державною мовою була давньоруська.
Консолідація литовських, українських і білоруських політичних сил була відносно добровільною. Велике Князівство Литовське, Руське та Жемайтійське було державою держав, в якій на засадах васальної залежності навколо Виленського князівства гуртувалися українські й білоруські князівства.
Проте унія Великого князівства Литовського з Польським королівством докорінно змінила історію розвитку Литовсько-Руської держави й правове становище українських земель. Процес об’єднання був зумовлений ослабленням Великого князівства Литовського, загостренням внутрішньополітичних та національно-релігійних суперечок. Основою унії стала необхідність об’єднати зусилля для боротьби з експансією німецького Тевтонського ордену на схід. Зі сходу також загрожував сильний противник - молоде Московське князівство. Ці обставини використали польські феодали та католицьке духовенство, що прагнули приєднати до Польського королівства українські, білоруські й литовські землі. Однак реальне з’єднання Великого князівства Литовського з Польщею затяглося на довгі роки.
1385 р. була підписана Кревська унія, згідно з якою литовський князь Ягайло, одружившися з польською королевою Ядвігою, під ім’ям Володислава ІІ став королем Польщі. Він зобов’язувався приєднати до Польщі литовські, українські й білоруські землі, повернути раніше втрачені Польщею й Великим князівством Литовським володіння, прийняти католицизм і зробити його державною релігією. Проте задуми Ягайла - Володислава ІІ, який роздавав литовсько-українські землі польській знаті, не були підтримані його земляками. Цим скористався князь Вітовт, який силою зброї 1392 р. прийшов до влади у Великому князівстві Литовському. Литовські й українсько-білоруські князі проголосили його «королем
Литовським і Руським». Діяльність Вітовта була спрямована на зміцнення Литовсько-Руської держави. За його правління територія Великого князівства Литовського досягла Чорного моря. Велику увагу Вітовт приділяв розвиткові промислів, торгівлі, будував нові міста й фортеці. Під його керівництвом у Грюнвальдській битві 1410 р. литовське військо, до складу якого входили українські, білоруські та російські полки, разом із поляками, завдали нищівної поразки німецьким хрестоносцям.
Наступним етапом об’єднання стала Городельська унія 1413 р., яка зрівняла в правах польську й литовську шляхту. Але - тільки католиків, і цим внесла розкол на релігійному ґрунті. Цей акт знаменував поділ суспільства за релігійною ознакою, відкривав шлях до дискримінації православних. Загостренням релігійних і національних суперечностей у Литовсько-Руській державі скористалась православна Москва, до якої, внаслідок російсько-литовських війн, відійшли Смоленщина й Чернігівщина. Водночас із півдня посилилась кримсько-татарська загроза. 1484 р. військо хана Менглі-Гірея зруйнувало Київ, пограбувало і спалило церкви, захопило в полон багатьох киян. Надалі українські землі щорічно ставали об’єктом спустошливих набігів татар. Усе це підштовхувало Велике Князівство Литовське до зміцнення союзу з Польщею.
1569 р. в Любліні відбувся спільний польсько-литовський сейм, на якому був підписаний акт унії Литви й Польщі. Віднині перестає існувати литовсько-руська форма державності українського народу. За умови унії Корона (тобто Польща) і Велике князівство Литовське об’єдналися в єдину державу - Річ Посполиту. Обирався спільний король, якого одночасно проголошували Великим князем. Здійснювалася спільна зовнішня політика, створювалася спільна монета. Польська й литовська шляхта отримували право володіти землями в обох частинах держави. Відмінними залишилися герби, місцеві адміністрації, судочинство, війська. Після Люблінської унії починається відкрита польська колонізація українських земель: до Польщі крім раніше загарбаних українських територій відійшли Підляшшя, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина.