Риси права

Риси права

Створюючи власну правову систему, Директорія змушена була визначитися щодо попереднього та «паралельного» (радянського) законодавства. За затвердженою 17 травня 1919 р. Головою Директорії постановою Ради Народних Комісарів, на території України було анульовано чинність законів і декретів Українського Радянського і Російського Радянського урядів і поновлено чинність законів УНР. Однак реально Директорія діяла шляхом часткового поновлення законодавства УНР. Ціла низка законів УНР, які Директорія вважала надто «лівими», в тому числі й Конституція УНР, поновлені не були. Разом з тим, не було скасоване в повному обсязі законодавство Гетьмана П. Скоропадського, проти якого власне виступила Директорія. Не припинялась чинність й дореволюційного законодавства, якщо воно не суперечило новим українським законам.

Певні намагання впорядкувати законодавчу діяльність простежуються в Законі від 14 лютого 1919 р. «Про порядок внесення і затвердження законів в Українській республіці». Відповідно до нього підготовка законопроектів покладалася на міністерства. Після схвалення Радою Народних Міністрів вони виносилися на затвердження Директорії. У законі від 12 листопада 1920 р. «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» містився окремий розділ «Законодавство Української Народної Республіки». За цим актом право ухвалювати законопроекти отримали Державна Народна Рада й Рада Народних Міністрів. Проекти законів, ухвалених одним з цих органів, мали подаватись на затвердження Голови Директорії УНР.

У сфері державно-правового регулювання діяли вищезазначені закони „Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919 р., „Про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Український Народній Республіці” від 12 листопада 1920 р., „Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки” від 12 листопада 1920 р.

Вища влада в Україні згідно з рішенням Конгресу трудового народу належала Директорії. Проте аналіз законодавства останнього періоду УНР свідчить про тенденцію переходу до президентсько-парламентської республіки. За законами від 12 листопада 1920 р. «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Український Народній Республіці» і «Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки» верховну владу в УНР мали тимчасово здійснювати «шляхом розмежування і координації державних функцій» Директорія, Державна Народна Рада і Рада Народних Міністрів.

Згідно з цими законами основними повноваженнями Директорії УНР в особі її Голови були: «а) затверджує ухвалені Державною Народною Радою закони; б) затверджує ухвалені Радою Народних Міністрів призначення та звільнення, в) затверджує ухвалені Державною Народною Радою умови з іншими державами; г) видає на пропозиції Ради Народних Міністрів акти амністії та помилування; д) репрезентує Українську Народну Республіку перед іншими державами; е) покликає Голову Ради Народних Міністрів та затверджує Членів Ради Народних Міністрів».

До скликання Парламенту УНР законодавча влада мала належати Державній Народній Раді, яка мала обиратися строком на рік з представників населення, політичних, громадських, наукових, професійних і кооперативних організацій. До функцій Державної Народної Ради також належали: оголошення війни й укладення миру, обговорення бюджету та всіх асигнувань, контроль за діяльністю уряду, призначення окремих парламентських комісій, розгляд і затвердження міжнародних угод тощо.

Статус та функції Ради Народних Міністрів чітко визначеними не були. Як вже підкреслювалося, вона формувалася Директорією. Однак, за діяльність уряду Рада Народних Міністрів мала відповідати перед Державною Народною Радою.

Передбачалося, що за умов неможливості виконання Головою Директорії своїх обов’язків влада передавалася Голові Державної Народної Ради, а до її скликання - колегії, що мала складатися з Голови Ради Народних Міністрів, головуючого у Найвищому суді УНР і представника політичних партій. Ці закони проголошували народний суверенітет, верховенство закону, принцип поділу влад, багатопартійність. Однак, прийняті за кілька днів до краху УНР, зазначені закони не були реалізовані. Наприкінці 1920 р. Директорія УНР вже не контролювала територію України, а свою діяльність продовжила в еміграції.

Захисту прав особи був присвячений Закон від 28 лютого 1919 р. «Про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР». Згідно з цим законом громадянин УНР підлягав переслідуванню і позбавленню волі лише за передбачені „належними законами злочинства і тільки чином зазначеним у законі”. Директорією 24 січня 1919 р. було поновлено дію закону УНР про національно-персональну автономію. Але в умовах громадянської війни норми цих законів не могли бути реалізовані.

Наприкінці жовтня 1920 р. було підготовлено проект нової Конституції, за якою в Україні мала встановитись президентсько-парламентська республіка. В основу розбудови держави за цим проектом покладався принцип поділу гілок влад: законодавчої - через Державну раду, виконавчої - через Голову Держави і Раду міністрів, судову - через незалежні суди.

Відносини у цивільно-правовій сфері регулювалися дореволюційним законодавством (Х том Зводу Законів Російської імперії). Директорією вносились зміни щодо права власності. Так, згідно „наказу №1 Директорії селянам” створювалися описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим. 15 грудня 1918 р. Директорія своїм розпорядженням оголосила, що „всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванні їх власників непорушними, а решта земель переходить в користування безземельних і малоземельних селян”. Законом від 8 січня 1919 р. «Про землю в УНР» було скасовано право приватної власності на землю.

Постановою від 9 грудня 1918 р. Директорія відмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері трудового права. Поновлювався восьмигодинний робочий день, відновлювалося право на укладання колективних договорів, проведення страйків, надавалася „уся повнота прав” робітничим фабричним комітетам.

Законодавство Директорії створювалося в режимі «швидкого реагування». Пріоритети законотворчості визначалися ситуацією в країні, яка була надто ускладненою. Саме цими обставинами пояснюється велика кількість законів, спрямованих на забезпечення виконання військової повинності: „Про призов на військову службу”, „Про прийом у діючу армію УНР добровольців”, „Про поповнення армії і флоту”, „Про мобілізацію старшин і службовців-учителів”, „Про загальний достроковий призов на виконання військової повинності народжених у 1900 році”, „Про мобілізацію службовців державного контролю” та ін. хлібної та інших повинностей, вирішення низки поточних проблем.

На вирішення складної економічної ситуації були спрямовані закони „Про Державну Грошову Одиницю” від 6 січня 1919 р., „Про хлібну повинність з урожаю 1919 року” від 15 серпня 1919 р., „Про надзвичайний одноразовий податок” від 31 травня 1920 р. та ін.

У кримінально-правовій сфері за майже повною відсутністю власних нормативних актів застосовувались норми дореволюційного карного законодавства (Кримінальне уложення 1903 р., Військово-кримінальний статут та ін.).

В умовах воєнного стану кримінально-правові норми були спрямовані проти антидержавних злочинів. Разом з тим, з метою залучення на свій бік народних мас Директорія широко використовувала акти амністії. Нагальною

проблемою була протидія єврейським погромам, про що йдеться у багатьох офіційних документах УНР, зокрема в законі від 27 травня 1919 р. та наказі Головнокомандування військ УНР від 26 серпня.

Посилились карні репресії проти розкрадачів державної та особистої власності, хабарників та шахраїв. Низка актів спрямовувалась на боротьбу із спекуляцією. За Законом „Про спекуляцію” від 26 січня 1919 р. передбачалась відповідальність за спекуляцію, коли торгівля здійснювалася без відповідного дозволу і перевищувалися встановлені владою ціни. При призначенні покарання враховувався розмір незаконно отриманої вигоди.

З метою протидії пияцтву серед козаків та старшин було прийнято Закон „Про карну відповідальність за продаж або відпуск спиртних напоїв військовим” від 31 липня 1919 р.

Вищою мірою покарання була смертна кара. Серед мір покарання застосовувались строкова або безстрокова каторга, ув’язнення терміном від шести місяців до двох років, грошові штрафи, конфіскація майна, заборона перебувати в деяких місцевостях України тощо.

Умови воєнного стану відбилися на кримінальному процесі. Військово- польові суди розглядали справи без попереднього слідства, вироки оскарженню не підлягали і виконувались негайно.

За такою ж скороченою процедурою діяли й запроваджені з січня 1919 р. надзвичайні військові суди. Їхні вироки не підлягали оскарженню й виконувалися негайно. Засудженим до страти надавалося право протягом шести годин звернутися до Директорії, а в діючій армії - до Головного Отамана з проханням про помилування або пом’якшення кари. З літа 1919 р. внаслідок селянських заворушень Директорія вдавалася до беззаконня і репресій, визначаючи жорстокі покарання не на основі права, а керуючись революційною свідомістю.

Завдання для самостійної роботи

1. В яких умовах відбувся прихід до влади Директорії УНР? На основі вивчення Декларації Української Директорії від 26 грудня 1918 р. (додається) дайте правову характеристику Директорії як органу верховної влади та розкрийте її політичну платформу. Поясніть, які погляди існували спочатку в Директорії щодо перспектив державного будівництва.

2. З’ясуйте державно-правовий статус Конгресу трудового народу, що відбувся 23-28 січня 1919 року. За яким принципом було скликано цей орган і які рішення він ухвалив? Поясніть, які напрями державного будівництва було викладено в “Універсалі до українського народу” (додається), з яким звернувся Конгрес.

3. Розкрийте підвалини державного устрою Другої УНР за “Законом про форму влади на Україні”. Охарактеризуйте склад, повноваження та порядок діяльності уряду Директорії - Ради Народних Міністрів. З’ясуйте, які постійні комісії утворювалися для виконання функцій центрального управління. Складіть схему центральних органів влади й управління Директорії.

4. Ознайомтесь зі змістом Універсалу Директорії від 22 січня 1919 року, що міститься у матеріалах доданих до теми, та розкрийте історичне значення рішення про об’єднання “Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою - в одноцільну, суверенну Народну Республіку”.

5. Поясніть, які зміни відбулися у складі та характері діяльності Директорії з ускладненням воєнно-політичної ситуації. Проаналізуйте Закони “Про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Український Народній Республіці” та “Про Державну Раду Української Народної Республіки”, ухвалені 12 листопада 1920 року (додаються) та визначте основну тенденцію зміни державного устрою останнього періоду Другої УНР.

6. Охарактеризуйте місцеве управління після провалу експериментів з “трудовими радами” та за Інструкцією МВС від 24 червня 1919 р. ”Про тимчасову організацію влади на місцях”.

7. Розкрийте спроби Директорії після повалення Гетьманату відновити судові установи, що існували за Центральної Ради. З’ясуйте, чим пояснюється створення та поширення Директорією надзвичайних судів. Охарактеризуйте склад, призначення, компетенцію та порядок судочинства військово-польових судів та надзвичайних військових судів. Які міри покарання вони застосовували? Який існував порядок виконання їхніх вироків?

8. З’ясуйте ставлення Директорії до попереднього та “паралельного” (радянського) законодавства. Зокрема поясніть, чому, на вашу думку, Директорія не поновила дію низки законів Першої УНР, у тому числі й Конституції УНР.

9. Розкрийте намагання впорядкувати законодавчу діяльність, що простежуються в Законі від 14 лютого 1919 р. “Про порядок внесення і затвердження законів в Український республіці”.

10. Охарактеризуйте законодавство, що діяло у сфері державно-правового регулювання. Поясніть, чому норми цих законів не були реалізовані. Дайте загальну характеристику підготовленої наприкінці жовтня 1920 року проекту нової Конституції. З’ясуйте, які принципи були покладені в її основу. Якою державою мала стати Україна за цією Конституцією?

11. Поясніть, які акти використовувалися у якості основних джерел цивільного права. Які зміни вносилися Директорією в цивільно- правову сферу, передусім, щодо право власності, зокрема, на землю? Розкрийте основні положення Закону від 8 січня 1919 р. “Про землю в УНР”.

12. Якими обставинами, на вашу думку, пояснюється велика кількість законів, спрямованих на забезпечення виконання військової, хлібної та інших повинностей, вирішення низки поточних проблем?

13. З’ясуйте, які акти використовувалися у якості основних джерел кримінального права. Охарактеризуйте основні види злочинів. Поясніть, що спричинило посилення кримінальної репресії та ужорсточення покарань.