13. Неправильна кримінально-правова кваліфікація

13. Неправильна кримінально-правова кваліфікація

Неухильне дотримання принципів кримінально-правової кваліфікації, виконання її правил, вироблених теорією кримінального права та апробованих на практиці забезпечують правильні результати відповідної правозастосовної діяльності. Однак, поряд з правильною кримінально-правовою кваліфікацією, нерідко допускаються і помилки та зловживання при її проведенні. Вони полягають в тому, що діяння отримує кримінально-правову оцінку, яка не відповідає фактичним обставинам справи і кримінальному закону. При цьому не застосовуються кримінально-правові норми, які належить інкримінувати, або ж, навпаки, вони застосовуються безпідставно. Внаслідок цього винні не несуть належної за законом відповідальності, до відповідальності притягаються особи, які не вчиняли інкримінованих їм злочинів або ж і взагалі невинні. Це суттєво впливає не лише на права учасників процесу, але й веде до порушення громадських інтересів в сфері протидії злочинності.

Неправильна кримінально-правова кваліфікація становить собою відносно поширене явище. Про її наявність і масштаби свідчать, насамперед, випадки зміни кваліфікації в ході кримінального процесу та викликані цим процесуальні рішення. Це і закриття кримінальних справ в ході досудового слідства, і відмова прокурора від обвинувачення в судовому засідання, і направлення справ для проведення додаткового розслідування, і скасування вироків та внесення змін до них за результатами апеляційного і касаційного розгляду. За самими приблизними підрахунками, щороку в Україні виявляється кілька сотень тисяч випадків неправильної кримінально-правової кваліфікації.

Для характеристики кількості помилок у кримінально-правовій кваліфікації досить навести такі дані з матеріалів опублікованої статистики (Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 1. — С. 23; 2002. — № 4. — С. 18,19):

Потрібно бути свідомим того, що значна кількість помилок у кримінально-правовій кваліфікації залишається невиявленими.

Не випадково, чи не кожна постанова Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм про відповідальність за окремі види злочинів починається з констатації того, що в слідчо-прокурорській та судовій практиці мають місце помилки при кваліфікації певного виду посягань, самі ж постанови, переважно присвячені роз’ясненням, спрямованим на запобігання відповідним помилкам та зловживанням.

Прийняття та введення в дію КК України 2001 р. в значній мірі актуалізувало проблему неправильної кримінально-правової кваліфікації. Нове законодавство поставило перед практикою немало питань, які ще не проаналізовані в кримінально-правовій теорії, щодо вирішення яких поки що не вироблена чітка позиція слідчих, прокурорів, суддів. Таке становище виступає об’єктивною передумовою помилок у кримінально-правовій кваліфікації, полегшує зловживання при її здійсненні. Не випадково і при куди менш масштабних новелах в законодавстві відзначалося збільшення кількості помилок у правозастосуванні та приймалися заходи щодо їх усунення, насамперед, шляхом відповідного орієнтування практики шляхом публікації результатів її узагальнення, рекомендацій щодо вирішення конкретних питань з боку керівних правозастосовних органів, видання постанов Пленуму Верховного Суду України.

Не викликає сумніву, що проблема неправильної кримінально-правової кваліфікації становить значний не лише практичний, але й теоретичний інтерес і вимагає ґрунтовного аналізу. Вона не є новою для юридичної науки. Цілий ряд питань, пов’язаних з помилками в кримінально-правовій кваліфікації, зокрема помилками у кваліфікації злочинів розглядався в статтях, навчальних посібниках. З цієї проблеми маже чверть віку тому захищена кандидатська дисертація[186], ще одна захищена нещодавно[187]. В той же час про наявність зловживань в ході кримінально-правової кваліфікації теоретики і практики говорять якось сором’язливо, лише вказують на наявність відповідної проблеми, однак не аналізують причин такого виду неправильної кваліфікації, поширеність відповідних зловживань, їх прояви і т.п.[188]

В цілому ж існуючий стан розробки проблеми неправильної кримінально-правової кваліфікації не можна вважати достатнім, оскільки:

- опубліковані праці присвячені, переважно, лише одному, хоча й найважливішому, аспекту вказаної проблеми — помилкам у кваліфікації злочинів.

- інші види помилок — помилки, при кваліфікації не-злочинів (діянь, вчинених при обставинах, які виключають злочинність вчиненого, при відсутності усіх ознак складу злочину, при позитивній посткримінальній поведінці тощо) в літературі поки що не аналізувалися;

- явно недостатня увага в літературі відведена загальним, методологічного характеру питанням, пов’язаним з місцем категорії “помилка” в системі інших правових понять, з’ясуванню її ознак та відмінності від зловживань в ході правозастосування і т.п.

- існує своєрідний “розрив” у дослідження питань, пов’язаних з неправильною кримінально-правовою кваліфікацією, між представниками матеріального кримінального права і кримінального процесу. Він обумовлений по-перше, тим, що сама проблема кримінально-правової кваліфікації донедавна не розглядалася як комплексна, міждисциплінарна і досліджувалася з позицій матеріального кримінального права, а, по-друге, тим, що представники процесуальної науки , переважно приділяли увагу лише процесуальним наслідкам неправильної кваліфікації, а не їх матеріально-правовому змісту;

- цілий ряд питань продовжує залишатися дискусійними. Зокрема, існують значні розбіжності щодо класифікації помилок та зловживань у кримінально-правовій кваліфікації, характеристики їх видів, причин та засобів запобігання таким помилкам тощо.

Вказані обставини, які характеризують соціально-політичну роль подолання неправильної кримінально-правовій кваліфікації, значення правильного вирішення цієї проблеми в кримінально-правовій теорії та правозастосовній практиці і визначають необхідність самостійного аналізу відповідних питань. При цьому головна увага має бути приділена не стільки констатації самого факту існування помилок та зловживань у кримінально-правовій кваліфікації, їх характеристиці, скільки виробленню заходів, спрямованих на запобігання таким явищам.