Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

Стаття 13. Усунення подвійного оподаткування

13.1. Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об’єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі.

13.2. При визначенні об’єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв’язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

13.3. Доходи, отримані фізичною особою — резидентом з джерел походження за межами України, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, крім доходів, що не підлягають оподаткуванню в Україні відповідно до положень цього Кодексу чи міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

13.4. Суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом.

13.5. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Поняття «подвійне оподаткування» (від англ. double taxation) означає оподаткування одного податкового об’єкта в окремого платника тим самим (або аналогічними) податком за той самий відтин часу (найчастіше податковий період). Проблема подвійного оподаткування перебуває на своєрідному стику категорій об’єкта оподаткування й платника. З одного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні оподатковуваної бази, тому що її непросто виділити при різноманітті доходів за межами держави й у її межах. З іншого боку, розмежування платників на резидентів і нерезидентів вимагає своєрідної системи обліку доходів і, відповідно, податкових винятків. Сума доходу, отримана за кордоном, зараховується до загальної суми доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні й ураховується при визначенні розміру податку, який має скласти платник в Україні. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні. У такому випадку обов’язковим є письмове підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави про факт сплати податку й наявності міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

Проблема подвійного оподаткування виникає в декількох випадках: 1) при оподаткуванні доходів, одержуваних резидентами за кордоном. У такій ситуації вирішення протиріччя можливо у межах спеціальних міжнародних угод, відповідно до яких оподаткування відбувається в одній із держав і регулюється у межах національного законодавства. Суми податків на прибуток або доходи, отримані за межами території, зараховуються при сплаті ними податків із прибутку або доходу в Україні; 2) при змішаному порядку сплати податку. Подібна ситуація виникає при оподаткуванні осіб, які сплачують податок і подають декларацію про доходи в різних місцях; 3) при оподаткуванні частки прибутку підприємств. Проблема полягає в тому, що прибуток, який підлягає розподілу, оподатковується податком двічі: уперше — при нарахуванні податку на прибуток (дохід) підприємства; вдруге — при оподаткуванні дивідендів. Такий механізм підриває стимули до зростання прибутку або його частини, що розподіляється через дивіденди. У цьому випадку можливе використання різних ставок для розподіленого й нерозподіленого прибутку, повне або часткове звільнення від оподаткування дивідендів або розподіленого прибутку. Використання більш складного методу припускає частковий залік податку, виплаченого підприємством при оподаткуванні доходів акціонерів. Подвійне оподаткування необов’язково означає буквальне використання однакових податкових важелів, воно можливе й при частковому накладенні одного об’єкта на іншій. Це може відбуватися як у межах однієї держави, так і в різних податкових системах. Важливо відзначити, що подвійне оподаткування стосується протиріч, що виникають в однотипних податкових механізмах (наприклад, у системі прямих або непрямих податків), але не при оподаткуванні об’єктів різних за типом податків (прямих і непрямих).

Подвійне оподаткування може виникнути в різних формах (оподаткування того самого об’єкта у межах як однієї країни, так і різних держав та ін.). Усе це перетворило подвійне оподаткування в міжнародну проблему. Тому вже в 1921 р. Ліга Націй доручила групі вчених, серед яких були Ж. Селігмен, Л. Ейнауди, вивчити цю проблему й виробити рекомендації. Деякі з них становлять основу способів усунення подвійного оподаткування. В основі виникнення подвійного оподаткування лежить різне законодавче регулювання платника і джерела доходу в різних державах. Доповнюватися це може також неоднозначним тлумаченням податкових норм і елементів податкового процесу. Наприклад, відповідно до Кодексу внутрішніх доходів США навмисне ухилення від сплати податку є злочином і карається штрафом до 10 тисяч доларів або тюремним ув’язненням на строк до 5 років, або тим і іншим, із покриттям витрат судового процесу за рахунок порушника. Законодавство Швейцарії не вважає злочином неточність декларації доходів, яка сталася навмисно або необережно вперше. Звичайно, при висновку міждержавних угод у подібних ситуаціях необхідне узгодження юридичних інтерпретацій таких термінів[21].

Усунення подвійного оподаткування може здійснюватися односторонньо (зміною національного податкового законодавства) та двосторонньо чи багатосторонньо (на основі міжнародних угод). Для усунення подвійного оподаткування використовуються кілька методів. 1. Відрахування — обидві договірні країни оподатковують дохід податком, але за умови вирівнювання до рівня податку в країні, з меншим розміром податку. 2. Звільнення — означає право на оподаткування певного виду доходу, що належить одній із договірних сторін. При цьому перераховуються доходи, оподатковувані в одній країні, й звільняються від оподаткування в іншій. 3. Кредит (зовнішній податковий кредит) — зарахування сплачених податків за кордоном у рахунок внутрішніх податкових зобов’язань. 4. Знижка — розглядається податок, сплачений за кордоном, як видатки, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню[22]. Кредит і знижка досить схожі, хоча між ними існує принципове розходження: кредит зменшує розмір податку, а знижка зменшує об’єкт оподаткування.

Конкретними формами вирішення проблеми подвійного оподаткування є міжнародні угоди щодо усунення подвійного оподаткування. Перша відома міжнародна податкова угода була підписана між Францією і Бельгією в 1843 р. Теоретичне обґрунтування податкових угод базується на принципах оптимуму Парнето. Відповідно до його критеріїв оптимальним уважається будь-яка дія, що дає користь одній особі, не погіршуючи становище іншої. Таким чином, це означає забезпечення інтересів у сфері оподаткування одних країн так, щоб це не погіршувало фіскального становища інших. Так, з 1963 р. діє розроблена Організацією економічного співробітництва й розвитку Типова податкова конвенція. У ній пропонуються основні принципи і технічні прийоми усунення подвійного оподаткування, в основі яких лежить принцип постійного перебування. Це означає, що будь-який дохід, отриманий від діяльності за кордоном, оподатковується податковими органами «приймаючої» країни за місцем.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об’єднати у три групи: 1) умовно-податкові — угоди, у яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, що не становлять предмет податкового права; 2) загальноподаткові — угоди, що присвячені загальним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування); 3) обмежено-податкові — угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника або об’єкта оподаткування. Реалізація завдань податкових угод (усунення подвійного оподаткування й механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) відбувається при розгляді чотирьох груп проблем: а) сфери застосування договору; б) закріплення конкретних видів податків за державами; в) усунення подвійного оподаткування й механізм, що його забезпечує; г) поводження договірних сторін. Незважаючи на деякі особливості, що характеризують кожну угоду, вони відрізняються традиційною структурою. Насамперед закріплюється категорія осіб, до яких застосовується договір, — це резиденти однієї або обох держав. Оговорюється перелік податків, на які поширюється Конвенція. У статті «Загальні положення» Конвенції визначається, що розуміється під договірними країнами; громадянином; особою; компанією; компетентним органом; міжнародним перевезенням та ін. Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) зазвичай складається із трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій — визначаються податкові режими, у третій — передбачаються методи й порядок виконання угоди. Перша частина складається, як правило, із двох статей, що визначають коло осіб, на яких поширюється дія угод, і податки, про які йдеться в угоді. До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретними видами доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно розподілити на три групи: статті, що належать до доходів від «активної» діяльності (тобто пов’язаної із присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим оподаткування «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що застосовуються в угоді. У третій частині згруповано статті, що визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами щодо виконання угоди. Тут же містяться досить важливі статті про погоджені між сторонами методи усунення подвійного оподаткування та статті про набрання чинності й припиненні дії угоди. Окремими статтями регулюються поняття резидентів, постійного представництва. Під останнім розуміється «постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність». Детально регулюються окремі види об’єктів оподаткування: доходи від нерухомого майна; прибуток від комерційної діяльності; доходи від приросту вартості майна; дивіденди; відсотки; роялті; пенсії; інші доходи.