Стаття 98. Порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

Стаття 98. Порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

98.1. Під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

98.1.1. для господарських товариств — зміна організаційно-правового статусу товариства, що тягне за собою зміну коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

98.1.2. злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими;

98.1.3. поділ платника податків на декілька осіб, а саме поділ його майна між статутними фондами новоутворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який поділяється;

98.1.4. виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується;

98.1.5. реєстрацію фізичної особи як суб’єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта господарювання або з таким скасуванням.

98.2. У разі якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його грошові зобов’язання чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

98.2.1. якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни найменування, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, після реорганізації він набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, які виникли до його реорганізації;

98.2.2. якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох або більше платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об’єдналися, об’єднаний платник податків набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу всіх платників податків, що об’єдналися;

98.2.3. якщо реорганізація здійснюється шляхом поділу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, що розподіляється, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов’язання чи борг розподіляються між новоутвореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості майна, отриманого ними у процесі реорганізації згідно з розподільним балансом.

У разі якщо одна чи більше новоутворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли грошові зобов’язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені грошові зобов’язання чи податковий борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманого ними майна, без урахування майна, наданого особам, що не є платниками таких податків.

98.3. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства, крім випадків, коли за висновками органу державної податкової служби така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується. Рішення про застосування солідарної або розподільної відповідальності за порушення податкового законодавства може бути прийняте органом державної податкової служби у разі, коли майно платника податків, що реорганізується, перебуває у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію. Для цілей цієї статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

98.4. Платник податків, майно якого передане в податкову заставу, або той, що скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов’язаний завчасно повідомити орган державної податкової служби про прийняття рішення щодо проведення будь-яких видів реорганізації та подати органу державної податкової служби план такої реорганізації. У разі коли орган державної податкової служби встановлює, що план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу, він має право прийняти рішення про:

98.4.1. розподіл суми грошових зобов’язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають у результаті реорганізації, з урахуванням очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків без застосування принципу пропорційного розподілу, встановленого пунктами 98.2 і 98.3 цієї статті;

98.4.2. погашення грошових зобов’язань або податкового боргу, забезпечених податковою заставою, до проведення такої реорганізації;

98.4.3. встановлення солідарної відповідальності за сплату грошових зобов’язань платника податків, який реорганізується, щодо всіх осіб, утворених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму податкової застави щодо всього майна таких осіб;

98.4.4. поширення права податкової застави на майно платника податків, який створюється шляхом об’єднання інших платників податків, якщо один або більше з них мали грошові зобов’язання або податковий борг, забезпечений податковою заставою.

98.5. Прийняті відповідно до пункту 98.4 цієї статті рішення органу державної податкової служби можуть бути оскаржені в порядку та у строки, визначені цим Кодексом для оскарження грошового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом.

98.6. Проведення реорганізації з порушенням правил, визначених пунктом 98.4 цієї статті, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

98.7. Реорганізація платника податків не змінює строків погашення грошових зобов’язань або податкового боргу платниками податків, утвореними у результаті такої реорганізації.

98.8. У разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов’язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов’язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків.

98.9. У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов’язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов’язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом.

Реорганізація, як і ліквідація, є однією із форм припинення діяльності (прав і обов’язків) господарських організацій. Загальний правовий порядок їх реорганізації встановлений Цивільним кодексом України (ст. 106–109), Господарським кодексом України (ст. 59) та іншими нормами законодавства.

Правові основи припинення господарських організацій, встановлені нормами цивільного і господарського законодавства, визначають відмінні ознаки такої реорганізації від їх ліквідації. Так, однією із характерних ознак реорганізації поряд із зміною у правовому статусі є так зване «правонаступництво». Сутність реорганізації суб’єкта господарювання полягає у припиненні існування власне господарської організації, її організаційно-правової форми. Водночас продовжується використання майна реорганізованої господарської організації, її правонаступниками[64]. Перехід прав і обов’язків до господарської організації правонаступника у результаті реорганізації здійснюється на дату підписання передавального акта (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або роздільного (розподільчого) балансу (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Відповідно до норм законодавства реорганізація може проводитися на двох основних підставах — добровільної реорганізації (за рішенням господарських організацій-учасниць реорганізації) або примусової реорганізації (в адміністративному порядку за рішеннями органів Антимонопольного комітету України у порядку, визначеному законом; у судовому порядку за рішеннями судів).

Норми коментованої статті із урахуванням зазначеного вище загального порядку реорганізації встановлюють особливості правового режиму погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі реорганізації господарських організацій як платників податків. Рівно як і у процедурах ліквідації платника податків за правилами ст. 97 цього Кодексу реорганізація платника податків пов’язана із особливостями правового статусу платника податків, видами організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, правового режиму оподаткування, сфер господарської діяльності тощо.

Так, наприклад, відповідно до п. 301.1 ст. 301 цього Кодексу платниками податку фіксованого сільськогосподарського податку із урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 зазначеної статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, згідно з відповідними нормами законодавства, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:

— усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;

— кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;

— особу, утворену шляхом перетворення.

Відповідно до п. 98.1 коментованої статті під реорганізацією платника податку розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з добровільних або примусових дій, визначених у п. 98.1.1 (перетворення платника податків); п. 98.1.2 (злиття платників податків); п. 98.1.3 (поділ платника податків на декілька осіб); п. 98.1.4 (виділення з платника податків інших платників податків); п. 98.1.5 (реєстрація фізичної особи як суб’єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб’єкта господарювання або з таким скасуванням) або їх поєднання.

Положеннями п. 98.2 визначений правовий порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі добровільної реорганізації платника податків такими способами, як перетворення або зміна місця реєстрації (пп. 98.2.1); об’єднання (злиття) (пп. 98.2.2) та їх поділу (пп. 98.2.3) із ліквідацією платників (-ка) податків. У разі проведення такої реорганізації положення п. 98.2 визначають правила розподілу обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань або податкового боргу між правонаступниками, новоутвореними господарськими організаціями, платниками податків.

Положення п. 98.3 коментованої статті встановлюють особливості добровільної реорганізації платника податків у спосіб виділення із платника податків інших платників податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації, що не тягне за собою:

1) розподілу грошових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації;

2) встановлення їх солідарної відповідальності за порушення норм податкового законодавства.

Виключення із зазначеного вище правила складають випадки, коли за висновками ОДПС така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується.

У випадку наявності податкового боргу у платника податків, що реорганізується і відповідно його майно знаходиться у правовому режимі податкової застави, платник податків зберігає право володіння і користування майном, але правочини розпорядження у спосіб відчуження такого майна підлягають узгодженню з ОДПС.

У випадку порушення платником податків правил правового режиму податкової застави ОДПС має право застосувати необхідні заходи адміністративно-правового обмеження права власності та юридичної відповідальності, передбачені нормами цього Кодексу на момент прийняття рішення про таку реорганізацію солідарно (рівно до декількох платників податків, які є на стороні одного податкового боржника) або розподілено (відповідальність кожного окремого платника податків у визначених частинах). Зазначений порядок відповідальності може включати використання: штрафних та фінансових санкцій; застосування обмежень у реалізації організаційно-господарської правоздатності платника податків, що застосовуються у випадках, прямо передбачених законом.

Для цілей застосування норм коментованої статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

Суспільно-економічні відносини оренди державного та комунального майна регулюються нормами зобов’язального права, що виникають на підставі договору суб’єкта господарювання із власником майна про здійснення цим суб’єктом на його основі самостійного господарювання[65].

Власники майна мають право приймати рішення щодо зміни правового режиму майна суб’єкта господарювання. Відповідно до ч. 4 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній або комунальній власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Оренда державного та комунального майна разом із лізингом, концесією є одним із способів реалізації права державної власності у вигляді користування. Правове регулювання орендних відносин у сфері реалізації права державної та комунальної власності здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 14 ст. 133–134; ст. 141; ст. 145; гл. 30 парагр. 5), Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та інших законодавчих актів із урахуванням їх правових особливостей.

Положення п. 98.4 коментованої статті встановлюють зміст:

— обов’язку платника податків, майно якого передане в податкову заставу, або платника податків, що використав право реструктуризації податкового боргу, щодо завчасного повідомлення ОДПС про прийняття добровільного рішення щодо проведення визначених у ст. 98 цього Кодексу видів реорганізації та подання відповідного плану;

— рішень ОДПС щодо порядку розподілу зобов’язань та застосування заходів відповідальності щодо такого платника податків, змін у правовому режимі власності у випадках, коли план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу.

У процесі здійснення заходів реорганізації зацікавленим учасникам відносин необхідно ураховувати, що реорганізація платника податків пов’язана із здійсненням фінансово-господарських операцій, що передбачають передачу права власності на майно податкових боржників і створюють підвищені ризики щодо вкладення капіталу у різних формах, з різною метою та різні господарські організації. Це може призвести до позбавлення можливості державного контролюючого органу забезпечити виконання податкових обов’язків податковими боржниками. Тому основною метою прийняття рішень та застосування передбачених законом організаційно-правових заходів ОДПС є запобігання зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі виконати податкові обов’язки та погасити податковий борг[66].

Прийняті відповідно до п. 98.4 коментованої статті рішення ОДПС можуть бути оскаржені в порядку та строки, визначені цим Кодексом, для оскарження грошового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом. Так, наприклад, відповідно до п. 56.1 ст. 56 цього Кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Скарга в адміністративному порядку подається, відповідно до п. 56.3 ст. 56 цього Кодексу, до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення — рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Із урахуванням строків давності платник податків, відповідно до п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, має право оскаржити в суді податкове повідомлення — рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення[67].