2.2.2. Перспективи вдосконалення форм кримінальної відповідальності в контексті реформування кримінальної юстиції в Україні

2.2.2. Перспективи вдосконалення форм кримінальної відповідальності в контексті реформування кримінальної юстиції в Україні

Щодо можливих перспектив розвитку інституту кримінальної відповідальності взагалі і її форм зокрема слід зауважити, що на цей інститут, безперечно, вплине ідея розподілу кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки. Загалом, підтримуючи ідею введення інституту кримінального проступку, не можна не погодитися із судженнями, що це можливо лише за умови широкої і всебічної його наукової експертизи з урахуванням європейського досвіду.

По-перше, поява інституту кримінального проступку ставить принципове питання щодо поняття та визначення його місця у системі законодавства. Зміст кримінальних проступків повинні становити діяння, що за чинним КК України належать до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства повинні бути визнані такими, що не мають суспільної небезпечності, а характеризуються суспільною шкідливістю. Оскільки небезпечність і шкідливість є виключно оціночними поняттями, все залежить від того, якого консенсусу буде досягнуто в експертному середовищі. Зрозуміло одне – між злочином і кримінальним проступком існує суттєва різниця. Вона проявляється у фактичних наслідках їх вчинення, що має знайти своє відображення й у кримінально-правових наслідках вчинення цих видів кримінального правопорушення.

До кримінальних проступків слід віднести також найбільш тяжкі види адміністративних правопорушень, за які встановлено адміністративний арешт чи великі розміри штрафу, що вимагає змагального процесу розслідування та судового розгляду.

По-друге, одразу ж виникає проблема криміналізації і декриміналізації, особливо з урахуванням глибокого і всебічного вивчення соціальної зумовленості визнання відповідних видів правопорушень кримінальними проступками. Уважно потрібно ставитися до ідеї визнання деяких адміністративних правопорушень кримінальними проступками, як і, навпаки, можливої трансформації низки злочинів у проступки. Слід пам’ятати, що включення певної групи адміністративних правопорушень до КК України матиме не лише формальний характер, а й міститиме загрозу широкої фактичної криміналізації тієї частини адміністративних правопорушень, що вчиняють фізичні особи та мають значні показники за обсягом реального їх вчинення (наприклад, дрібна крадіжка, дрібне хуліганство). Ці показники для певних адміністративних правопорушень рахуються на мільйони.

По-третє, хоча сьогодні значна кількість науковців, які досліджують проблему кримінальних проступків, висловлюється за їх виокремлення в межах чинного КК України у виді книги Особливої частини з одночасним закріпленням основних характеристик цієї групи діянь у нормах Загальної частини КК України, існує й інша модель їх законодавчого визначення (крім окремого закону про кримінальні проступки). Її сутність у тому, щоб визнати кримінальними проступками нинішні злочини невеликої тяжкості, встановивши за їх вчинення замість позбавлення волі та обмеження волі арешт на строк, відповідно, до шести та до трьох місяців. Такий варіант вирішення проблеми був би найбільш оптимальним. До того ж, він гуманізував би кримінальне законодавство, адже замість злочинів невеликої тяжкості з їх покаранням аж до позбавлення волі та судимістю з’явилася б група кримінальних проступків без зазначених кримінально-правових наслідків.

На порядок денний у зв’язку з розробкою законодавства щодо відповідальності за зазначені проступки необхідно також поставити питання щодо введення до системи суб’єктів судочинства мирових суддів, які й розглядали б справи стосовно кримінальних проступків.

Впровадження кримінального проступку потребує вдосконалення форми кримінальної відповідальності за їх вчинення, а саме, застосування такої відповідальності не у формі покарання, а у формі кримінально-правового стягнення. Якщо в інших галузях права стягнення давно існує, чому б не запровадити його і в кримінальному праві? Окрім іншого, це виправдовувало б відсутність судимості при застосуванні кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку. Судимість завжди пов’язується з покаранням, тому збереження покарання за проступки без судимості важко раціонально пояснити. Інша справа кримінально-правове стягнення без судимості.