§ 1. Поняття кримінальної відповідальності та її реалізація

§ 1. Поняття кримінальної відповідальності та її реалізація

У кримінальному законі поняття «кримінальна відповідальність» не розкривається, хоча і вживається досить широко. Тільки в Загальній частині КК ці слова вжито в назвах двадцяти статей.

У теорії кримінального права це поняття трактується по-різному. У загальному вигляді позиції криміналістів щодо змісту кримінальної відповідальності можна подати так: а) як обов’язок особи не вчиняти злочинів; б) як обов’язок особи відповідати за законом за вчинений злочин; в) як реальний процес такої відповідальності. Існують й інші точки зору щодо поняття кримінальної відповідальності, в яких певним чином поєднуються наведені вище позиції.

Видається, що кожна з окреслених точок зору так чи інакше відображає зміст кримінальної відповідальності. У той же час таке відображення не є повним. Етимологічне розуміння терміна «відповідальність» означає покладений на когось обов’язок відповідати за вчинки, бути відповідальним за щось. Іншими словами, кримінальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності означає, що особа має бути відповідальною за свою поведінку, яка зумовлена вимогами кримінального закону. Отже, кримінально-правові норми зобов’язують особу вести себе певним чином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, покладений на неї кримінальним законом, не вчиняти злочинів.

Така позиція повною мірою узгоджується з філософсько-соціологічним розумінням поняття відповідальності як такого, що відображає об’єктивний, історично конкретний характер взаємовідносин між особою, колективом, державою у контексті усвідомленого здійснення взаємних вимог, що ставляться до них. Вона ґрунтується і на положеннях кримінального закону. Так, вживання в КК терміна «Закон про кримінальну відповідальність» свідчить про те, що кримінальна відповідальність встановлюється (породжується) саме законом (нормами КК). Серед завдань КК (ст. 1) названо і запобігання злочинам, яке здійснюється шляхом визначення кола злочинів та покарань за них. Метою покарання (ст. 50 КК) також визначено запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Таким чином, законом особа зобов’язується до бажаної правомірної поведінки. Невчинення особою злочинів (правомірна поведінка) говорить про реалізацію положень кримінального закону у відповідності до його вимог. Така поведінка особи отримала назву позитивної кримінальної відповідальності. Вона реалізується в рамках кримінально-правових відносин. Дотримання громадянами вимог закону гарантує їм право на особисту недоторканність. Відповідною цьому має бути і поведінка відповідних службових осіб, насамперед працівників правоохоронних органів. Вони зобов’язані діяти відповідно до вимог Конституції України — утверджувати і забезпечувати права й свободи людини, що визнано головним обов’язком держави, і мають право діяти лише в рамках закону. Дотримання вимог закону зазначеними суб’єктами і є гармонічною реалізацією позитивної кримінальної відповідальності.

Позитивна кримінальна відповідальність включає об’єктивні та суб’єктивні ознаки. До об’єктивних слід відносити наявність кримінально-правових встановлень (дозволів і заборон) і відповідну їм (правомірну) поведінку суб’єкта. До суб’єктивних — обов’язок суб’єкта діяти відповідно до цим встановлень. Позитивна кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин.

Правомірна поведінка суб’єктів не вичерпує зміст кримінальної відповідальності в повному обсязі. Порушення кримінально-правових заборон накладає на суб’єкта обов’язок піддатися дії кримінально-правових заходів та реально перетерпіти передбачені в законі міри впливу. Обов’язок суб’єкта бути відповідальним за вчинений ним злочин і перетерпіти передбачені законом міри — це негативна або ретроспективна (відповідальність за минулу негативну поведінку) кримінальна відповідальність.

Негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність характеризується: а) наявністю кримінально-правових заборон; б) вчиненням діяння, передбаченого КК, що містить склад злочину; в) реальним перетерпінням заходів, передбачених КК (об’єктивні ознаки); і г) обов’язком особи, яка вчинила діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, піддатися заходам кримінально-правового характеру (суб’єктивна ознака).

Реалізується ретроспективна кримінальна відповідальність у рамках кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин.

Зміст кримінально-правових відносин негативної кримінальної відповідальності полягає в обов’язку особи, яка вчинили діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, перетерпіти заходи кримінально-правового характеру при дотриманні наданих їй законом прав. І коли навіть особа буде ухилятися від притягнення її до кримінальної відповідальності, однак вона зобов’язана перетерпіти заходи, передбачені в КК, протягом визначеного законом терміну. Працівники правоохоронних органів зобов’язані реагувати на вчинений особою злочин у рамках наданих їм прав. Це перший етап реалізації негативної кримінальної відповідальності, що відбувається в рамках кримінально-правових відносин.

Кримінально-правові відносини, породжені негативною кримінальною відповідальністю, викликають до життя кримінально-процесуальні та кримінально-виконавчі відносини. Саме в рамках (межах) цих відносин і відбувається фактична реалізація негативної кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що кримінально-правові відносини продовжують діяти і після реалізації негативної кримінальної відповідальності в рамках цих відносин. Наприклад, повторне вчинення суспільно небезпечного діяння зобов’язує особу в ряді випадків відповідати як за кваліфікований злочин.

Початком реалізації негативної кримінальної відповідальності в межах кримінально-процесуальних відносин є передбачені законом дії відповідної службової особи чи органу щодо суб’єкта злочину, наслідками яких передбачаються його певні, визначені законом, обов’язки і права. Це наступний етап реалізації негативної кримінальної відповідальності в кримінально-процесуальних відносинах, що, зокрема, передбачає затримання особи в процесуальному порядку, обрання запобіжного заходу, пред’явлення обвинувачення, винесення вироку і набрання ним законної сили.

У ході визначення початкового моменту виникнення, негативної кримінальної відповідальності треба керуватися рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України до офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. № 9 рп/99. Конституційний Суд України зазначив, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання чинності обвинувальним вироком суду.

У зв’язку з офіційним тлумаченням початку настання кримінальної відповідальності висловлені в літературних джерелах інші погляди щодо цього питання фактично втратили практичне значення.

Варто зробити кілька зауважень стосовно співвідношення понять «кримінальна відповідальність» і «покарання». Покарання — це захід примусу, що застосовується за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Кримінальна відповідальність — поняття значно ширше за покарання, що включає і обов’язок особи відповідати за вчинене діяння, передбачене в КК, і покарання як процес реального перетерпіння заходів, зазначених у кримінальному законі.

Отже, негативна кримінальна відповідальність виникає із вчиненням особою діяння, передбаченого КК, що містить ознаки складу злочину і завершується погашенням судимості, причому негативна кримінальна відповідальність може завершуватися і раніше ніж із погашенням чи зняттям судимості. Йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених Загальною та Особливою частинами КК.

Випадки звільнення від кримінальної відповідальності у Загальній частині КК передбачені ст. 45–49, 86, 106 КК. У той же час ст. 87 КК, яка регламентує застосування помилування, не говорить про таке звільнення. В ній передбачається лише заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше двадцяти п’яти років. Іншими словами, помилування не звільняє особу від кримінальної відповідальності.

У ряді випадків кримінальна відповідальність вичерпується фактом відбуття покарання (пп. 3–4 ст. 89; п. 1 ч. 2 ст. 108 КК).

В Особливій частині випадки звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 4 ст. 331, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396 КК).