§ 3. Завдання кримінального права

§ 3. Завдання кримінального права

Основне завдання (функція) кримінального права — охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарати тих, хто має намір його вчинити.

Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров’я, волі, честі й гідності), її прав і свобод від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в Конституції України, статтею 3 якої встановлено, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави… Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань на конституційний устрій України, цілісність і недоторканність її території, власність, громадський порядок і громадську безпеку, а також запобігання злочинам.

Завдання кримінального закону чітко визначені у ч. 1 ст. 1 КК, за якою кримінальний закон України має завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Охоронне завдання кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин, що виникли під час вчинення злочину, і застосування відповідного покарання до особи, яка вчинила злочин. Тут регулююча дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання. Водночас охоронне завдання кримінального закону виявляється і в забороні вчинення злочинного діяння та загрозі покарати тих, хто може вчинити таке діяння (загальна превенція), і в застосуванні покарання до особи, яка вчинила злочин (спеціальна превенція). Іншими словами, охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів).

Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують регулятивне завдання. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), про крайню необхідність (ст. 39) тощо. У таких випадках, зокрема, за раптової екстремальної ситуації, коли органи правопорядку не мають можливості негайно захистити особу, суспільство чи державу від нападу злочинця, законодавець надає громадянинові право заподіяння шкоди злочинцеві (нанесення йому тілесного, ушкодження, а за певних обставин — навіть позбавлення життя). У цьому разі з моменту реалізації громадянином права на необхідну оборону виникають кримінально-правові відносини між громадянином і злочинцем.

Водночас особа, яка скористалася правом на необхідну оборону, вступає у кримінально-правові відносини з державою в особі органів розслідування або суду, які вирішують, правомірно чи неправомірно було заподіяно шкоду злочинцеві. Оскільки ст. 36 регулює правомірну поведінку особи, то правовідносини, що виникають у такому і подібних випадках, часто називають регулятивними. Разом з тим норми кримінального закону виконують своє охоронне завдання не тільки і не стільки завдяки факту їх існування, скільки внаслідок своєчасного, правильного і неухильного їх застосування, що зумовлює тим самим невідворотність кримінальної відповідальності за вчинений злочин.