§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Кримінальний закон чітко поділяє, з одного боку, — покарання того, хто вчинив злочин у стані осудності, а з другого — лікування того, хто вчинив заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або якщо такий стан наступив після вчинення злочину.

За ст. 92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

У ст. 93 КК наведено перелік осіб, до яких суд може застосувати примусові заходи медичного характеру. Це: 1) особи, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) особи, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності; 3) особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Зазначимо, що застосування примусових заходів медичного характеру стосовно осіб не є обов’язковим, тобто їх застосування є не обов’язком суду, а лише його правом.

Примусові заходи медичного характеру за своєю суттю не є карою, хоча й обумовлені вчиненням суспільно небезпечного діяння, забороненого кримінальним законом; вони застосовуються до психічно хворої людини, яку конче потрібно лікувати в примусовому порядку. Зазначені міри застосовуються для відновлювання порушеного психічного здоров’я людини шляхом її лікування у психіатричному закладі, а також для запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Нагадаємо, що примусові заходи медичного характеру не мають на меті покарання, хоча і належать до заходів державного примусу і пов’язані з обмеженням прав людини, по відношенню до якої вони застосовуються.

За змістом примусові заходи медичного характеру поєднують юридичні і медичні підстави.

Юридична підстава застосування цих заходів полягає в тому, що поняття та види означених заходів, а також порядок їх застосування, продовження, зміни або припинення визначені кримінальним та кримінально процесуальним законами.

Медична підстава застосування примусових заходів медичного характеру полягає в тому, що ці заходи за своїм змістом є лікувальними, хоча і в примусовому порядку, але позбавленими мети кримінального покарання. їх застосування, продовження, зміна виду таких заходів або припинення їх, хоча й здійснюється судом, але відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» та на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів щодо діагнозу психічного розладу здоров’я людини.

1. Сутність примусових заходів. Медичний характер примусових заходів зберігається і у випадках, коли такі заходи застосовуються водночас із покаранням за злочин, вчинений особою у стані обмеженої осудності, на ґрунті алкоголізму, наркоманії або особою, яка має хворобу, що становить небезпеку для інших осіб. І в цьому випадку застосування примусового лікування до таких осіб, незалежно від призначеного їм покарання, обумовлено медичними показниками. Примусове лікування зазначених осіб здійснюється за місцем відбування покарання або у спеціальних лікувальних закладах.

Отже, примусові заходи медичного характеру, хоча і мають юридичний аспект, але за своєю суттю залишаються медичними заходами.

Застосування судом до неосудної людини примусових заходів медичного характеру можливе лише за доведеності вчинення нею суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, виписаного в статті Особливої частини КК України. Такі заходи завжди застосовують до тих із зазначених осіб, які вчинили заборонені кримінальним законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Щодо самої особи, яка вчинила таке діяння, перебуваючи в стані неосудності, то вона за приписом кримінально процесуального закону вважається суспільно небезпечною.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються з метою обов’язкового лікування таких осіб, запобігання вчиненню ними нових небезпечних діянь, пов’язаних із заподіянням істотної шкоди суспільним цінностям, іншим особам чи самим собі.

Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони: 1) призначаються судом; 2) є заходами державного примусу (ізоляції) психічно хворої людини в приміщенні стаціонарного психіатричного закладу, але такі заходи позбавлені властивостей, характерних для покарання; 3) спрямовані на обов’язкове лікування психічно хворої людини; 4) надають лікарям психіатричного закладу право проводити лікування особи за наявності у неї тяжкого психічного розладу[13] незалежно від її згоди; 5) мають запобігти вчиненню психічно хворою людиною нових суспільно небезпечних діянь.

Відповідно до змісту ст. 92 КК, метою примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину чи під час відбування покарання, вважається:

а) обов’язкове лікування психічно хворої особи — примусове лікування;

б) запобігання вчиненню такою особою нового суспільно небезпечного діяння, пов’язаного із заподіянням істотної шкоди суспільним цінностям, іншим особам чи самому собі як під час лікування, так і після його закінчення (у майбутньому).

Лікування в цьому випадку означає застосування до психічно хворої людини в умовах психіатричного стаціонару лікувальної психотерапії, трудотерапії та інших медичних заходів з метою одужання такої людини чи відновлення її нормального психічного стану.

Запобігання вчиненню злочину, про яке йдеться у ст. 92 КК, — це досягнення такого стану здоров’я психічно хворої людини, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при якому зникає або значно знижується можливість вчинення нею нового суспільно небезпечного діяння, забороненого Кримінальним законом.

2. Види примусових заходів медичного характеру. У ст. 94 КК передбачено чотири види примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Ці види психіатричних закладів різняться між собою ступенем нагляду за поведінкою хворих і обмеженням такої поведінки.

Суд, визнавши за необхідне призначити особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, примусовий захід медичного характеру, обирає його залежно: а) від характеру та тривалості психічної хвороби, враховуючи висновок комісії лікарів-психіатрів про сучасний психічний стан такої особи; б) від ступеня тяжкості суспільно небезпечного діяння, вчиненого неосудною особою, в) від можливості вчинення даною особою такого діяння з теперішній час.

Така система примусових заходів медичного характеру дає можливість суду обрати такий його вид, який відповідає стану психічного захворювання людини, що вчинила суспільно небезпечне діяння, а під час здійснення примусового лікування змінювати вид психіатричного закладу (послабляючи або посилюючи нагляд), залежно від психічного стану такої людини (зменшення або зростання небезпечності психічно хворого).

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 94 КК надання такої допомоги в примусовому порядку може бути призначене судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

У разі застосування зазначеного заходу суд на підставі комісії лікарів-психіатрів або висновку судово-психіатричної експертизи про можливість надання психічно хворому амбулаторної допомоги в примусовому порядку має бути впевнений, що така особа за характером її психічного захворювання і характером вчиненого нею суспільно небезпечного діяння не являє небезпеки для громадського суспільства, свого оточення і для самої себе. Суд має також з’ясувати, чи зможе така особа самостійно або за допомогою членів родини або диспансерного нагляду обов’язково користуватися амбулаторною психіатричною допомогою.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом. За ч. 3 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку. Особи, які утримуються у такому закладі, позбавлені права вільного виходу з приміщення, прогулянки здійснюються лише не певній території закладу, за поведінкою таких особі здійснюється звичайний нагляд.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Як зазначається в ч. 4 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя іншої особи, і за своїм психічним станом не становить великої загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду. Такий нагляд здійснюється з використанням охоронної сигналізації, ізольованого подвір’я для прогулянки. Посилений нагляд за психічно хворими забезпечується додатковим штатним медичним персоналом.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Така госпіталізація (ч. 5 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

У цьому закладі, крім охоронної сигналізації, ізольованого подвір’я для прогулянки, існують і окремі ізольовані відділення (кімнати) для лікування хворих, психічний стан яких погіршився (загострився), та хворих, психічний розлад діяльності яких став тяжким, через що хворий становить особливу небезпеку для інших осіб або для самого себе. У такому психіатричному заклад існує також спеціальний відділ охорони, оснащений спеціальними засобами контролю за поведінкою психічно хворих та сигналізацією. Охоронці здійснюють не лише зовнішню охорону такого психіатричного закладу, а й нагляд за поведінкою психічно хворих всередині закладу, його відділеннях, під час проведення лікувальних заходів, трудової терапії, прогулянки тощо.

Суд, приймаючи постанову (рішення) про застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, має визначити вид психіатричного закладу, в якому така особа має утримуватися та пройти лікування.

Суд не визначає строків примусового лікування, оскільки тривалість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування та їх впливу на процес видужування психічно хворої людини тощо. Примусове лікування має проводитися доти, доки психічний стан хворої людини стане безпечним для оточуючих і для самої себе.