§ 6. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

§ 6. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

Мотив, мета та емоційний стан на відміну від вини, без якої неможлива наявність складу злочину, передбачені лише в частині диспозицій статей Особливої частини КК України, в яких вони прямо вказані або випливають з їх формулювань, а тому є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину. Там, де згідно з законом факультативні ознаки мають місце у тому чи іншому злочині, вони повинні бути обов’язково встановлені, бо мають обов’язковий (конструктивний) характер стосовно основного складу злочину, або виступають як кваліфікуючі ознаки. В інших випадках, в яких факультативні ознаки не впливають на зміст складу злочину (не впливають на кваліфікацію), вони можуть виступати як обставини, що враховуються при призначенні покарання.

Мотив злочину — це обумовлені певними потребами й інтересами внутрішні спонуки, які викликають у особи рішучість вчинити злочин і якими вона керується при його вчиненні. Отже, мотив є рушійною силою злочинної поведінки людини, він передує злочину і значною мірою визначає суспільну небезпеку особи злочинця і вчиненого ним діяння.

Мотив як ознака суб’єктивної сторони складу злочину притаманний лише умисним злочинам, в яких стосується як діяння, так і його наслідків. У необережних злочинах природа мотиву порівняно з умисними злочинами інша. Це лише мотиви суспільно небезпечної поведінки, яка, попри бажанню особи, призводить до суспільно небезпечних наслідків. Іншими словами, в необережних злочинах можна говорити про мотиви, які штовхнули особу на певну поведінку, але не на злочин, оскільки злочинного результату свідомість винуватого не припускає.

У кримінальному праві мотиви вчинення злочину поділяються на мотиви низького характеру і мотиви, які позбавлені цього моменту. До перших належать корисливість, садистські нахили, хуліганські мотиви тощо. Інші можливі — це неправильно сприйняті інтереси держави, суспільства, окремих юридичних і фізичних осіб, вчинення злочинів з мотивів наявності тяжких особистих, сімейних чи інших обставин тощо. Якщо характер мотиву не врахований у конкретному складі злочину, а вказаний у ст. 66, 67 КК України, які містять обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, його враховує суд при призначенні покарання.

Мотив як конструктивна ознака основного складу злочину прямо вказаний і має бути обов’язково встановлений у злочинах, передбачених ст. 148 (підміна дитини), 172 (грубе порушення законодавства про працю), 219 (доведення до банкрутства), 232 (розголошення комерційної таємниці), 364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України тощо. Інколи мотив випливає з сутності злочинів, хоча прямо і не вказаний у диспозиції відповідної статті КК України. Так, немає вказівки на мотив корисливості у диспозиціях ст. 185–191 КК України, які передбачають відповідальність за посягання на власність, але без мотиву корисливості не може бути крадіжки (ст. 185 КК України), шахрайства (ст. 190 КК України) тощо.

У деяких випадках вказівка на мотив створює кваліфікований склад злочину. Наприклад, корисливі й хуліганські мотиви роблять умисне вбивство кваліфікованим (пп. 6, 7 ч. 2 ст. 115 КК України), корисливий мотив робить кваліфікованим незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч. 2 ст. 146 КК України), завідомо неправдиве показання (ч. 2 ст. 384 КК України) тощо.

Мета злочину — це уявна модель майбутнього результату, те, до чого прагне особа, вчиняючи злочин. Отже, якщо мотив — це спонука, то мета — це бажаний кінцевий результат злочинної діяльності. Мотив і мета тісно пов’язані між собою. Формування мотиву одночасно означає й постановку певної мети. Мотив — рушійна сила, яка веде суб’єкта злочину до досягнення певної мети.

Водночас мотив і мета — поняття, що не збігаються, бо відображають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненого діяння. Мотив відповідає на питання — чому особа вчинила злочин, мета — до чого прагнув винуватий. Можна сказати, що мета злочину виникає на ґрунті злочинного мотиву і разом вони створюють ту основу, на якій народжується вина.

Мета — ознака лише злочинів з прямим умислом, вона вказана як обов’язкова (конструктивна) ознака, зокрема, у ст. 113, 127, 199, 307, 376, 447 КК України. У деяких випадках сутність мети випливає з тексту диспозиції. Наприклад, дії, передбачені у ст. 209 КК України, мають метою легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або приховування чи маскування незаконного походження вказаних предметів, чи володіння ними, прав на них тощо.

Певна мета може бути кваліфікуючою ознакою. Так, умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення є кваліфікованим складом убивства (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України), мета залякування потерпілого або інших осіб при нанесенні умисних тяжких тілесних ушкоджень робить цей злочин також кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК України).

Безпомилкове встановлення мети вчинення злочину сприяє правильній кваліфікації діяння. Так, наприклад, удар ножем залежно від мети, з якою завдавався, може розглядатися і як замах на вбивство, і як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і як хуліганство.

Емоційний стан — це певні психічні переживання, за наявності яких особа вчинює злочин. Як правило, емоційний стан особи характеризується підвищеним збудженням, в ньому домінують страх, ненависть, виклик громадській думці тощо. Кримінально-правове значення закон відводить лише стану сильного душевного хвилювання, так званому фізіологічному афекту, у стані якого вчиняється злочин. У таких випадках злочин вважається привілейованим.

Водночас такий афект, тобто сильне короткочасне емоційне збудження, що звужує можливості нормального функціонування інтелектуальної та вольової сфер психіки людини, але не затьмарює свідомість повністю (що характерно для так званого патологічного афекту), має бути таким, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання передбачено в ст. 116 КК України (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання) і в ст. 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, яка пом’якшує покарання при вчиненні будь-якого злочину, де можлива вказана ситуація (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України).

Таким чином, мотив, мета та емоційний стан, будучи факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, у певних випадках можуть:

— виступати як обов’язкові (конструктивні) ознаки;

— бути кваліфікуючими ознаками злочину;

— емоційний стан (афект) може виступати як привілейована ознака злочинів проти життя і здоров’я особи;.

— бути враховані судом як пом’якшуючі або обтяжуючі обставини при призначенні покарання у конкретній справі.