§ 3. Форми множинності злочинів

§ 3. Форми множинності злочинів

У багатьох нормах кримінального закону вживається різна термінологія, що пов’язана з виявом множинності злочинів, а саме: вчинення кількох злочинів; вчинення злочину повторно; вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин; вчинення злочину особою, що має судимість. Згідно з класифікацією, яка існує в теорії кримінального права і чинному Кримінальному кодексі, множинність злочинів має три форми: повторність злочинів; сукупність злочинів: рецидив злочинів.

1. Повторність злочинів — це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. У науці кримінального права визначаються два види повторності: а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання (п. 1 ст. 67 КК); б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно — ч. 2 ст. 368 КК).

Загальна повторність має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.

Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в другому — однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК).

Повторність тотожних злочинів — це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об’єкта та об’єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особливої частини КК.

Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов’язані однаковими або подібними об’єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.

Факт вчинення злочину не перший раз створює повторність. Для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення, якою була повторність злочинів. Якщо було вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених однією й тією ж статтею КК з кваліфікуючою ознакою «повторно», то кваліфікація вчиненого має бути лише за цією статтею без застосування правил про сукупність злочинів. Наприклад, була вчинена крадіжка майна особою, яка раніше теж вчинила крадіжку майна. У цьому разі вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою «повторно». Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками.

Інакше кажучи, якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, то за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому прикладі двох крадіжок) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання).

Якщо ж було вчинено два або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, то кожний окремий такий злочин має кваліфікуватися за відповідною йому статтею. При цьому повторність застосовується до того злочину, який було вчинено пізніше. Наприклад, якщо особа перший раз вчинила крадіжку, а другий раз — грабіж, то вона має відповідати за перший злочин — крадіжку — за ч. 1 ст. 185, а за другий — грабіж — за ч. 2 ст. 186 КК за ознакою «повторно».

Повторність злочинів відсутня, говориться у ч. 2 ст. 32 КК, при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.

Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за «родовою» ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49, або була погашена чи знята судимість відповідно до ст. 89 чи 91 КК, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45–49 КК.

2. Сукупність злочинів. За ч. І ст. 33 сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Сукупність злочинів має місце за наявності певних ознак, а саме: а) кожний окремий злочин, що входить до сукупності, має характер одиничного злочину, передбаченого певною статтею Особливої частини кодексу; б) такі злочини вчиняються водночас або з певним проміжком часу між першим і наступним злочином; в) за жодний з цих злочинів особа не була засуджена; г) така особа підлягає відповідальності за кожний вчинений злочин за відповідною йому статтею або частиною статті; д) після вчинення особою попереднього злочину до моменту вчинення наступного не минули строки давності притягнення її до відповідальності за ст. 49 КК.

У теорії кримінального права сукупність злочинів поділяють на реальну та ідеальну. Під реальною сукупністю розуміють випадки, коли особа в різний час вчиняє два або більше злочинів, кожний з яких визначений у певній статті Особливої частини Кодексу як окремий склад злочину. Реальна сукупність злочинів є, наприклад, у разі якщо особа після вчинення крадіжки (ст. 185) через деякий час вчиняє шахрайство (ст. 190), а також тоді, коли винний з помсти вчинив вбивство (ч. 1 ст. 115) і з метою приховати цей злочин підпалив приміщення, в якому залишив свою жертву, тобто вчинив другий злочин — умисне знищення майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194). Реальна сукупність злочинів — різновид повторності злочинів.

За реальної сукупності злочинів мають місце два різні самостійні злочини. Кожний злочин, що входить до сукупності злочинів, кваліфікується окремо за відповідною йому статтею або частиною статті Особливої частини Кодексу, а покарання за їх вчинення суд призначає за правилами про сукупність злочинів, викладеними в ст. 70 КК.

Від сукупності злочинів слід відрізняти випадки, коли діяння особи має ознаки як загального, так і спеціального складу злочину, коли один і той самий злочин підпадає під дію двох статей кримінального закону. Так, одержання хабара охоплюється і загальним складом злочину, яким є зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), і спеціальним складом злочину, яким є одержання хабара (ст. 368). Оскільки спеціальний склад злочину (одержання хабара) як різновид загального складу (зловживання владою або посадовим становищем) описаний у законі більш конкретно і повно з визначенням усіх його ознак, то він тим самим має перевагу перед загальним складом злочину і вчинене має кваліфікуватися лише за ст. 368 КК. Отже, якщо вчинений злочин підпадає під дію загальної і спеціальної норм, сукупності злочинів немає, кримінальна відповідальність настає за спеціальною нормою або інакше — при конкуренції загальної (основної) і спеціальної норм діє спеціальна норма.

Сукупності злочинів немає і в тому разі, якщо кілька діянь, кожне з яких утворює окремий склад злочину, є певною частиною (актом) загального цілого щодо досягнення більш тяжкого конкретного наслідку. Наприклад, позбавлення під час бійки життя людини шляхом нанесення кількох тяжких тілесних ушкоджень можна розглядати як два склади злочинів: нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121) та умисне вбивство (ст. 115). Однак у цьому випадку має місце єдність кількох дій, пов’язаних загальною метою для досягнення одного тяжкого наслідку — смерті людини, тобто одиничний злочин — умисне вбивство.

Сукупності злочинів немає і у разі, якщо неодноразові дії були спрямовані на один і той самий об’єкт (предмет). Сукупності злочинів немає і у разі, якщо певний злочин за законодавчою конструкцією передбачає як спеціальну (кваліфікуючу) ознаку склад іншого злочину і тим самим у даному випадку «поглинає» останній. Наприклад, хуліганство як окремий склад злочину (ст. 296 КК) втрачає самостійне значення у разі умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, і такий злочин має кваліфікуватися лише за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

Реальної сукупності злочинів немає і тоді, коли в законі виписано кілька дій, що спрямовані на різні об’єкти, але охоплюються єдиним умислом. Наприклад, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб як за один (одиничний) склад злочину. За змістом цієї статті йдеться не про два або більше умисних вбивства (коли має місце множинність злочинів), а про один злочин за умови, що позбавлення життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом винної особи.

Ідеальна сукупність — це ті випадки, коли одне діяння містить елементи двох або більше складів злочину, передбачених різкими статтями кримінального закону. Характерними ознаками ідеальної сукупності злочинів є: 1) вчинення одним діянням кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону; 2) наявність щодо матеріальних складів злочину двох різних наслідків, пов’язаних з таким діянням; 3) такі наслідки були спричинені одному й тому самому об’єктові або різним об’єктам.

Найчастіше ідеальна сукупність злочинів виявляється у двох різновидах: а) при посяганні на один (кілька, пов’язаних між собою) об’єкт однією дією, при одній формі вини, але за наявності кількох різних шкідливих наслідків. Наприклад, зловмисник під час зґвалтування заражає потерпілу вірусом імунодефіциту людини.

Отже, однією дією (насильницький статевий акт з потерпілою) було вчинено два різні злочини, які мають кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів як зґвалтування за ч. 4 ст. 152 (за ознакою «спричинення особливо тяжких наслідків») і як зараження вірусом імунодефіциту людини за ч. 2 ст. 130 КК; б) у разі посягання однією дією на два об’єкти з наявністю кількох різних наслідків і двох форм вини.

Наприклад, злочинець одним спрямованим пострілом вбиває людину, при цьому куля пройшла тіло потерпілого і спричинила тяжке тілесне ушкодження іншій людині, яка перебувала поблизу. У даному випадку має місце одна злочинна дія, два об’єкти посягання, два різні наслідки, дві форми вини (умисне вбивство і необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження), тобто ідеальна сукупність злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачена статтями 115 і 121 КК.

3. Рецидив злочинів. Рецидивом злочинів (як різновиду повторності) за ст. 34 КК визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів можливий за наявності двох ознак: а) вчинення особою нового будь-якого або тотожного, чи однорідного злочину; б) наявність у такої особи судимості (однієї або кількох) за раніше вчинений (вчинені) злочин; в) судимість має бути за умисний раніше вчинений злочин й вчинення нового умисного злочину. Особа визнається такою, яка має судимість з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості. Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання.

Випадки, коли другий (або наступний) умисний злочин вчиняється особою, яка має судимість за перший (або наступний) злочин, різні. Із загальної кількості таких випадків теорія кримінального права виділяє три види рецидиву: 1) загальний рецидив — це вчинення будь-якого умисного злочину особою, яка має судимість за будь-який раніше вчинений умисний злочин. Цей вид рецидиву не зазначений у жодній статті Особливої частини Кодексу і не має значення для кваліфікації.

Наявність загального рецидиву злочинів суд враховує як обставину, що обтяжує покарання за ознакою «рецидив злочинів», (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті закону; 2) спеціальний рецидив — це повторне (після засудження за перше) вчинення не будь-якого злочину, а певного, в одному випадку тотожного злочину, в іншому — однорідного злочину. Спеціальний рецидив зазначений у деяких статтях Особливої частини Кодексу як ознака, що надає певному складу злочину тяжкого (кваліфікованого) ВИДУ-

Наявність спеціального рецидиву злочинів має правові наслідки щодо кваліфікації нового вчиненого злочину тоді, коли вона вказана в самому законі (статті) як ознака, що надає основному складу злочину кваліфікованого виду. Ознака вчинення злочину «особою, раніше судимою» стосується лише тотожних злочинів, про це йдеться в окремих статтях кримінального закону, зокрема в ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 203, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 296 КК.

В інших, визначених у законі випадках, при кваліфікації вчиненого особою, яка має судимість, нового (нових) як тотожного, так і однорідного, злочину такий рецидив враховується як складова повторності таких злочинів. Так, викрадення майна визнається вчиненим повторно у всіх випадках, якщо особа раніше вчинила один із тотожних або однорідних злочинів, перелічених у примітці 1 до ст. 185 КК, незалежно від того, чи була вона раніше засуджена за це. Нагадаємо, що рецидив злочину відсутній, якщо за раніше вчинений злочин (злочини) судимість була погашена або знята.