§ 3. Наслідки злочину

§ 3. Наслідки злочину

У кримінальному праві злочинні наслідки розглядаються у двох площинах: у площині об’єктивно виявленого злочину та в площині конкретно виписаного в законі складу злочину. Щодо першого положення, то тут злочинні наслідки є об’єктивним виявленням суспільної небезпечності будь-якого злочину, а характер заподіяної злочином шкоди повністю залежить від характеру об’єкта посягання, яким є особисті блага людини та інші соціальні цінності. Злочин завжди посягає на певний об’єкт і завжди спричиняє суспільно небезпечні наслідки або створює реальну загрозу заподіяти йому шкоди. Без виявлення та аналізу суспільно небезпечних наслідків матеріального складу злочину майже неможливо визначити суб’єктивні ознаки складу такого злочину, оскільки наявність певної форми вини особи у вчиненні злочину завжди пов’язана з психічним ставленням суб’єкта злочину не лише до свого діяння, а й до суспільно небезпечного наслідку такого діяння.

Сутність другого положення полягає в тому, що суспільно небезпечні наслідки злочину або вказуються у самій нормі (чи однозначно випливають з її змісту), якою визначається конкретний склад злочину, або не вказуються. Ця відмінність покладена кримінальним правом в основу поділу складу злочину на матеріальні та формальні.

Матеріальним вважається такий склад злочину, в якому передбачено фактичне настання певного наслідку або можливість його настання. Формальний, склад злочину не містить вказівки на будь-які суспільно небезпечні наслідки. У матеріальних складах злочину майже завжди передбачені такі наслідки, які піддаються визначенню, встановленню і, як правило, підрахунку. Такі наслідки пов’язані, зокрема, із заподіянням смерті людині (ст. 236, 237, 291); із заподіянням фізичної шкоди здоров’ю людини (ст. 270–271); з настанням нещасних випадків з людьми, людськими жертвами або загибеллю людей (ст. 236, 237, 291); із спричиненням матеріальної шкоди (ст. 194, 212, 218, 219, 220); порушенням роботи транспорту (ст. 277) тощо.

У формальних складах злочину немає вказівки на наслідки і встановлювати їх при кваліфікації не потрібно. Формальні склади злочинів, як відомо, вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння і, зокрема, тому, що існування суспільно небезпечних наслідків у таких випадках припускається, оскільки злочинів без наслідків не буває. Однак окремі склади злочинів описані в законі як формальні з багатьох підстав, а саме: 1) враховується те, що певні злочинні дії самі по собі, незалежно від їх наслідків, мають дуже високу суспільну небезпеку.

До таких дій належить, зокрема, створення злочинної організації (ст. 255), організація озброєної банди (ст. 257), створення не передбачених законом воєнізованих формувань або груп (ст. 260); 2) в окремих складах злочину виписані дії, які за самою своєю суттю нерозривно пов’язані з небезпечним наслідком, наприклад, викрадення людини (ст. 146); 3) шкідливі наслідки окремих злочинів не піддаються відрахуванню чи визначенню, наприклад, неможливо визначити обсяг або розмір порушення честі і гідності людини; 4) за наявності водночас високого ступеня суспільної небезпеки самої по собі дії та неможливості підрахувати або визначити наслідки такої дії. Характерними щодо цього є, зокрема, посадовий злочин одержання хабара (ст. 368) та провокація хабара (ст. 370).

Крім того, стосовно описаних злочинів припускається, що вони завжди завдають шкоди авторитету та функціональній діяльності державним чи громадським організаціям або законним правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб. Таке положення випливає з структури та сутності закону про злочини у сфері службової діяльності. До обов’язкових ознак об’єктивної сторони загальних видів посадових злочинів (ст. 364, 365 і 367) закон відносить наявність істотної шкоди.

Одержання хабара та провокація хабара — це спеціальні склади злочину щодо загального складу злочину, яким є зловживання владою або посадовим становищем з притаманною їм загальною для будь-якого посадового зловживання владою або посадовим становищем ознакою — наявністю істотної шкоди. Тому законодавець, ґрунтуючись на зазначених підставах, не вимагає її встановлення, склади цих злочинів описав як формальні і тим самим вирішив питання про момент юридичного закінчення злочину, пов’язавши його лише із вчиненням самої дії. Злочинне діяння тягне за собою різні суспільно небезпечні наслідки. В одних випадках вони безпосередньо зазначені у диспозиції певної статті (її частині), в іншому — випливають з її змісту.

У диспозиціях багатьох статей небезпечні наслідки визначаються різною термінологією: «істотна шкода», «тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», «велика матеріальна шкода», «значний» розмір тощо. Визначення багатьох із цих і подібних їм термінів дається у примітці до окремих статей. Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 КК дається визначення терміна «повторність» розкрадання майна; у примітці 1 до ст. 368 дано визначення таких понять, що вживаються у цій статті, як «великий» та «особливо великий» розміри хабара.

Настання описаних у законі наслідків в одних випадках є свідченням закінченого матеріального складу злочину, в інших, крім того, вони виконують роль обставин, що надають злочинові кваліфікованого виду. Так, склад злочину масові заворушення, передбачений ч. 1 ст. 294, стає кваліфікованим, якщо описані в ньому дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 294).

Вказані в певному складі злочину шкідливі наслідки в кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові злочину, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок.