§ 3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

§ 3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

1. Тлумачення закону полягає у з’ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою точного застосування. Тлумачення не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону.

Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб’єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. У теорії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлумачень закону про кримінальну відповідальність.

2. Залежно від суб’єкта, який роз’яснює закон, розрізняють легальне (чи офіційне), судове та наукове (чи доктринальне) тлумачення.

Легальне (чи офіційне) — це тлумачення, що здійснюється органом влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, у тому числі кримінальних, наділено Конституційний Суд України. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У такому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми закону, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і найчастіше застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Таке тлумачення є обов’язковим тільки у тій справі, у зв’язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК. Унаслідок вивчення та узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз’яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз’яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб’єкти застосування законів про кримінальну відповідальність. Прикладом такого роз’яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попередньої змови групи осіб при одержанні хабара. В абз. 1 п. 16 постанови від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» Пленум пояснив: «Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК хабар належить визнавати одержаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання)»[14]. Однак такі роз’яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Верховного Суду України — не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які мають ґрунтуватися на законі, виходити із його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (чи доктринальне) тлумачення — це тлумачення закону науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками у монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці у правильному застосуванні таких законів.

3. Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Розглянемо докладніше граматичне (чи філологічне), систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (чи філологічне) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту юридичної норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих у законі про кримінальну відповідальність. Наприклад, зі змісту ст. 208 КК «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» зрозуміло, що для притягнення до відповідальності за цією статтею необхідно встановити у діях особи незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Причому для складу злочину достатньо встановити одну із зазначених у цій статті дій, оскільки між поняттями «відкриття» і «використання» стоїть сполучник «або».

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих нормативно-правових приписів шляхом зіставлення з іншими приписами цього самого або іншого закону.

Найчастіше зіставляються приписи різних норм КК. Наприклад, поняття «службова особа», яке використане у ст. 238 КК, з’ясовується шляхом звернення до ч. 3 ст. 18 КК, де наведене загальне визначення службової особи. Нерідко норму закону про кримінальну відповідальність, що тлумачиться, зіставляють з нормами кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного, трудового законодавства. Наприклад, для тлумачення змісту ст. 371 КК, у якій використані поняття «затримання», «привід», «арешт», «тримання під вартою», потрібно звернутися до відповідних статей КПК України.

Історичне тлумачення закону полягає у з’ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що зумовили його прийняття, зверненні до аналогічних законів про кримінальну відповідальність, що діяли раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих учених, які брали участь у розробленні закону. Цей прийом тлумачення застосовують, як правило, науковці при дослідженні кримінального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з’ясувати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі закони про кримінальну відповідальність, що входять до нього.

4. Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним (чи адекватним), обмежувальним та поширювальним.

Буквальне (чи адекватне) — це тлумачення, згідно з яким дійсний зміст норми закону про кримінальну відповідальність точно (буквально) відповідає її текстуальному виразу (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 КК «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину — це відомості, що становлять державну таємницю, та суб’єкта шпигунства — це іноземець або особа без громадянства. Жодну з цих ознак не може бути витлумачено ширше або вужче, ніж буквальний зміст. Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце у разі, якщо текст і зміст норми закону про кримінальну відповідальність не збігаються, коли її дійсний зміст вужче за словесний вираз. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це випливає з його тексту. Наприклад, у ст. 304 КК встановлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За текстом ст. 22 КК кримінальна відповідальність за цей злочин може настати у разі, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоч ніяких винятків із цього положення немовби і немає, однак очевидно, що у ст. 304 КК маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку.

Поширювальне тлумачення використовується тоді, якщо текст і сутність норми закону про кримінальну відповідальність не збігаються, коли її зміст ширше за текстуальний словесний вираз. Поширювальне тлумачення надає нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально зазначено в самому тексті статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюються порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст закону, а тільки виявляють його дійсну сутність, яка може бути або вужчою, або ширшою порівняно з текстом цього закону, його буквальним виразом.

5. Поширювальне тлумачення закону треба відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією, тобто застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом на час його вчинення, статті КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин. До 1958 р. застосування закону за аналогією допускалося кримінальним законодавством колишнього СРСР, у тому числі України (ч. 3 ст. 3 Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від застосування закону за аналогією поширювальне тлумачення засноване на існуванні в КК норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсній сутності конкретної юридичної норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, якщо певне діяння як злочинне в законі не передбачено. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини КК, де наведено вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і норм, які містяться в Загальній частині КК, що практика іноді використовувала, коли діяв КК 1960 р.

Контрольні запитання

1. Що являє собою законодавство України про кримінальну відповідальність?

2. Які приписи формулюються в нормах КК?

3. Які функції покладаються на законодавство України про кримінальну відповідальність?

4. Які специфічні риси притаманні законодавству України про кримінальну відповідальність?

5. Як визначається закон про кримінальну відповідальність?

6. Із яких розділів складається Загальна частина КК?

7. Із яких елементів складається норма Особливої частини КК, де встановлено кримінальну відповідальність за злочин?

8. Які диспозиції мають норми Особливої частини КК?

9. Що таке санкція норми закону про кримінальну відповідальність?

10. Які санкції використовує КК України 2001 р.?

11. Що становлять тлумачення закону про кримінальну відповідальність, його види?

12. Хто здійснює в Україні легальне (офіційне) тлумачення?

13. Які існують прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність?

14. Які можливі тлумачення законів про кримінальну відповідальність за їх обсягом (результатом)?

15. Чим відрізняється поширювальне тлумачення від застосування кримінального закону за аналогією?