§ 3. Сукупність злочинів

§ 3. Сукупність злочинів

Поняття сукупності злочинів наведено в ч. 1 ст. 33 КК, відповідно до якої сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Це — легальне визначення поняття сукупності злочинів, з якого випливають її ознаки.

Ознаки сукупності злочинів:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Це є спільна ознака всіх видів множинності злочинів, причому прояв даної ознаки для сукупності злочинів може полягати у найрізноманітнішому поєднанні злочинів: вони можуть бути простими чи ускладненими, умисними чи необережними, закінченими чи незакінченими, вчиненими особисто чи у співучасті. Однак не можуть ураховуватися в сукупності ті злочини, за які особу вже було звільнено від кримінальної відповідальності з будь-яких передбачених законом підстав, наприклад у зв’язку з дійовим каяттям, спливом строків давності, амністією тощо;

2) за загальним правилом, ці злочини передбачаються різними статтями КК, інакше кажучи — кожен з них передбачається окремою статтею закону про кримінальну відповідальність, відмінною від тієї, яка передбачає інші злочини, що входять до сукупності. Як виняток із цього правила сукупність можуть становити злочини, передбачені різними частинами тієї самої статті Особливої частини КК, за умови, що ці частини встановлюють відповідальність не за кваліфіковані види одного й того самого діяння (як це зазвичай є в чинному КК), а за якісно різні діяння. Наприклад, сукупність злочинів має місце в поведінці особи, яка спочатку незаконно виготовила виборчий бюлетень (ч. 1 ст. 158 КК), потім незаконно передала його іншій особі (ч. 4 ст. 158 КК), а згодом ще й знищила скриньку з бюлетенями (ч. 5 ст. 158 КК);

3) усі злочини, які входять до сукупності, повинні бути вчинені до засудження особи, яка їх вчиняє, принаймні за один із них. Це означає, що на момент вчинення особою останнього зі злочинів, що входять до сукупності, стосовно неї ще не було постановлено обвинувального вироку за жоден із злочинів, що входять до цієї ж сукупності. Якщо ж особу було засуджено за один чи декілька злочинів і після засудження вона знову вчинила злочин, така множинність злочинів не може вважатися їх сукупністю. Наприклад, певна особа вчинила зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) і крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), була засуджена за них і в місцях позбавлення волі вчинила умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). У цьому разі має місце рецидив злочинів (див. § 5 цього розділу).

Види сукупності злочинів. Залежно від того, одним чи декількома діяннями особа вчиняє злочини, що становлять сукупність, остання поділяється на два види:

1) ідеальна сукупність злочинів;

2) реальна сукупність злочинів.

Ідеальною визнається така сукупність злочинів, при якій всі злочини, що її складають, особа вчиняє одним діянням. Інакше кажучи, ідеальна сукупність злочинів має місце там, де одне й те саме діяння містить одночасно склади двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Звідси й походить назва даного виду сукупності злочинів — ідеальна сукупність, оскільки фактично діяння вчиняється одне і тільки ідеально (тобто подумки, уявно), ми розчленовуємо його на декілька складів злочинів. Наприклад, підпалюючи будинок з метою вбивства потерпілого, який у ньому перебуває, особа одночасно вчиняє умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК) і умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК). При цьому слід мати на увазі, що можливі випадки, коли одне й те саме діяння особи може одночасно містити склад закінченого і склад незакінченого злочинів. Наприклад, якщо певна особа придбала пістолет з метою використати його для вчинення вбивства, то в цьому її діянні міститься ідеальна сукупність закінченого злочину (незаконне придбання вогнепальної зброї — ч. 1 ст. 263 КК) і незакінченого злочину (готування до умисного вбивства — ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 115 КК).

Реальною визнається така сукупність злочинів, при якій кожен злочин, що її складає, особа вчиняє окремим самостійним діянням. Інакше кажучи, при реальній сукупності кількість злочинів, що входять до неї, дорівнює кількості вчинених особою дій чи бездіяльностей. Тому ця сукупність і називається реальною, що її фактично (реально) становлять два чи більше діяння особи. Наприклад, особа спочатку незаконно заволодіває чужим транспортним засобом (ч. 1 ст. 289 КК), а потім, керуючи ним, порушує правила дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК); або спочатку вчиняє хуліганство (ч. 2 ст. 296 КК), а пізніше — виготовляє наркотичні засоби без мети збуту (ч. 1 ст. 309 КК).

Значення розмежування ідеальної та реальної сукупностей злочинів полягає у такому:

1) відображає об’єктивну реальність, в якій в одних випадках сукупність злочинів учиняється одним і тим самим діянням, а в інших — кожен злочин, що входить до сукупності, вчиняється самостійним діянням. При ідеальній сукупності всі злочини вчиняються одночасно. При реальній сукупності, за загальним правилом, між діяннями, що її складають, є розрив у часі — від мінімального до досить тривалого (але в рамках строків давності за попередній злочин). Разом з тим, коли злочини учиняються у формі бездіяльності, можлива реальна сукупність злочинів, вчинюваних одночасно, без розриву в часі. Наприклад, певна особа одночасно ухиляється і від сплати аліментів, і від призову на строкову військову службу. У даній ситуації кожен злочин вчиняється самостійною бездіяльністю, проте вони мають місце одночасно;

2) дає інструментарій для відмежування сукупності злочинів від суміжних понять, наприклад ідеальної сукупності злочинів — від складного злочину (про це йтиметься нижче);

3) дає підстави для оцінювання ступеня суспільної небезпечності різних видів сукупності злочинів. Часто вважається, що реальна сукупність злочинів є більш суспільно небезпечною, ніж ідеальна, хоча деякі науковці і не вбачають відмінності у ступені суспільної небезпечності сукупності одних і тих самих злочинів залежно від того, вчинені вони одним діянням чи декількома.

Кваліфікація сукупності злочинів. Відповідно до ч. 2 ст. 33 КК при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Це означає, що кількість статей, за якими кваліфікуються діяння особи, дорівнює кількості вчинених злочинів. Наприклад, якщо особа вчинила сукупність злочинів, до якої входять зловживання владою, службове підроблення та одержання хабара, скоєне кваліфікується за трьома окремими статтями: ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 368 КК. Іноді можлива кваліфікація сукупності злочинів за різними частинами однієї статті, однак і в цьому разі кожне діяння кваліфікується самостійно. Так, якщо особа вчинила підроблення і використала підроблений документ, її діяння правильно кваліфікувати не за частинами 1 та 3 ст. 358 КК, а за ч. 1 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК.

Кримінально-правове значення сукупності злочинів полягає у тому, що:

1) вона відображає реальний стан злочинності, у структурі якої досить велику кількість посідають випадки вчинення однією особою декількох передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких вона ще не була засуджена;

2) КК вимагає самостійної кваліфікації за окремою статтею (в окремих випадках — різними частинами однієї й тієї самої статті) Особливої частини кожного злочину, який входить до сукупності;

3) КК передбачає спеціальні правила призначення покарання особі, яка визнається винною у вчиненні сукупності злочинів (статті 70 та 72 КК).

Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять. Сукупність злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що зумовлює постановку питання про необхідність їх відмежування. Зокрема, сукупність злочинів необхідно відмежовувати від:

1) конкуренції статей КК. Під конкуренцією статей КК розуміється наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність. Наприклад, якщо член виборчої комісії підробляє виборчий документ, то таке його діяння підпадає і під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК (службове підроблення), і під ознаки злочину, описаного в ч. 2 ст. 158 КК (підроблення виборчого документа, вчинене членом виборчої комісії). На перший погляд, має місце ідеальна сукупність двох названих злочинів. Проте це не так, оскільки в даному випадку ознаки складу злочину, описаного в одній із названих статей (а саме у ч. 1 ст. 366 КК), повністю повторюються в іншому складі злочину (передбаченому ч. 2 ст. 158 КК) і доповнюються в ньому іншими ознаками, що більш точно характеризують вчинене особою діяння. Інакше кажучи, конкуренція статей КК про кримінальну відповідальність має місце там, де конкурують між собою загальна та спеціальна статті закону. Як відомо, при такій конкуренції має застосовуватися спеціальна стаття, яка найбільшою мірою передбачає специфічні, відмінні ознаки певного злочину. Загальна і спеціальна статті не можуть утворювати сукупності злочинів. Тому в наведеному прикладі скоєне кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 158 КК без сукупності з ч. 1 ст. 366 КК.

Таким чином, відмінність конкуренції статей КК від ідеальної сукупності злочинів полягає у тому, що при ідеальній сукупності вчиняються два чи більше злочинів, передбачених двома чи більше статтями КК, а у випадках конкуренції особа вчиняє один злочин, який підпадає під ознаки загальної і спеціальної статей закону. При ідеальній сукупності застосовуються дві чи більше статей КК, а при конкуренції — одна, спеціальна;

2) складного (складеного) злочину. Як уже зазначалося, складний злочин — це такий одиничний злочин, який складається із двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являє собою самостійний одиничний злочин, але які об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

У разі вчинення особою складного злочину її діяння кваліфікується тільки за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за такий злочин. Не допускається кваліфікація скоєного ще й за сукупністю зі злочинами, які хоча і входять до складного, але передбачені як самостійні одиничні злочини. Наприклад, якщо особа вчиняє грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, скоєне підлягає кваліфікації тільки за ч. 2 ст. 186 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК (умисне легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності).

Отже, складний злочин являє собою враховану законодавцем реальну чи ідеальну сукупність і кваліфікується за однією статтею (частиною статті) КК, тоді як сукупність злочинів — за різними статтями. Тільки після того, як законодавець з певних причин відмовиться від існування в КК конкретного складного злочину, скоєне стане кваліфікуватися за сукупністю одиничних злочинів, які входили до складного. Так, якщо уявити, що зі ст. 186 КК буде виключено ч. 2, то передбачений нею злочин необхідно буде кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 186 КК.