§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважають основними.

2. Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Це положення охоплює випадки як учинення всього діяння, що являє собою злочин, на території України, так і вчинення частини такого діяння на території України, а іншої частини — на території іншої держави (держав). Тому злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а продовжено, припинено чи закінчено на території України або, навпаки, почато в Україні, а продовжено, припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі чи вчинені на її території або якщо суспільно небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільно небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої вчинено певну частину злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.

Частина 3 ст. 6 КК передбачає також випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин слід вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.

3. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з’ясування, що таке «територія України». Це поняття визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»[26]. У ст. 1 цього Закону зазначено: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору».

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води завширшки 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а за відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права[27];

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

д) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

е) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і перебувають поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об’єкти, які не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов’язаних із розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери, прокладкою й експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) виключна (морська) економічна зона України — морські райони, ззовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України[28]. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов’язаних із порушенням прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах; щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища та ін.

До зазначених об’єктів належать також підводні телеграфні кабелі та трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном; автомашини послів під прапором України; місця розташування військових частин України на території інших країн та деякі інші об’єкти.

4. Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, іноземців та осіб без громадянства[29], які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України особи, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Це положення закріплене в ч. 4 ст. 6 КК.

Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.[30] та інші нормативно-правові акти України надають дипломатичний імунітет і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземців або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників та інших осіб.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються дипломатичні кур’єри, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, консульські посадові особи і консульські службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в інших країнах, які прямують транзитом через територію України, та інші особи. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, учинених ними при виконанні своїх обов’язків.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. 3 ст. 13 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні поширюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, що виражається в позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

5. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за КК України незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинено.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинені в іншій державі злочини зазнали кримінального покарання за межами України, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини. Даний припис введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Проте засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. За ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців та осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.

6. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов’язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно зі ст. 8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів декількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоду й інтересам інших держав, у тому числі Україні.

Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до кримінального законодавства України згідно з міжнародними договорами про боротьбу з деякими злочинами. Це, зокрема, дозволяє порушувати питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Наприклад, у ст. 199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплено положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробленням грошових знаків, укладеної в Женеві 20 квітня 1929 р.[31] У ст. 284 КК «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» закріплено положення Брюссельської конвенції від 23 вересня 1910 р. «Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі»[32]. Ці статті включено в КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і нині такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України та осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, а й до іноземців та осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають і вчинили злочин за її межами.

Після проголошення Україною незалежності такі норми вводяться в КК на підставі міжнародних договорів, учасницею яких стала наша держава. Наприклад, Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р., було ратифіковано постановою Верховної Ради України 14 липня 1993 р.[33] Відповідно до цієї Конвенції в КК 1960 р. було введено ст. 631 «Найманство». У КК 2001 р. положення Конвенції відтворено з деякими уточненнями в ст. 447.

7. Реальний принцип також закріплено в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України також у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Наприклад, за ст. 115 КК у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 КК за вчинення поза межами України терористичного акту за попередньою змовою групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту між Україною та іншою державою. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність котрих полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави.

Застосування реального принципу, як і космополітичного (універсального) до іноземців та осіб без громадянства, які постійно в Україні не проживають, можливе за умови, якщо такі особи не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.

8. Кримінальне законодавство України у 2001 р. уперше ввело до системи норм Загальної частини КК інститут екстрадиції[34] — видачі або передачі осіб, які вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відомий давно[35]. Під екстрадицією особи, яка вчинила злочин, розуміють видачу або передачу такої особи однією державою (яку запитують), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (яка запитує), на території якої було вчинено злочин або громадянином якої вона є. Видача або передача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов’язком.

Основні положення інституту екстрадиції закріплено у ст. 10 КК, де передбачено два різновиди здійснення екстрадиції: 1) видача особи, яка вчинила злочин, для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 3) та 2) передача особи для відбування покарання (частини 2 та 3).

Підставою видачі є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінально караним. Обов’язковою умовою видачі (як і передачі) є міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і держава, яка запитує. Наприклад, ч. 2 ст. 56 Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (ратифікована Законом України 10 листопада 1994 р.) передбачає видачу правопорушників для притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, які в запитуваній і запитуючій договірних країнах караються за законом позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням[36].

Принципове значення для вирішення питання щодо видачі особи, яка вчинила злочин, має її громадянство. Так, ст. 10 КК допускає видачу лише іноземців та осіб без громадянства, що постійно не проживають в Україні. Згідно з ч. 3 цієї статті іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Так, видачу з метою проведення кримінального переслідування передбачено у п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.[37]

У ч. 1 ст. 10 КК встановлено істотні обмеження щодо можливості застосування видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні. Такі особи, якщо вони вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду[38]. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземці та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок у порядку, встановленому законом (ст. 26 Конституції України)[39].

Підставою передачі іншій державі особи, яка вчинила злочин, є вирок, що набрав законної сили, а також міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і запитуюча держава. Так, відповідно до ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України. Майже подібне положення встановлене і в ч. 3 ст. 10 КК, згідно з приписом якої іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути передані іноземній державі для відбування покарання. Разом з тим на відміну від ч. 2 ст. 10 КК у цій частині передача зазначених осіб іноземній державі не пов’язується з їх засудженням на підставі тільки КК[40].

Контрольні запитання

1. Яким чином оприлюднюється закон?

2. За яких обставин закон про кримінальну відповідальність набирає чинності?

3. За яких обставин закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність?

4. Як у КК визначається час учинення злочину?

5. У яких випадках закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію в часі?

6. Який закон про кримінальну відповідальність не може мати зворотної дії в часі?

7. Який закон про кримінальну відповідальність визнається більш м’яким?

8. Яким чином вирішується питання про дію у часі «проміжного закону»?

9. Що являє собою територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

10. Що охоплюється поняттям «територія України»?

11. Яким чином вирішується питання про кримінальну відповідальність осіб, що мають дипломатичний імунітет?

12. Що являє собою принцип громадянства чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

13. У чому полягає космополітичний (універсальний) принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

14. Що являє собою реальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

15. Яким чином може здійснюватися екстрадиція осіб, які вчинили злочин, відповідно до ст. 10 КК?