§ 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

§ 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Відповідно до ст. 81 КК під умовно-достроковим звільненням від відбування покарання слід розуміти звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчиняти нового злочину протягом строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання. Питання застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання роз’ясняються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» (далі — постанова від 26 квітня 2002 р. № 2).

Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ч. 1 ст. 81 КК є фактичне відбування особою одного із п’яти видів основних покарань: виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Особи, які відбувають інші основні види покарань, не підлягають умовно-достроковому звільненню від них. Крім того, відповідно до наведеного припису КК особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. За роз’ясненням Верховного Суду України таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (п. 7 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2).

Підставою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання визнається доведення засудженим протягом відбуття певної частини строку покарання свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Вона складається з двох елементів, кожен з яких є обов’язковим для її наявності.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елементом) — відповідно до ч. 2 ст. 81 КК є доведення засудженою особою свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Під доведенням засудженим свого виправлення слід розуміти досягнення і закріплення такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в майбутньому нових злочинів. Інакше кажучи, на певному етапі, до повного закінчення відбування покарання, вже досягнуто одну із його цілей — виправлення засудженого, у зв’язку з чим подальше відбування покарання є недоцільним. Доведення засудженим свого виправлення має бути підтверджено сумлінною поведінкою, тобто зразковим виконанням вимог режиму, свідомим додержанням дисципліни, вказівок адміністрації, наявністю заохочень і відсутністю стягнень тощо, та ставленням до праці — чесним і повним виконанням своїх трудових обов’язків, підвищенням кваліфікації, дотриманням правил безпеки виробництва та ін.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або формалізованим, елементом) згідно з ч. 3 ст. 81 КК є відбуття засудженою особою певної частини призначеного їй покарання. Розмір цієї частини залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників. Зокрема, для наявності цього елемента підстави особа повинна відбути:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Відповідно до п. 11 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2 при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо засудженого, покарання якому було пом’якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись, виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду. Згідно з п. 12 тієї самої постанови, якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 3 ст. 81 КК. У цьому разі під урахуванням положень ч. 3 ст. 81 КК мається на увазі визначення частки покарання, яку належить відбути, на рівні найбільшої її частки, яку належить відбути за один зі злочинів, що входять у сукупність.

Із самої назви видно, що даний вид звільнення від покарання є умовним, а саме: до поведінки особи, яка звільняється, висувається вимога не вчинити будь-якого нового злочину під час строку, який залишається від моменту дострокового звільнення від подальшого відбування покарання і до моменту, в який мало б завершитися відбування особою цього покарання. Інакше кажучи, невідбута частина покарання фактично перетворюється для звільненої особи на своєрідний іспитовий строк, під час якого єдиною кримінально-правовою вимогою до поведінки звільненого від покарання виступає невчинення ним будь-якого нового злочину.

Характер цього виду звільнення від відбування покарання є факультативним — за наявності передумов і підстав такого звільнення суд має право, але не зобов’язаний його здійснити.

Кримінально-правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання залежать від характеру поведінки особи протягом зазначеного іспитового строку і можуть бути як сприятливими для особи, так і несприятливими.

Сприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі позитивного закінчення іспитового строку особа остаточно звільняється від відбування невідбутої нею частини покарання (більше не буде її відбувати), а строк погашення судимості для такої особи обчислюється не з моменту, коли мало закінчитися відбування нею покарання, а з моменту, коли її було умовно-достроково звільнено від відбування цього покарання. Про позитивне закінчення іспитового строку свідчить невчинення особою упродовж строку невідбутої частини покарання будь-якого нового злочину. Будь-яка інша поведінка особи упродовж цього строку (в тому числі пов’язана з вчиненням адміністративних правопорушень, іншими антисоціальними проявами, які, однак, не є злочинними) не може свідчити про те, що його закінчення не є позитивним.

Несприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі вчинення особою упродовж строку невідбутої частини покарання будь-якого нового злочину їй буде призначене покарання за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК): до покарання за новий злочин суд повинен буде приєднати повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком, тобто ту частину покарання, від відбування якої особу було умовно-достроково звільнено.