3.10. Кваліфікація причетності до злочину, її відмінність від співучасті

3.10. Кваліфікація причетності до злочину, її відмінність від співучасті

Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК України, беручи до уваги теорію та сформовану практику, виділяються такі види причетності до злочину:

— заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину;

— заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом;

— легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

— заздалегідь не обіцяне потурання злочину;

— неповідомлення про злочин. Розглянемо ці види причетності.

Приховування злочину — це активна діяльність особи з приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок, коли вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину прийшов до свого знайомого й, розповівши про те, що трапилося, попросив дати йому інший одяг, а закривавлений спалити, що знайомий і зробив. Перед нами заздалегідь не обіцяне приховування як злочинця, так і слідів злочину. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396 КК України.

Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких і особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої чи невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. До того ж за ч. 2 ст. 396 КК України не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, що вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК України ними вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, внуки.

У ст. 256 КК України передбачено відповідальність за найбільш небезпечний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій чи укриття їхньої злочинної діяльності. Закон встановлює, що за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації та укриття їхньої злочинної діяльності через надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також за заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють їхній злочинній діяльності, винні підлягають покаранню у виді позбавлення волі на строк до п’яти років. Покарання посилюється від п’яти до десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю на строк до трьох років, якщо такі дії вчинені службовою особою чи повторно.

Якщо ж таке приховування було обіцяне до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, таке приховування, як уже зазначалося, розглядається як співучасть у злочині, зокрема, пособництво.

У теорії кримінального права заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій чи укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК України), іноді, виділяється як самостійний вид причетності до злочину. Так, професор М. Мельник вважає, що це є особливим видом причетності, бо воно можливе щодо окремих злочинів, пов’язаних зі створенням і функціонуванням злочинних організацій[110].

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, — це активна діяльність особи, що виявляється в купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, чи у зберіганні такого майна. Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, за ч. 5 ст. 27 КК України, пособництво. Придбання та збут, що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин, згідно зі ст. 198 КК України — як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27 КК України). Цей злочин передбачає знання суб’єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного злочину, крадіжки, розбою тощо.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. До цього виду причетності слід віднести злочини, передбачені статтями 209 та 306 КК України.

• легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК України), — це вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, отриманим унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їхнього походження, місцезнаходження, переміщення, а також набуття, володіння чи використання коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

• використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 306 КК України). Розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їхніх підрозділах або використання таких коштів для придбання об’єктів, майна, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих чи інших потреб, або використання таких доходів (коштів і майна) з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, за ч. 5 ст. 27 КК України, пособництво.

При цьому особа може й не бути точно обізнаною про характер і конкретні обставини вчинення предикатного діяння (тобто діяння, що передувало легалізації «брудних» коштів і майна), але вона має усвідомлювати ті фактичні обставини вчиненого, з якими КК пов’язує можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк у три та більше років. Для кваліфікації за ст. 209 КК України має бути встановлено, що у винної особи було бажання приховати справжнє джерело майна, з яким вчиняються угоди, інші дії або яке використовується, та видати «брудне» майно за легальні доходи.

Потурання проявляється в тому, що особа, яка зобов’язана була та могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, який готується, його не припиняє, хоча зобов’язаний був це зробити, а тому злочин вчиняється.

У теорії кримінального права розрізняють потурання в широкому та вузькому значеннях[111]. Так, О. Лемешко вважає, що в широкому значенні, потуранням є бездіяльність будь-якої особи, що не припиняє правопорушення, створює умови для його вчинення, а у вузькому — це бездіяльність спеціально зобов’язаної особи, що полягає в невиконанні обов’язку щодо припинення злочину[112].

У Загальній частині КК України прямо не встановлено відповідальність за потурання. Питання про відповідальність за потурання вирішується таким чином:

1) якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, тому що таке потурання є, фактично, усуненням перешкод до вчинення злочину чи сприянням приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України);

2) заздалегідь же не обіцяне потурання утворює у випадках, передбачених в Особливій частині КК України, службовий злочин («Зловживання владою або службовим становищем» — ст. 364, «Службова недбалість» — ст. 367). Можлива й відповідальність за згаданою вище ст. 256, а також за ст. 426 КК України.

Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність надає змогу дати різну юридичну оцінку приховуванню, придбанню чи збуту предметів, здобутих злочинним шляхом, і потуранню. Якщо ці дії (бездіяльність) були заздалегідь обіцяні — це пособництво злочину, якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках, передбачених у КК України.

Неповідомлення про злочин — це заздалегідь не обіцяне неповідомлення про достовірно відомий злочин, який готується, вчинюється чи вчинено.

Чинний КК України окремо не передбачає спеціальної норми про відповідальність за недонесення (як це було передбачено в КК України 1960 р.). На думку М. Мельника, відповідальність за недонесення передбачена статтями 384, 385 КК України, якщо ж заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, що сприяють злочинній діяльності учасників злочинної організації, вчинене слід кваліфікувати за ст. 256 КК України[113].

Контрольні запитання

1. Визначте поняття, види та форми співучасті.

2. Сформулюйте правила кваліфікації діяння виконавця.

3. Як кваліфікуються дії організатора злочину?

4. Які є правила кваліфікації злочину, вчиненого групою осіб?

5. Як кваліфікуються дії особи, що створила злочинну організацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також здійснювала керівництво такою організацією?

6. Назвіть правила кваліфікації злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

7. Як кваліфікуються дії підбурювача, якщо він виконує ще й функцію пособника злочину?

8. Яка відмінність організованої групи від злочинної організації?

9. Як кваліфікуються дії учасників організованої групи чи злочинної організації?

10. Визначте правила кваліфікації дій співучасників при добровільній відмові від доведення злочину до кінця одного зі співучасників.

11. Визначте правила кваліфікації дій співучасників при ексцесі виконавця.

12. Як кваліфікується посереднє виконавство?

13. Визначте правила кваліфікації співучасті зі спеціальним суб’єктом.

14. Як кваліфікуються дії співучасників при провокації злочину?

15. Як кваліфікуються деякі види причетності до злочину?

Список рекомендованих джерел

Аветисян С. Проблеми соучастия в преступлении со специальным субъектом (специальным составом) // Уголовное право. — 2004. — № 1.

АрутюновА. Эксцесс исполнителя преступления, совершенного в соучастии // Уголовное право. — 2003. — № 1.

Арутюнов А. Уточнить понятие посредственного исполнителя // Российская юстиция. — 2002. — № 3.

Арутюнов А. Ошибки при квалификации содеянного группой по предварительному сговору // Российская юстиция. — 2001. — № 9.

Баулін Ю. В. Проблеми кваліфікації злочинів, вчинених злочинною організацією / Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України. — Матеріали міжнарод. наук. — практ. семінару 1–2 жовтня 2002 р. — Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003.

Бриллиантов А. В. Квалификация преступлений по признаку их совершения группой лиц, из которых лишь одно обладает признаками субъекта преступления/А.В.Бриллиантов, Н. В. Димченко // Российский судья. — 2005. — № 3.

Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. — К., 1986.

Быков В. Объективная сторона организации преступного сообщества // Законность. — 2002. — № 10.

Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом. Соціально-правове і кримінологічне дослідження. — Харків: Регіон-інформ, 2004.

Горремов С. Організовані злочинні угрупування в теорії вітчизняного кримінального права // Вісник прокуратури. — 2002. — № 3.

Гошовська Т. В., Туркевич І. К. Проблеми застосування Кримінального кодексу України в протидії організованій злочинності // Адвокат. — 2004. — № 2.

Демидова Л. Кримінальна відповідальність за участь у злочинах, вчинених злочинною організацією // Право України. — 2003. — № 1.

Єфремов С. Форми участі в організованій злочинній діяльності, їх відображення у Кримінальному кодексі // Вісник прокуратури. — 2003. — № 4.

Єфремов С. Різновиди організованих злочинних угруповань за чинним Кримінальним кодексом України // Вісник прокуратури. — 2003. — № 8.

Єфремов Є. Організована злочинна діяльність як кримінально-правова проблема // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 12.

Жаровська Г. П. Форми співучасті в кримінальному праві України: проблеми диференціації // Науковий вісник Чернівецького університету: 36. наук, праць. — Вип. 125: Правознавство. — Чернівці: Рута. — 2001.

Жаровська Г. П. Класифікація співучасників і її підстави // Науковий вісник Чернівецького університету: 36. наук, праць. — Вип. 147: Правознавство. — Чернівці: Рута. — 2002.

Жаровська Г. П. Поняття та ознаки співучасті за кримінальним правом України // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук, праць. — Вип. 154: Правознавство. — Чернівці: Рута. — 2002.

Жаровська Г. П. Проблема лідерства в злочинних групах // Науковий вісник Чернівецького університету: 36. наук, праць. — Вип. 161: Правознавство. — Чернівці: Рута. — 2003.

Жук В. Г., Кузнецов В. В., Смаглюк О. В. Щодо кваліфікації злочинних об’єднань // Адвокат — № 4. — 2005.

Іваненко І.В., Злочинна організація: окремі аспекти сучасного розуміння та відмінність від організованої групи // Часопис Київського університету права.-2006. — № 1.

Козлов А. Соучастие: Традиции и реальность. — СПб: Юридический центр — Пресс, 2001.

Комиссаров В., Дубровин И. Проблемы ответственности соисполнителей за совместные преступные действия и их вредные последствия // Уголовное право. — 2003. — № 1.

Коржанський М.Й. Група осіб як суб’єкт злочину // Право України. — 2005. — № 11. — С. 78–81.

Кубрак П., Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування тяжких злочинів, вчинених при складних формах співучасті // Право України. — 2001. — № 3.

Кубов Р. X. Совершенствование правоприменительной практики, направленной на квалификацию преступлений, совершенных в соучастии // Российский следователь. — 2006. — № 11.

Лизогуб Я. Поняття «виконавець злочину» в новому кримінальному законодавстві. Питання кваліфікації // Вісник прокуратури. — 2003. — № 3.

Мантуляк Ю. Основні ознаки організованої групи // Вісник прокуратури. — 2002. — № 6.

Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. — 2001. — № 11.

Михайлов В. Банда: форма соучастия или сговор? //Уголовное право. — 2004. — № 3.

Мочкош Я. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблемні питання // Право України. — Київ. — 2006. — № 3.

Навроцький В. О. Науково-методичні рекомендації з питань кваліфікації злочинів, учинених групою, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією (розмежування різних форм співучасті та видів співучасників) // Лист Управління по розслідуванню особливо тяжких злочинів та вчинених організованими злочинними групами ГСУ МВС України. — № 13/6-1764 від 31 грудня 2003 р.

Новицький Г. В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Науково-практичний посібник. — К.: Вища школа, 2001.

Олійник Є. Особливості кваліфікації співучасті у злочинах зі спеціальним суб’єктом // Львівський інститут внутрішніх справ // Вісник. — Львів. — 2003. —№ 2(1).

Улицкий С. Институт соучастия в судебной практике // Законность — Москва. — 2005. — № 11.

Практичні завдання

1. Р. та З. о 20 год чекали на зупинці тролейбуса. До них підійшли незнайомі їм М. та Л. в стані алкогольного сп’яніння та почали вимагати, щоб Р. ішов собі, а З. попрямувала з ними. Р. відмовився виконати їхні вимоги. М. почав завдавати удари Р, а Л., застосовуючи фізичне насильство, почав зривати із З. одяг. Від отриманих ударів Р. знепритомнів, що надало змоги Л. подолати опір та вступити із З. у статевий зв’язок. М. у статевий зв’язок із З. не вступав.

Як вирішити справу?

2. У стані наркотичного сп’яніння М., В., Т., Л. Та С. близько 3 год ночі на вулиці порушували громадський порядок, лаялися, кричали. Міліціонер К., який ніс службу з охорони громадського порядку, почав вимагати, щоб вони припинили хуліганські дії. Однак ті не лише не виконали вимог, а й почали з ним сперечатися, глузувати з нього, а Л. запропонував для втіхи забрати в міліціонера пістолет, а замість нього покласти шприц із наркотиком. Хулігани почали наступати на міліціонера, взявши його в коло. В. збив К. з ніг, Т. вихопив у нього зброю, а Л. та С. почали бити міліціонера, завдавши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Т. зі зброєю втік.

Як вирішити справу?

3. Д., О. Та Р., маючи намір викрасти музикальний центр «Sony», через вікно залізли до квартири знайомого їм П. Коли вони вже виходили з квартири, то зустрілися на порозі з 70-річною бабусею П. О. із силою вдарив жінку, вона впала, вдарилася головою об перила та померла.

Кваліфікуйте дії О., Д. та Р.

4. Раніше судимий М., маючи намір помститися П. за те, що він його назвав «козлом», сказав своїм знайомим, раніше судимим за ст.186 КК України К. та В., що П. буде повертатися з роботи в понеділок з великою сумою грошей, і вказав, у якому місці, в який час буде зручніше здійснити на нього напад. У призначений день і час К. та В. прийшли, а М. зателефонував К. по мобільному, що затримується й повідомив, що на стоянці П. буде о 22 год. К. і В. із застосуванням фізичного насилля напали на П., однак грошей у нього не було.

Дайте юридичну оцінку вчиненому учасниками події.

5. 3. домовився з громадянином Болгарії П. про збут в Україні підроблених грошей. 3. отримав від П. 40 тис. фальшивих гривень і почав шукати збувачів грошей. Так він видав громадянам К., В., Д. і А. під відсоткову реалізацію по 10 тис. кожному. Під час збуту фальшивих купюр А. був затриманий співробітниками УБОЗУ.

Дайте юридичну оцінку вчиненому учасниками події.

6. К. розповіла М. про те, що в Internet-клубі, де вони грали в комп’ютерні ігри, перевстановлювали сигналізацію, та що вночі вона працювати не буде, а також про те, що охоронець о 23 год лягає спати. Вона ж сказала М., що було б дуже добре, якби в них був свій комп’ютер. М. вночі викрав комп’ютер і приніс його собі додому, де й встановив. Наступного дня він зателефонував К. і розповів, що в нього вже є комп’ютер. К. повідомила в міліцію про скоєний М. злочин.

Як вирішити справу?

7. Л. товаришувала з Ф. і дуже заздрила їй, тому що батько Ф. працював у великій фірмі, тож вона мала багато модних речей. Л. розповіла раніше судимому У. про те, що в квартирі Ф. багато цінних речей і техніки. У. разом з Л. підійшли до квартири Ф., Л. натиснула дзвінок, а У. сховався. Коли Ф. відчинила двері, У. заскочив до квартири, а Л. пішла геть. У. вдарив Ф. по голові, потім, долаючи опір зґвалтував її та, взявши з квартири гроші й цінні речі, зник. Ф. від значної втрати крові загинула через годину.

Чи може в цьому разі йтися про ексцес виконавця?