§ 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

§ 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

1. Злочин не є єдиним видом правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Це питання не тільки теоретичне: той чи інший вид правопорушення тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має істотне практичне значення не тільки для охорони суспільних відносин, а й для захисту прав осіб, що вчинили ці правопорушення.

2. Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають соціальну сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який повинен бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності.

Існують два різних підходи до вирішення цього питання. Одні дослідники, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що тільки злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціальна властивість тільки злочину. Інші правопорушення не є суспільно небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкідливість. Тобто відповідно до такої точки зору має місце якісна відмінність у соціальній природі злочину та інших правопорушень — злочин за своєю природою — це суспільно небезпечне діяння, а іншим правопорушенням така соціальна властивість не притаманна, — вони є лише суспільно шкідливими, тобто здатні заподіювати шкоду окремим державним, суспільним, особистим інтересам. Отже, відповідно до цього погляду злочин та інші правопорушення — якісно самостійні види правопорушень не тільки за їх правовою природою — ознакою протиправності, а й за їх соціальним змістом — матеріальною ознакою.

Інший погляд виходить із єдності соціальної природи всіх правопорушень — їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначається за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. Тому відмінність злочину від інших правопорушень полягає у кількісній, а не якісній характеристиці.

Такий погляд є більш обґрунтованим, оскільки будь-яке правопорушення заподіює шкоду (чи містить погрозу заподіяння шкоди) певним суспільним відносинам. Це й визначає його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень є різним, а злочини у системі правопорушень — найбільш небезпечні. Це зумовлено і важливістю об’єкта, посягання на який визнається злочином, і характером та тяжкістю шкоди, способом учинення діяння, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також усіма його іншими об’єктивними і суб’єктивними ознаками. Цей висновок підтверджується порівняльним аналізом злочинів та інших правопорушень, зокрема найбільш близьких до злочинів адміністративних деліктів.

3. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У ч. 2 ст. 9 КпАП встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності. Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення: 1) протиправність — воно прямо передбачене в КпАП; 2) винність — воно повинно бути вчинене умисно або з необережності; 3) воно посягає на охоронювані законом об’єкти; 4) адміністративна караність — адміністративним правопорушенням може бути визнано тільки таке діяння, за яке передбачено заходи адміністративного стягнення. Заходами адміністративного стягнення є: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, що є знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних унаслідок учинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (права керувати транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Порівняння понять адміністративного правопорушення та злочину дає змогу визначити їх загальні ознаки. Багато спільного й у характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи у ст. 24 КпАП передбачені як заходи адміністративного стягнення, а у ст. 51 КК — як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь адміністративних правопорушень та злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно у різному ступені суворості однойменних заходів впливу.

Перш за все слід відзначити, що особлива важливість низки об’єктів, наприклад, основ національної безпеки України, життя, здоров’я людини, виключає визнання посягань на них адміністративними правопорушеннями. Тому державна зрада, вбивство, тяжке тілесне ушкодження можуть вважатися тільки злочинами. Посягання ж на інші об’єкти, наприклад власність, громадський порядок, господарську діяльність, можуть бути як злочинами, так і адміністративними правопорушеннями. Однак у цих випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів, форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Наприклад, у ст. 164 КпАП встановлено відповідальність за заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо їх одержання передбачене законом, а у ст. 202 КК ці діяння визнано злочином, якщо це було пов’язано з отриманням особою доходу у великих розмірах. Порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке правопорушення було грубим, то воно є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність на підставі ст. 172 КК.