§ 1. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину

§ 1. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину

1. Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об’єктивну сторону, а внутрішня — його суб’єктивну сторону.

Визнаючи нерозривний взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дає змогу глибше пізнати об’єктивну і суб’єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

2. Ознаки об’єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об’єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб’єкта у вигляді дії або бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об’єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається у відповідний спосіб, наприклад, крадіжка з об’єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК), грабіж — у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК). Злочин завжди тягне за собою певні суспільно небезпечні наслідки, оскільки в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, убивство своїм наслідком має смерть людини — статті 115-119 КК, крадіжка, грабіж, шахрайство заподіюють майнову шкоду власнику — статті 185, 186, 190 КК). Причому діяння (дія або бездіяльність) перебуває у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без них злочину бути не може. Вони мають місце завжди, в усіх випадках, коли скоюється злочин.

Іноді злочин вчиняється з використанням тих чи інших предметів матеріального світу: технічних приладів, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів, їх вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно здійснити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

В об’єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об’єктивні ознаки, притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад бандитизму, шахрайства, хуліганства, — Особливою частиною.

Викладене дає змогу зробити висновок про те, що об’єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Усі ознаки об’єктивної сторони злочину з погляду на їх опис (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) та факультативні.

До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жодний злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливає із її змісту і, таким чином, виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114 КК), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК), хуліганства (ст. 296 КК) тощо не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні наслідки, які необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Особливої частини КК вказуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об’єктивної сторони складу злочину є не обов’язковими, а факультативними.

Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка та засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають із її змісту, то вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов’язковим.

3. Значення об’єктивної сторони злочину. По-перше, об’єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлено всі ознаки об’єктивної сторони складу злочину. По-друге, ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільно небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину.

У цьому зв’язку об’єктивні ознаки діяння враховуються передусім при вирішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто при визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Окрім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб учинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. По-третє, об’єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Її аналіз дає можливість встановлювати інші елементи та ознаки складу злочину: об’єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, отже, правильно кваліфікувати вчинене. По-четверте, об’єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 296 КК, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адміністративно караного дрібного хуліганства за об’єктивною стороною. По-п’яте, урахування ознак об’єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину (ст. 65 КК) і виходячи з цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.