§ 4. Значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину

§ 4. Значення ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину

Частина 2 ст. 11 КК України передбачає: «Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпечності, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі».

Як бачимо з цього визначення, першою обов’язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 КК України є наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, яке передбачено КК України, тобто всіх тих об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК України характеризують певний злочин. Отже, у вчиненому діянні дістає відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину, передбаченого законом. Якщо хоча б однієї ознаки, передбаченої в статті Особливої частини КК України, немає у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 застосовано бути не може.

Наприклад, якщо при зловживанні владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК України) немає істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, і воно не було спрямовано на заподіяння такої шкоди, то таке зловживання службовим становищем не підпадає під ч. 2 ст. 11 КК України: у ньому немає однієї з обов’язкових ознак цього складу злочину. Таке діяння за своєю юридичною природою і характером протиправності належить не до злочинів, а до службових проступків.

Другою обов’язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 КК України є визнання вчиненого діяння таким, що лише формально містить ознаки діяння, передбаченого в КК України: внаслідок всіх конкретних обставин воно не відповідає матеріальній ознаці злочину — його суспільній небезпечності. іншими ловами, наявна розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної небезпечності певного виду злочинної поведінки і небезпечністю конкретного випадку такої поведінки. Діяння, передбачене ч. 2 ст. 11 КК України, не містить тієї суспільної небезпечності, яка є типовою для злочину, а тому визнається малозначним: не заподіює і не може заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. В цьому і полягає малозначність діяння.

Третьою умовою застосування цієї норми слід вважати суб’єктивну характеристику малозначного діяння: воно не тільки об’єктивно не спричинило шкоду, а й суб’єктивно не було спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди.

Тільки сукупність цих умов дає можливість визнати діяння малозначним, тобто таким, що не є злочином. Наприклад, правильно було визнано малозначними дії громадянки С., яка, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства, використала службове становище і за відсутності директора підробила його підпис на 38 платіжних дорученнях, за якими банк перерахував кошти акціонерному товариству. Суд визнав, що такі дії хоча і містять ознаки службового підроблення (ст. 366 КК України), але внаслідок малозначності не є суспільно небезпечними, оскільки здійснені платежі були обов’язковими для підприємства і випливали з закону та договірних правовідносин. Матеріальної або іншої шкоди підприємству чи окремим громадянам спричинено не було. На цій підставі суд визнав підроблення малозначним, тобто таким, що не є злочином.

Важливість ч. 2 ст. 11 КК України для поняття злочину полягає в тому, що конкретизує таку ознаку злочину, як його суспільна небезпечність, підкреслюючи його матеріальну сутність.