§ 4. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

§ 4. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

Згідно з ч. 1 ст. 22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності. По досягненні 16-річного віку особа може нести відповідальність за вчинення будь-якого злочину. Щоправда, на практиці деякі злочини можуть бути вчинені тільки у більш значному віці (наприклад, злочини у сфері службової діяльності, воєнні злочини тощо). Вчинення деяких умисних злочинів (вбивство, тяжкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання і деякі інші) тягне кримінальну відповідальність починаючи з 14-річного віку. Вичерпний перелік таких злочинів законодавець дав у ч. 2 ст. 22 КК. Це так званий знижений вік кримінальної відповідальності.

Недосягнення відповідно 16- або 14-річного віку на момент вчинення злочину виключає кримінальну відповідальність незалежно від тяжкості наслідків, що настали. Отже, досягнення особою певного віку є обов’язковою ознакою суб’єкта злочину.

Зазначимо, що досягнення певного віку встановлюється на день, який настає після дня народження, а за відсутності документів у неповнолітнього його вік встановлюється медичною експертизою віку. При встановленні року народження днем народження вважається останній день цього року. У разі визначення віку в межах певного періоду правозастосовні органи мають брати за реальний найменший показник віку цього діапазону (скажімо, якщо вік неповнолітнього визначено в діапазоні від 13 до 14 років, за показник береться 13 років з усіма правовими наслідками цього).

Встановлюючи загальний вік кримінальної відповідальності від 16 років, законодавець враховує, що людина без психічних вад у цьому віці здатна оцінювати фактичну сторону своїх вчинків і їх соціальну значимість, має певний рівень соціальної свідомості, а отже, й спроможна усвідомлювати правові заборони та наслідки їх порушення.

Щодо злочинів, відносно яких встановлений знижений вік кримінальної відповідальності (від 14 років), законодавець враховує можливість усвідомлення вже у цьому віці їх суспільної небезпеки, а також поширеність частини з них саме у цьому середовищі.

У переліку злочинів, за вчинення яких відповідальність настає від 14 років, не передбачено такі тяжкі злочини, як посягання на життя громадського чи державного діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаного зі здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України). Це можна пояснити прогалиною закону. Враховуючи вичерпний характер переліку злочинів, за вчинення яких може наставати кримінальна відповідальність від 14 до 16 років, дії таких осіб не можуть бути кваліфіковані за ст. 112, 379 КК України, а мають розглядатись як кваліфікований вид умисного вбивства (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України), відповідальність за який настає від 14-річного віку. В іншій частині перелік діянь зі зниженим віком кримінальної відповідальності виглядає обґрунтовано.

Встановлення загального віку кримінальної відповідальності від 16 років не означає, що саме з цього віку настає відповідальність за будь-який злочин, не передбачений ч. 2 ст. 22 КК України. У Кримінальному законі передбачено і такі злочини, які у зв’язку з наявністю особливих ознак суб’єкта або особливостей об’єктивної сторони складу злочину можуть здійснюватись лише повнолітніми особами. Інколи про це прямо говориться у нормі Особливої частини КК України. Наприклад, відповідно до ст. 304 КК України, за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише особа, що досягла 18-річного віку. У ч. 1 ст. 165 КК України встановлена відповідальність повнолітніх дітей за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Особи, що не досягли 18 років, практично не можуть бути суб’єктами військових і службових злочинів, а також багатьох злочинів, пов’язаних із порушенням різних правил безпеки на транспорті, на вибухонебезпечних виробництвах тощо. Це пов’язано з тим, що законодавством про працю забороняється застосування праці осіб молодше 18 років на роботах, пов’язаних зі шкідливими або небезпечними умовами праці.

Чітке встановлення формалізованої вікової межі кримінальної відповідальності має важливе загальнопопереджувальне значення, є одним із виразів регулюючої функції права і слугує гарантією проти суб’єктивізму і свавілля.

Встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець виходить із презумпції досягнення особою до цього віку достатнього рівня розвитку, щоб усвідомлювати характер своїх дій і їх заборонність, однак ця презумпція не може розглядатись однозначно. Темпи психічного розвитку у підлітків не однакові. Можливе значне відставання, що не пов’язано з психічною хворобою і тому не є критерієм неосудності. В цій частині заслуговує на увагу положення ч. 3 ст. 20 КК Російської Федерації, в якій встановлено, що якщо неповнолітній досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, але внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаному з психічним захворюванням, не був здатний повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності.

Якщо при розгляді конкретної справи у суду виникають обґрунтовані сумніви стосовно здатності неповнолітнього підсудного повною мірою усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними за наявності відомостей, що свідчать про розумову відсталість підсудного, то у справі має бути призначена комплексна судова психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність або відсутність у неповнолітнього відставання в психічному розвитку.

Вказані питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психолога, при цьому в обов’язковому порядку має бути порушено питання щодо рівня розумової відсталості неповнолітнього, інтелектуальний розвиток якого не відповідає його віку.

Встановлення в КК України фіксованого віку кримінальної відповідальності означає, що особа, яка досягла шістнадцятирічного, а в окремих випадках чотирнадцятирічного віку, може бути суб’єктом злочину і нести відповідальність в кримінальному порядку за свої суспільно небезпечні дії. Однак це не означає, що кримінальний закон визнає таких осіб повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони вважаються неповнолітніми.

Поняття «особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку» і «неповнолітній» синонімічні. Неповнолітні старших вікових груп за вчинені ними злочини несуть саме кримінальну відповідальність, а не будь-яку іншу із застосуванням майже всіх видів кримінального покарання. Це положення кримінального права обумовлюється метою загальної превенції. Зрозуміло, це не означає, що неповнолітні несуть відповідальність на рівні з дорослими. Виразом принципів гуманізму, індивідуалізації відповідальності та економії регресії є норми, що регулюють питання призначення покарання неповнолітнім, умови і порядок відбування ними покарання, звільнення від покарання і кримінальної відповідальності.

Неповнолітній вік суб’єктів злочину дає обґрунтовані підстави створити так звані пільгові умови для вирішення питання щодо кримінальної відповідальності і покарання стосовно такої категорії осіб, що й зроблено законодавцем в розділі XV Загальної частини КК України[8].