§ 9. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
§ 9. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
Для суспільства і держави особливо небезпечними є злочинні організації з їхніми, нерідко конспіративними зв’язками з корумпованими посадовими особами у структурах влади і управління, правоохоронних і контролюючих органах. Злочинні організації, як правило, мають складні організаційно-ієрархічні зв’язки, значні грошові кошти, систему розвідувальних і охоронних засобів, бойовиків і навіть найманих убивць.
Правоохоронні органи в боротьбі з організованою злочинністю застосовують комплексні й найбільш надійні заходи щодо розкриття таких угруповань. Відповідно до п. 8 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», спеціальним оперативним підрозділам надано право «здійснювати проникнення в злочинну групу працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості. Про необхідність такого проникнення виноситься постанова, яка затверджується начальником відповідного органу». Дії такої особи пов’язані з виконанням своїх високопрофесійних обов’язків, спрямованих на досягнення позитивного результату щодо попередження чи розкриття діяльності злочинної організації (угруповання).
Обставина, про яку йдеться, вперше визначена в кримінальному законі України: «не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності» (ч. 1 ст. 43 КК).
Така особа діє в дуже складних і специфічних умовах за правилами «свій серед чужих». Вона здійснює виконання спеціального завдання, перебуваючи в умовах професійного ризику, крайньої необхідності та під певним психічним примусом з боку керівника злочинного угруповання. При всьому цьому зазначена особа з метою успішного виконання спеціального завдання іноді вимушена спричинити шкоду певним суспільним цінностям, які охороняються законом.
Таке спричинення, як правило, не визнається злочином, оскільки його заподіяння було вимушеним — в результаті виконання спеціального завдання, пов’язаного з відведенням більш значної загрози суспільним цінностям. В законі визначено лише два випадки кримінальної відповідальності особи, яка в складі злочинного угруповання умисно вчинила: 1) особливо тяжкий злочин, пов’язаний з насильством над потерпілим; 2) тяжкий злочин, пов’язаний з заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків, наприклад, настанням смерті потерпілого або загибелі людей.
Ці положення виписано в ч. 2 ст. 43 КК, за якою особа, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, підлягає кримінальний відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
Разом з тим особа, яка вчинила один із таких злочинів, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43 КК).