§ 4. Види співучасників злочину
§ 4. Види співучасників злочину
У ст. 27 дано визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підбурювача і пособника. В основу такого розподілу покладено об’єктивні критерії — ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину. Ступінь участі — це інтенсивність діяння кожної з осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі у вчиненні злочину. Характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника у спільному злочині. У деяких випадках при одній і тій самій функціональній ролі особи може бути різний ступінь її участі у вчиненні злочину.
Наприклад, в одному випадку пособник у розкраданні майна порадив виконавцю найкращий спосіб вчинення шахрайства, в іншому пособник не лише запропонував найкращий спосіб вчинення шахрайства, а й дав виконавцеві «ляльку», яку той використав, аби заволодіти майном потерпілого. У цих двох випадках функціональна роль одного і другого пособників однакова, проте ступінь їхньої участі у злочині різний.
Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, підбурювача і пособника, слід вважати характер дій, які вчиняє кожен із них і які створюють об’єктивну сторону складу злочину кожного зі співучасників, що і є основою поділу співучасників на види.
У теорії кримінального права щодо конструкції співучасті у злочині та підстав кримінальної відповідальності співучасників існує два погляди. За одним із них, співучасть має акцесорну (необов’язкову, підпорядковану, підрядну) природу, оскільки склад злочинів за співучасті виконується безпосередньо виконавцем, всі інші співучасники склад злочину не виконують. Тому співучасники відповідають за дії, спільні з тими, які здійснив виконавець злочину.
Відповідно до іншого погляду, співучасть — це самостійна інституція Загальної частини кримінального права, її норми регулюють відповідальність особливої групи співучасників: організатора, підмовника і пособника злочину; підставою відповідальності кожного співучасника є не дії виконавця, а дії, вчинені співучасником особисто. Звичайно, відповідальність організатора, підмовника і пособника визначається залежно від дій виконавця злочину. Дії виконавця злочину за співучасті є складовою зусиль співучасників злочину. Однак така залежність виявляється лише в тому, що в діях співучасника склад закінченого злочину матиме місце за наявності складу закінченого злочину в діях виконавця. Цей погляд є панівним у науці кримінального права.
Виконавцем злочину визнається перш за все особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Виконавець злочину — це особа, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається виконаним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використавши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У цих випадках йдеться про так зване опосередковане виконання злочину.
Опосередковане виконання буде і в тому разі, коли злочинні дії вчинено в результаті фізичного або психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, наприклад, через загрозу заподіяти особі смерть, якщо вона негайно не вчинить крадіжку. У такому разі особа, яка застосовує насильство, підлягає відповідальності як виконавець за опосередковане вчинення крадіжки. Особа ж, яка фактично вчинила крадіжку, кримінальній відповідальності не підлягає, оскільки діяла під безпосереднім впливом фізичного примусу.
Як виконавець за опосередковане виконання злочину має відповідати начальник, який віддав підлеглому злочинний наказ або розпорядження про вчинення злочину. Особливість цього виду опосередкованого виконання злочину полягає в тому, що підлегла особа, яка виконує обов’язковий для неї наказ або розпорядження начальника, не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона не знала і не могла знати про злочинну мету особи, яка віддала наказ чи розпорядження.
Усі ці положення лаконічно виписано в ч. 2 ст. 27 КК, за якою виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину особисто чи шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами злочину, повністю або частково вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом.
Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатором є особа, яка не тільки викликає в інших осіб бажання вчинити злочин, а й об’єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину як ватажок, розпорядник діяльності, спрямованої на досягнення злочинного результату. Цьому може сприяти сукупність усіх зазначених видів організаторської діяльності або лише деякі з них за умови, що вони породжують у певних осіб рішучість діяти відповідно до заздалегідь розробленого плану. Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення окремого злочину (наприклад, вбивства) або пов’язана з утворенням злочинної організації. Відповідальність за організаторську діяльність передбачена також і як самостійний злочин (ст. 257, 294, 392 та ін.).
Відповідно до ч. 3 ст. 27 організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Підбурювачем відповідно до ч. 4 ст. 27 визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Діяльність цього співучасника характеризується тим, що він свідомо викликає в іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин, який виник у неї раніше.
Підбурювання може здійснюватися різними способами і в різних формах. Це фізичний або психічний примус, підкуп, наказ, доручення, умовляння, прохання, обман тощо. Це можуть бути і жести, якими підбурювач виражає і передає свою думку тому, кого схиляє до вчинення злочину. Такі жести прийнято називати конклюдентними діями. Підбурювач використовує їх, як правило, на місці вчинення злочину, надаючи виразності жестам, зміст яких розуміє і сприймає виконавець. Результатом підбурювання є вчинення особою того злочину, до якого його схилив підбурювач.
Підбурювання матиме місце також тоді, коли особа схилила кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння виконавцеві вчинити злочин. Скажімо, А. вмовляє Б. протизаконно дістати В. зброю. Така форма підбурювання не змінює підстав відповідальності, яка і в цьому разі настає за підбурювання до вчинення злочину.
Не вважається підбурюванням, коли особа, яка піддалася підбурюванню, а від вчинення злочину відмовилася. У такому разі дії особи, яка підбурювала до вчинення злочину, мають кваліфікуватися як готування до вчинення злочину (так зване невдале підбурювання).
Підбурювання вчиняється активними діями. Однак підбурювач не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, що відрізняє його від виконавця. Із суб’єктивної сторони діяльність підбурювача характеризується прямим умислом. Підбурюючи кого-небудь до вчинення певного злочину, винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, передбачає її суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Мета й мотиви дій підбурювача і пособника можуть не збігатися з метою і мотивами виконавця. Однак ця обставина не впливає на визнання їх дій співучастю у злочині.
Якщо виконавець не довів до кінця злочин, до вчинення якого його схилив підбурювач, останній несе відповідальність за співучасть у замаху на вчинення цього злочину за ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК.
Від підбурювання, яке є різновидом співучасті у вчиненні конкретного злочину, слід відрізняти дії, які, ззовні нагадуючи підбурювання, визнаються законодавцем окремим самостійним злочином. Йдеться про такі, зокрема, злочини, як пропаганда війни (ст. 436), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). У таких випадках дії винного спрямовані на схиляння невизначеної кількості осіб до вчинення тих чи інших суспільно небезпечних дій, що входять до об’єктивної сторони складу відповідного злочину, а сам винний визнається його виконавцем.
Пособником є особа, яка умисно сприяла вчиненню злочину. Пособництво може виявитися в різних формах. У ч. 5 ст. 27 передбачені основні форми пособництва: порада, вказівки, надання засобів чи знарядь для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення. Пособництвом є також заздалегідь (до моменту вчинення злочину) дане зобов’язання (обіцянка) переховувати злочинця, приховати знаряддя або засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, добуті злочинним шляхом, придбати чи добути такі предмети. Заздалегідь обіцяне переховування, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на рішучість злочинця вчинити злочин, дає йому надію на приховання злочину, зміцнює його бажання і рішучість вчинити злочин і тому перебуває у причинному зв’язку з діями виконавця.
Переховування злочинця (як виконавця, так і інших співучасників злочину) — це надання таким особам таємного притулку або засобів пересування для того, щоб вони могли уникнути переслідування; забезпечення їх чужими чи підробленими документами щодо їх особи або щодо місця їх перебування під час, коли було вчинено злочин (для створення алібі). Це може бути й зміна зовнішності злочинця тощо.
Приховування знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинними шляхом, — це приховання того, що може мати значення для виявлення злочину і встановлення особи злочинця. Заздалегідь обіцяне приховування злочину передбачає наявність прямого умислу. Винний свідомо і добровільно, ще до моменту вчинення злочину, дає зобов’язання переховувати злочинця, приховати знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети.
У теорії кримінального права пособництво залежно від його об’єктивних властивостей поділяють на два види: 1) фізичне пособництво, тобто фізичне (матеріальне) сприяння виконавцеві у реалізації його злочинного наміру (надання засобів, усунення перешкод тощо); 2) інтелектуальне пособництво — зміцнення рішучості виконавця вчинити злочин (дати пораду, вказівку).
Пособник, як і підбурювач, не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину. Пособництво може виявлятися в активних діях (наприклад, у передаванні зброї виконавцеві злочину), а також у бездіяльності, коли особа умисно не виконує покладеного на неї спеціального обов’язку з відвернення злочину.
Пособництво злочину може бути на кожній стадії вчинення злочину, як правило, до моменту його закінчення в юридичному (законодавчому) розумінні. Однак коли визначений законодавцем момент закінчення злочину не збігається з його фактичним закінченням (наприклад, при вчиненні розбою або дезертирства), пособництво можливе і після встановленого законом моменту закінчення злочину. Так, наприклад, розбій відповідно до його складу злочину вважається закінченим злочином з моменту нападу, але конкретний злочин — розбій, може тривати до моменту заволодіння майном. Тому сприяння злочинцеві в цей проміжок часу (в момент фактичного вчинення злочину) має розглядатися як пособництво розбою.
Співучасть у формі пособництва передбачає, що пособник знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому їх здійснити.
У разі не доведення виконавцем злочину до кінця з незалежних від його волі причин пособник відповідає за пособництво у замаху на злочин.
Виконавець злочину несе відповідальність, передбачену за вчинений ним злочин. Дії організатора, підбурювача і пособника кваліфікуються, як правило, за статтею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст. 27. Якщо ж дії організатора чи підбурювача злочину виявляються також і в його співвиконавстві, то вони кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК.
У разі коли виконавцем злочину є спеціальний суб’єкт (посадова особа — у посадових злочинах, військовослужбовець — у військових злочинах), дії співучасників, які не є спеціальними суб’єктами, мають кваліфікуватися за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця злочину, як правило, з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.
Іноді співучасники одного злочину несуть відповідальність за різними законами, залежно від змісту та обсягу їх умислу та деяких інших обставин. Зокрема, дії підбурювача, організатора чи пособника можуть кваліфікуватися за одними статтями чи частинами статті Особливої частини КК, а дії виконавця — за іншими. Це можливо у таких випадках: а) при вчиненні певних злочинів, коли деякі з учасників досягай 16-річного віку, а інші — ні (наприклад, при масових заворушеннях).
Наприклад, якщо особа у 15-річному віці брала участь у масових заворушеннях і вчинила вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження, вона відповідатиме не за ст. 294 (масові заворушення), а відповідно за ст. 115 або ст. 121; б) коли пособник надав допомогу виконавцеві, який раніше вже вчинив крадіжку майна, у вчиненні крадіжки. У цьому разі дії виконавця злочину мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності), а дії пособника у такому злочині — за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 185, навіть якщо пособник і усвідомлював, що він надає допомогу у вчиненні крадіжки майна особі, яка раніше вже вчинила крадіжку майна; в) у разі вчинення виконавцем злочинних дій, що не охоплювались умислом співучасника (співучасників) злочину, тобто коли має місце так званий ексцес виконавця.
У законі передбачена заохочувальна норма (ст. 31 КК) щодо добровільної відмови співучасників від доведення своєї злочинної діяльності до кінця, а саме: у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, викладених у ст. 17 КК, інші співучасники підлягають відповідальності за готування до такого злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
У разі добровільної відмови виконавця злочину від доведення злочину до кінця не підлягають відповідальності організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника визнається також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або відмова від усунення перешкод вчиненню злочину (ч. 2 ст. 31 КК).
У разі ж добровільної відмови будь-кого зі співучасників від своїх дій, що не дозволило виконавцю довести злочин до кінця, останній підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин залежно від того, на якій з цих стадій його діяння було припинено. Така відмова, скажімо, з боку пособника, може виявитися або в невчиненні певних дій, які він як пособник мав виконати і без яких злочин не міг бути вчинений виконавцем (наприклад, пособник не надав виконавцеві обіцяної зброї для вчинення вбивства), або у вчиненні активних дій з метою відвернути злочинний результат, який міг би настати від вчиненого пособництва (наприклад, повідомити органи влади про злочин, що готується або підготовлено).
При призначенні покарання за злочин, вчинений у співучасті, враховуються характер і ступінь фактичної участі кожного співучасника у вчиненні такого злочину, значення цієї участі для досягнення мети злочину та розмір заподіяної (можливої) шкоди.