§ 6. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння

§ 6. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння

Норма про відповідальність за злочин, вчинений в стані сп’яніння, майже не змінилось порівняно з колишнім законодавством. Стаття 21 КК України передбачає, що особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Більше того, згідно з п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, яку суд може визнати такою, що обтяжує покарання.

Заміна слів «не звільняється від відповідальності» (ст. 14 КК України 1960 року) на «підлягає кримінальній відповідальності» нічого не змінює в позиції законодавця стосовно стану сп’яніння. Закон ставиться до нього індиферентно, вважаючи сп’яніння — нейтральним фактором, що не пом’якшує і не обтяжує відповідальності. Однак. у чому ж тоді полягає зміст цієї норми?

Очевидно, ця норма включена до КК України з загальнопрофілактичною, виховною, метою. Поблажливе ставлення до стану сп’яніння, що складалось віками, як до певного вибачливого фактора, не змогла подолати навіть багаторічна практика застосування КК України 1960 року, який відносив сп’яніння до обтяжуючих покарання обставин.

У науці кримінального права питання про відповідальність осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння в стані сп’яніння, традиційно пов’язується з проблемою осудності — неосудності. Відомо, що алкоголь, діючи на центральну нервову систему, уражує свідомість та волю людини. Внаслідок порушення мислення і послаблення самоконтролю поведінка людини, що перебуває в стані сп’яніння, помітно відрізняється від поведінки тієї ж людини, яка в такому стані не перебуває. Очевидним є той факт, що значна кількість злочинів не вчинювалася б взагалі, якщо б злочинці не були у стані сп’яніння.

При цьому стан сп’яніння сприяє прояву антисуспільних поглядів і звичок. Систематичне зловживання алкогольними напоями, наркотичними засобами або іншими одурманюючими речовинами призводить до загальної деградації особистості. Деякі особи, які вчинили злочин в стані сп’яніння, посилаються на те, що не усвідомлювали значення своїх дій, не могли керувати ними, нічого не пам’ятають про те, що сталось.

Однак стан сп’яніння не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Обґрунтування кримінальної відповідальності за дії, вчиненні в стані сп’яніння, наука кримінального права бачить перш за все у відсутності медичного критерію неосудності. Від хворобливих станів психіки, що обумовлюють як неосудність стан загального сп’яніння, відрізняється двома суттєвими особливостями: по-перше, в сп’яніння людина призводить себе свідомо, і по-друге, загальне алкогольне сп’яніння не пов’язано з галюцинаціями, обманом слуху, зору і неправильним сприйняттям оточення. В основі сприйняття ситуації людиною у стані сп’яніння перебувають факти реальної дійсності, а не хворобливі переживання, як у психічно хворого. З точки зору медицини сп’яніння хоча й викликає порушення психічної діяльності, але не є хворобливим станом психіки.

У стані сп’яніння, як правило, відсутній психологічний критерій осудності. Порушення психічних процесів не призводить до повної втрати контролю свідомості і можливості керувати своїми діями. Неадекватність, алогічність вчинків, відсутність мотивів, малозначність або взагалі відсутність приводу до злочину, не виправдана тяжкість або цинізм — все це зайвий раз говорить про наявність психологічного критерію. Психологічний критерій відсутній, оскільки суб’єкт не втратив зв’язок з діяльністю, усвідомлював свої вчинки і міг певною мірою їх коригувати.

На відміну від суспільно небезпечних дій психічно хворих, злочинні дії особи яка перебуває в стані сп’яніння, при недостатній мотивації пов’язані з певними зовнішніми приводами. Навіть у хаотичних агресивних діях людини, що перебуває в стані сп’яніння, стосовно випадкових людей вбачається усвідомлений вияв жорстокості, нехтування думкою оточення і нормами поведінки в суспільстві.

У ряді випадків при вчиненні злочину в стані простого фізіологічного сп’яніння здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними лише послаблюється. Приклади фактичної осудності осіб, які перебувають в стані сп’яніння, що інколи наводять в юридичній літературі, або висувають на перший план невиправдану жорстокість і відсутність будь-яких мотивів злочинів, або викликають сумнів, чи не було в даному випадку хворобливого розладу психіки на ґрунті сп’яніння.

Стан простого фізіологічного сп’яніння необхідно відрізняти від психічних розладів, пов’язаних зі сп’янінням, або таких, що виникають на їх тлі. Одним із таких порушень є патологічне сп’яніння, що являє собою не лише тяжку ступінь сп’яніння, а якісно відрізняється від фізіологічного сп’яніння хворобливим станом, що виникає через вживання алкоголю.

Патологічне сп’яніння на відміну від простого фізіологічного сп’яніння належить до групи гострих короткочасних психічних розладів і розглядається як сутінковий стан психіки, тимчасове запаморочення свідомості, яке триває від кількох хвилин до кількох годин.

Патологічне сп’яніння, як правило, виникає в результаті вживання алкоголю й одночасно за умов впливу шкідливих факторів, що послаблюють організм. До них в першу чергу належать перевтома, перегрів, астенічні стани після перенесених захворювань тощо. Патологічне сп’яніння може розвинутись через деякий час після вживання алкоголю і незалежно від його кількості, а перебіг характеризується не тривалим часом. Закінчується патологічне сп’яніння частіше раптово, не рідко переходячи у глибокий сон, після чого виникає повна амнезія (прогалини в спогадах).

На ґрунті систематичного зловживання алкоголем можуть розвинутись й інші хворобливі розлади психіки: алкогольний делірій (біла гарячка), галюциноз, параноїд. Вчинення суспільно небезпечних дій при таких розладах виключає кримінальну відповідальність у зв’язку з наявністю обох критеріїв неосудності.

Таким чином, на законодавчому рівні визначені поняття як загального, так і спеціального суб’єкта злочину, наведені ознаки, що характеризують їх іманентні властивості. Очевидно, що будучи обов’язковою ознакою складу злочину, інститут суб’єкта злочину має важливе значення для побудови та законодавчої регламентації інших інститутів як Загальної, так і Особливої частин КК України. В першу чергу коли ми говоримо про застосування норм Особливої частини КК України, маємо обов’язково звернутись до розділу IV Загальної частини КК України і визначитись із тими положеннями, що характеризують суб’єкт злочину як один з обов’язкових елементів підстави кримінальної відповідальності.

При цьому позитивним моментом є саме законодавче закріплення положень про суб’єкт злочину на рівні кримінального закону в окремому розділі. Визначаючи ознаки таких понять, як «осудність», «обмежена осудність», «спеціальний суб’єкт злочину», залишаються актуальними питання щодо удосконалення, а також оновлення концептуальних підходів щодо характеристики віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та ознак юридичної особи як суб’єкта злочину, що знайшло відображення у кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних країн.