§ 5. Система позитивного кримінального права

§ 5. Система позитивного кримінального права

Система — це ціле, яке складається із частин.

Система Загальної частини позитивного кримінального права як складова галузевої системи кримінального права України має самостійне значення і містить, як уже зазначалося, загальні кримінально-правові норми щодо завдання кримінального закону та підстави кримінальної відповідальності, щодо загального поняття злочину та особи, яка підлягає кримінальній відповідальності, щодо загальних засад призначення покарання тощо. Система Загальної частини чинного кримінального законодавства — це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України.

Система Загальної частини Кримінального кодексу України 2001 р. побудована відповідно до етапів реалізації кримінальної відповідальності. Вона передбачає низку нових кримінально-правових інститутів і норм, які випливають з теорії цієї галузі науки. Зокрема, це такі інститути, як Злочин, його види та стадії (розділ III); Повторність, сукупність та рецидив злочинів (розділ VII). Окремі розділи складають: Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (розділ XIV), Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV).

Положення Загальної частини КК України подано у 15 розділах.

У розділі І Загальні положення (ст. 1–2) визначено завдання Кримінального кодексу та підстава кримінальної відповідальності. В основу цих інституцій покладено вироблені міжнародною спільнотою гуманні та демократичні принципи: закон карає лише за суспільно небезпечне діяння; таке діяння визначено в законі, як злочин за формулою nullum crimen nullum poena sine lege (букв. немає злочину, немає покарання без точної вказівки закону), та вирішувати питання, вчинено чи не вчинено особою злочин, має лише суд.

У розділі II Закон про кримінальну відповідальність (ст. 3—10) визначено джерело законодавства України про кримінальну відповідальність, яким є Кримінальний кодекс України, що ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

У цьому розділі міститься низка статей: щодо набуття кримінальним законом чинності та його дії у часі і в просторі; про чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України; про правові наслідки засудження особи за межами України; про видачу злочинців іноземній державі.

У розділі III Злочин, його види та стадії (ст. 11–17) дається поняття злочину, класифікація злочинів, закінченого та незакінченого злочину. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Розділ IV Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину) (ст. 18–22) визначає вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність; розкриває зміст таких понять, як осудність, неосудність та обмежена осудність. Йдеться також про те, що «особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин, підлягає кримінальній відповідальності» (ст. 21 КК).

Розділ V Вина та її форми (ст. 23–25) містить визначення поняття «вина» та розкриває зміст умислу і його видів, а також необережності та її видів.

У розділі VI Співучасть у злочині (ст. 26–31) дається визначення як поняття співучасті у злочині, так і співучасників злочину; йдеться також про злочини, які вчинюються групою осіб, організованою групою та злочинною організацією.

У розділі VII Повторність, сукупність та рецидив злочинів (ст. 32–35) розкривається поняття зазначених інституцій, визначені критерії відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину.

У розділі VIII Обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36–43) до таких обставин віднесено не лише необхідну оборону і крайню необхідність, як це було за КК 1960 року, а й такі обставини, як умовна оборона; фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

У розділі IX Звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44–49) передбачено дві правові підстави звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності: 1) у випадках, передбачених у кодексі, і 2) на підставі акта амністії або помилування. У статтях цього розділу передбачено п’ять видів звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності, а саме: у зв’язку з дійовим каяттям; у зв’язку з примиренням винного з потерпілим; у зв’язку з передачею особи на поруки; у зв’язку зі зміною обставин; у зв’язку із закінченням строку давності.

У розділі X Покарання та його види (ст. 50–64) дано визначення поняття «покарання»; вказано мету покарання; дано вичерпний перелік видів покарання; визначено основні та додаткові покарання; викладено умови призначення кожного окремого виду покарання.

У розділі XI Призначення покарання (ст. 65–73) визначено загальні засади призначення покарання; дано перелік обставин, які пом’якшують і які обтяжують покарання; визначено умови призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; порядок призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків, викладено правила складання покарань.

У розділі XII Звільнення від покарання та його відбування (ст. 74–87) наголошено, що таке звільнення здійснюється судом (за винятком акта амністії чи помилування); визначено умови та порядок: звільнення від покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким; звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей певного віку; звільнення від покарання за хворобою та у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Йдеться про амністію та помилування.

У розділі XIII «Судимість» (ст. 88–91) йдеться про правові наслідки судимості; визначено строки погашення судимості та обчислення таких строків; передбачено можливість дострокового зняття судимості.

У розділі XIV Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (ст. 92–96) визначено поняття і види таких заходів; названо осіб, для яких суд може застосувати означені заходи. Викладено умови, за наявності яких можлива зміна або припинення примусових заходів медичного характеру. Викладено умови та порядок застосування, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування щодо осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Розділ XV Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (ст. 97—108). Це новий розділ у кримінальному законодавстві України, в якому вперше систематизовано викладено кримінально-правові норми щодо відповідальності та покарання найбільш вразливих осіб, які в момент вчинення злочину досягли 14 років, але ще не досягли 18-річного віку.

Особливостями кримінальної відповідальності та кримінального покарання таких осіб є:

— неповнолітнім злочинцям можуть за наявності певних умов призначати не покарання, а заходи виховного характеру;

— покарання у вигляді позбавлення волі не може призначатися неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості;

— неповнолітні злочинці, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають таке покарання у спеціальних виховних установах;

— для неповнолітніх злочинців визначено коротші строки (порівняно зі строками для дорослих злочинців) фактичного відбуття покарання при застосуванні умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання та передбачено коротші строки як давності притягнення до кримінальної відповідальності, так і давності обвинувального вироку та ін.