§ 4. Система кримінального права
§ 4. Система кримінального права
1. Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою їх цілісну систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов’язані між собою.
Усі норми кримінального права поділяються на дві частини — Загальну та Особливу. До Загальної частини включено норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов’язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх тощо.
Особлива частина кримінального права містить норми, що описують конкретні види злочинів та конкретні межі покарання, які можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджено в Особливій частині КК.
2. Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства перебувають у тісному, нерозривному зв’язку. Насамперед, норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до Загальної частини. У той же час усі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині. Тому неможливо застосування окремих видів покарання за злочини, зазначені в Особливій частині, без урахування положень, закріплених у Загальній частині стосовно мети, видів, меж та порядку призначення всіх покарань.
Нерозривний зв’язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права виявляється й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов’язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, застосовуються одночасно норми однієї й другої частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах (ст. 16 КК), і норма Особливої частини, в якій передбачено злочин, на вчинення якого був спрямований замах.