§ 5. Рецидив злочинів

§ 5. Рецидив злочинів

Поняття рецидиву злочинів наведено в ст. 34 КК, відповідно до якої рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Це — легальне кримінально-правове визначення поняття рецидиву злочинів, яке слід відрізняти від кримінологічного (вивчається в науці кримінології) і тим паче побутового розуміння рецидиву злочинів.

Ознаки рецидиву злочинів випливають із його законодавчого визначення і є такими:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Ця ознака є спільною для всіх видів множинності злочинів, а тому належить і рецидиву злочинів. При цьому для наявності рецидиву злочинів (так само як і для сукупності та повторності злочинів) не має значення, простими чи ускладненими є вчинені особою одиничні злочини, були вони закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті;

2) новий злочин (або злочини) має бути вчинено особою в період, коли вона вважається такою, що має судимість за раніше вчинений злочин. Особа визнається судимою за злочин від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, протягом всього строку відбування покарання і, як правило, ще й після відбування покарання протягом строку погашення судимості, якщо її не буде знято судом до закінчення цього строку (розділ ХІІІ Загальної частини КК). Тому рецидив злочинів буде відсутнім у тому разі, коли новий злочин особа вчинить, не перебуваючи у стані судимості, наприклад до постановлення вироку суду або після його постановлення, але до набрання ним законної сили; після зняття чи погашення судимості тощо. Разом з тим особа, яка була засуджена вироком суду з призначенням покарання, від реального відбуття якого вона звільнена (статті 75, 79, 104 КК) протягом встановленого судом іспитового строку вважається такою, що має судимість. За даними судової статистики, кількість осіб, які на момент вчинення нового злочину мали непогашену та незняту судимість, становила у 2006 р. — 22 983, у 2007 р. — 24 086;

3) злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними. Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності злочинів та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, з якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом — ст. 24 КК), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, у цілому визнаються умисними (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, — ч. 2 ст. 121 КК).

Якщо особа до засудження або в період судимості вчиняє декілька злочинів, одні з яких є умисними, а інші — необережними, то рецидив можуть становити тільки умисні злочини, тобто вчинення цією самою особою ще й необережних злочинів не заперечує за інших необхідних умов наявності у неї рецидиву злочинів.

Види рецидиву злочинів можуть бути виділені залежно від різних критеріїв, зокрема:

1) за характером вчинюваних особою злочинів виділяють:

а) загальний рецидив — рецидив, що утворюється різнорідними злочинами. Наприклад, особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), вчиняє умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК);

б) спеціальний рецидив — рецидив, що утворюється тотожними чи однорідними злочинами. Наприклад, особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), у період строку судимості вчиняє нову крадіжку або грабіж (ч. 2 ст. 185 або ч. 2 ст. 186 КК).

За інших рівних умов більш небезпечним вважається спеціальний рецидив злочинів, оскільки він свідчить про певну злочинну кваліфікацію, професіоналізацію особи, цілеспрямованість її дій;

2) за кількістю судимостей:

а) простий (одноразовий) рецидив — це рецидив, при якому новий умисний злочин вчиняється особою, яка має одну судимість за раніше вчинений умисний злочин. Наприклад, особа, яка має судимість за раніше вчинену крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК), вчиняє умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК);

б) складний (багаторазовий) рецидив — це вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві чи більше судимості за раніше вчинені умисні злочини. Наприклад, те саме умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) вчиняє особа, яка має судимість за крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК) та грабіж (ч. 2 ст. 185 КК).

За інших рівних умов більш суспільно небезпечним вважається складний (багаторазовий) рецидив;

3) за ступенем суспільної небезпечності особи:

а) пенітенціарний рецидив — має місце там, де новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений умисний злочин відбуває або відбула покарання у виді позбавлення волі;

б) непенітенціарний рецидив — має місце там, де новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений злочин відбуває або відбула покарання менш суворе, ніж позбавлення волі.

За інших рівних умов більш суспільно небезпечним вважається пенітенціарний рецидив. Наприклад, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) вчинене особою, яка за раніше вчинену крадіжку (ч. 1 ст. 185 КК) відбуває або відбула покарання у виді позбавлення волі. Цей рецидив визнається більш суспільно небезпечним порівняно з тим, при якому таке саме умисне вбивство вчинила б особа, яка за раніше вчинену крадіжку відбуває або вже відбула покарання у виді виправних робіт, обмеження волі чи інший ще більш м’який вид покарання.

Кваліфікація рецидиву злочинів залежить від того, яким він є — загальним чи спеціальним. Загальний рецидив злочинів, тобто рецидив, який становлять різнорідні умисні злочини, не тягне за собою жодних особливостей у кваліфікації нового умисного злочину; інакше кажучи, наявність рецидиву на кваліфікації скоєного не відображається. Наприклад, якщо особа, яка має судимість за раніше вчинений розбій (ст. 187 КК), протягом строку судимості вчинить зґвалтування, то за відсутності інших кваліфікуючих ознак останній злочин кваліфікуватиметься за ч. 1 ст. 152 КК.

Якщо ж рецидив є спеціальним, тобто особа вчиняє новий умисний злочин, який є тотожним чи однорідним з тим, за який вона має судимість, то в цьому разі кваліфікація скоєного залежить ще й від того, чи передбачається в статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака вчинення певного злочину повторно або рецидив злочинів. Наприклад, якщо особу було засуджено за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей і до зняття або погашення судимості за цей злочин вона знову вчинила таке саме діяння, останній злочин підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 164 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Оскільки спеціальний рецидив за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів, що пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин, то для його кваліфікації може використовуватися і така кваліфікуюча ознака, передбачена у багатьох статтях Особливої частини КК, як вчинення певного злочину повторно. Наприклад, якщо особа, яка має судимість за крадіжку, вчинить грабіж, то останній злочин, який становить рецидив, кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК як грабіж, вчинений повторно. Якщо ж у діянні особи є спеціальний рецидив і при цьому в статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за знову вчинений злочин, відсутня кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно» чи «вчинення злочину особою, раніше судимою», то новий злочин кваліфікується, за загальними правилами, без відображення у формулі кваліфікації того, що має місце рецидив.

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів проявляється у такому:

1) у випадках, описаних вище, рецидив злочинів впливає на кваліфікацію скоєного і у зв’язку з цим тягне за собою кримінальну відповідальність за частиною статті Особливої частини КК, яка обкладена більш суворою санкцією порівняно з тією частиною цієї самої статті, яка передбачає основний склад певного злочину;

2) у випадках, коли рецидив не впливає на кваліфікацію скоєного, він може бути врахований судом при призначенні покарання як обставина, що його обтяжує (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Відмежування рецидиву злочинів від суміжних понять. Рецидив злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями, однак найбільш актуальним є питання відмежування його від повторності злочинів. Необхідність такого відмежування зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності. Однак не кожен рецидив злочинів є повторністю злочинів, і в той же час не кожна повторність злочинів є рецидивом. Зокрема, повторність і рецидив злочинів збігаються тільки там, де особа, будучи засудженою за певний умисний злочин, протягом строку судимості вчиняє новий такий самий або однорідний злочин. Інакше кажучи, збігаються тільки повторність умисних злочинів, пов’язана із засудженням, та спеціальний рецидив. Проте окремі види рецидиву не є повторністю. Наприклад, вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) особою, яка має судимість за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК), є рецидивом, однак не є повторністю. У той же час окремі види повторності не є рецидивом. Наприклад, вчинення двох крадіжок особою, яку за жодну з них ще не було засуджено, є повторністю, проте не є рецидивом. Точно так само вчинення нового необережного злочину, тотожного з тим, за який особа має судимість, є повторністю, але не є рецидивом. Таким чином, повторність та рецидив злочинів є поняттями, зміст яких частково перехрещується.

Контрольні запитання

1. Що називається множинністю злочинів?

2. Які ознаки характеризують множинність злочинів?

3. Який злочин називається одиничним?

4. Які виділяють види одиничних злочинів?

5. Які ознаки характеризують повторність злочинів та її види?

6. Які ознаки характеризують сукупність злочинів та її види?

7. Які ознаки характеризують рецидив злочинів та його види?

8. У чому полягає відмінність між повторністю, сукупністю та рецидивом злочинів?

9. Як кваліфікуються повторність, сукупність та рецидив злочинів?

10. Яке кримінально-правове значення повторності, сукупності та рецидиву злочину?