§ 3. Форми співучасті

§ 3. Форми співучасті

Для більш поглибленого аналізу співучасті у злочині в науці кримінального права, судовій практиці та чинному КК виділяють форми співучасті у злочині. Форми співучасті — це об’єднання співучасників, які різняться між собою за характером виконуваних ними ролей (перший критерій класифікації) і за ступенем стійкості суб’єктивних зв’язків між ними (другий критерій класифікації). Виходячи із змісту ч. 1 ст. 27, яка визначає, що співучасниками є виконавець, організатор, підбурювач та пособник, а в ч. 2 цієї статті названо і співвиконавця, можна зробити висновок про те, що співучасть з точки зору ролей, які виконують співучасники, можна поділити на дві форми: просту — без розподілу ролей і складну — з розподілом ролей.

1. Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають «співвиконавство» чи «співвинність») має місце там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Тут співучасники виконують однорідну роль: усі вони безпосередньо виконують повністю або частково об’єктивну сторону складу злочину, описаного в диспозиції статті Особливої частини КК. При цьому між співвиконавцями може бути розподіл функцій, але такий, що, як раніше відзначалося, має «технічний» характер з погляду повноти й обсягу виконання об’єктивної сторони того самого складу злочину.

2. Складна форма співучасті, тобто співучасть із розподілом ролей, полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі має місце розподіл ролей — один (чи декілька) виконавець, інші — організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

У статті 28 КК передбачено форми співучасті, виділені залежно від стійкості суб’єктивних зв’язків між співучасникам. Залежно від цього вирізняють такі форми співучасті: 1) вчинення злочину групою осіб; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину організованою групою; 4) вчинення злочину злочинною організацією.

1. Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має місце тоді, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) — два чи більше суб’єктів злочину — виконують у повному обсязі чи частково об’єктивну сторону складу злочину. В цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до вже розпочатої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився (об’єктивну сторону складу злочину в повному обсязі ще не виконано). При цьому змова може бути, але не до початку злочину, а в перебігу його виконання. Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі об’єктивні і суб’єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх діями має бути причинний зв’язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Таку форму співучасті передбачено в деяких статтях КК як кваліфікуючу ознаку злочину (при зґвалтуванні — ч. 3 ст. 152 КК, хуліганстві — ч. 2 ст. 296 КК, непокорі — ч. 2 ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, не пов’язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці і часі, але не пов’язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК.

2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій формі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які задовольняють вимоги суб’єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спільне вчинення.

Форма змови — вербальна (словесна) — усна чи письмова або у формі конклюдентних дій — для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості відносин між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність учинюваних дій порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК значна кількість статей передбачає вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Вчинення злочину організованою групою. Згідно з ч. 3 ст. 28 КК така форма співучасті має місце тоді, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Із цього випливає, що:

а) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб (для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників), які відповідають вимогам суб’єкта злочину;

б) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто двох чи більше) злочинів. Стійкість групи — поняття оціночне і має встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи як її ознака свідчить про те, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв’язку з підготовкою або вчиненням цього та іншого (інших) злочинів. Для визнання групи організованою тяжкість злочину, до якого готується ця група чи вчиняє його, не має значення;

в) організована група завжди повинна також характеризуватися такими ознаками, як об’єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їх діяльність спрямована на досягнення останнього, тобто на підготовку і вчинення злочинів як кінцевої мети плану цієї групи;

г) організована група повинна також характеризуватися такою ознакою, як розподіл функцій учасників групи. Це може бути як розподіл функцій з точки зору ст. 27 КК, коли, крім виконавців, співучасниками злочину є організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних функцій вчинення злочину між співвиконавцями;

д) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи має усвідомлювати план її діяльності;

е) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями»)[55];

ж) вчинення злочину організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину і тому вказується у багатьох статтях КК як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака.

3. Вчинення злочину злочинною організацією. Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об’єднаннями декількох осіб (п’ятьох чи більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинній організації з об’єктивної сторони притаманні такі основні ознаки:

а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак. З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочинна організація — це передусім наявність п’ятьох чи більше співучасників, які відповідають вимогам суб’єкта злочину;

б) злочинна організація — це завжди стійке ієрархічне об’єднання осіб. Її стійкість свідчить про те, що діяльність учасників злочинної організації (як і вони між собою) тісно пов’язана. Ця організація утворилася заздалегідь та існує відносно тривалий час.

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти чинникам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недодержання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об’єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим чинникам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв’язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення та використання тощо. Набуття організованою групою, крім ознак внутрішньої, ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об’єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (пункти 11, 12 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України);

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має певну мету — безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше), або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів;

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо вчинення ними злочинів;

е) особи, причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують другорядні, лише допоміжні дії, наприклад, офіціанти, повари, перукарі та ін., не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

ж) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК встановлено відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею чи участь у ній або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи декількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами організованих груп (ч. 3 ст. 28 КК) та злочинних організацій (ч. 3 ст. 28 КК) можуть бути визнані при відповідних необхідних умовах: створення або участь у банді (ст. 257), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258³), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). У статтях 43, 255, 258³ та 260 КК передбачено заохочувальні норми, що звільняють за наявності відповідних підстав від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та злочинних організацій.

Із суб’єктивної сторони всі учасники злочинної організації повинні усвідомлювати, що вони є членами цієї організації і виконують певні дії з метою безпосереднього вчинення цією організацією тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або виконують керівні чи координаційні дії щодо злочинної діяльності інших осіб, або забезпечують функціонування як злочинних організацій, так і організованих груп.