§ 2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, та особливості їх призначення

§ 2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, та особливості їх призначення

1. Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК це такі основні покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.

На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»[84], інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.

2. Слід передусім відзначити, що зміст та умови застосування передбачених у ч. 1 ст. 98 КК видів покарань до неповнолітніх мають певні особливості порівняно з такими ж покараннями при застосовуванні їх до повнолітніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КК штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах до п’ятисот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов’язковим урахуванням судом тяжкості вчиненого злочину та матеріального стану неповнолітніх.

Істотно пом’якшені і такі види покарань, як громадські роботи та виправні роботи. Згідно зі ст. 100 КК ці види покарання можуть бути призначені тільки неповнолітнім у віці від 16 до 18 років. Значно меншими є строки цих покарань: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, тривалість їх не може перевищувати двох годин в день; строк виправних робіт встановлений від двох місяців до одного року, і вони виконуються за місцем роботи, при цьому відрахування в доход держави визначаються судом у розмірі від п’яти до десяти відсотків.

На підставі ст. 101 КК арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлена вироку шістнадцяти років, на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

Позбавлення волі згідно з ч. 2 ст. 102 КК узагалі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Обмежує закон і максимальні строки позбавлення волі для неповнолітніх. Залежно від тяжкості злочину (ст. 12 КК), за який засуджується неповнолітній, позбавлення волі може бути призначено: 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — не більше одного року шести місяців; 2) за злочин середньої тяжкості — не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин — не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин — не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, пов’язаний з умисним позбавленням життя людини, — до п’ятнадцяти років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання у виховних колоніях. Особливості відбування в них покарання неповнолітніми передбачено в ст. 143 КВК.

3. Певні особливості є й у призначенні покарання неповнолітнім. Вони викликані, насамперед, тим, що стосовно цих осіб метою покарання виступають виправлення, виховання та соціальна реабілітація. У ч. 1 ст. 103 КК передбачено, що, крім загальних засад призначення покарання (статті 65-67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Особливе значення має врахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з’ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку. У зв’язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності і покарання тих неповнолітніх, які хоча і досягли віку, з якого встановлено кримінальну відповідальність, але відстають (не у зв’язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання стосовно неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку. Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні йому покарання — його пом’якшення. Саме це закріплено в п. 3 ст. 66 КК, яка визначає вчинення злочину неповнолітнім обставиною, що пом’якшує покарання. Саме цим обумовлено і те, що практика однозначно йде шляхом найбільш частого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).