§ 3. Додаткові покарання

§ 3. Додаткові покарання

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) — додаткове покарання (ч. 2 ст. 52 КК), яке не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої частини КК і тому завжди призначається на підставі ст. 54 КК за розсудом суду, але у випадках вчинення особою лише тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину.

Це покарання належить до так званих спеціальних видів покарань і може застосовуватися лише до тієї особи, яка на момент встановлення вироку мала військове, спеціальне звання, відповідний ранг, чин або кваліфікаційний клас, які були надані (присвоєні) їй у встановленому законом порядку.

У різних відомствах і службах виконавчої та судової влади, правоохоронних органах для службових осіб встановлюються відповідні звання, ранги, чини та класи. У Збройних Силах України, Службі безпеки України — військові звання (наприклад, лейтенант, майор); в органах внутрішніх справ України, податковій та митній службі — спеціальні звання (наприклад, капітан міліції, державний радник податкової служби). Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу » встановлює ранги залежно від тієї категорії, до якої віднесені посади, що обіймають державні службовці. Ранги встановлено також у дипломатичній службі (наприклад, Надзвичайний і Повноважний посол, аташе). В органах прокуратури встановлено класні чини (наприклад, молодший радник юстиції). Класні чини присвоюються і фахівцям господарських судів (крім суддів). Кваліфікаційні класи присвоюються суддям різних судів, а також судовим експертам.

Вироком суду особа може бути позбавлена зазначених звань, рангів, чинів або класів. Позбавити особу цього статусу суд має право незалежно від того, який орган чи яка службова особа присвоїли винному відповідне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. Позбавлення особи певного звання, рангу, чину або класу означає і позбавлення її всіх тих прав, пільг та переваг, що пов’язані з наявністю у особи відповідного статусу.

Проте ст. 54 КК не передбачає права суду позбавляти засудженого наукового ступеня, почесних або вчених звань, державних нагород. Якщо суд дійде висновку про те, що вчинений особою злочин дискредитує наявні у неї відзнаки (наприклад, почесне звання), він має право проінформувати про це той орган чи службову особу, які їх присвоїли (присудили), а вони, у свою чергу, мають право у встановленому законом порядку позбавити таку особу наукового чи почесного звання або нагороди.

2. Конфіскація майна (ст. 59 КК) — додаткове покарання (ч. 2 ст. 52 КК), яке полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого. Це покарання призначається за умов, якщо: а) особа вчинила тяжкий (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкий (ч. 5 ст. 12 КК) злочин; б) цей злочин є корисливим (ч. 2 ст. 59 КК); в) конфіскацію майна безпосередньо передбачено у санкції статті Особливої частини КК за цей злочин. Якщо хоча б одна з цих умов відсутня, конфіскація майна призначена бути не може.

Конфіскація майна передбачається в санкціях статей Особливої частини КК або як обов’язкове (ч. 5 ст. 185, статті 209, 306 КК), або як факультативне (ч. 2 ст. 233, ч. 2 ст. 369 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов’язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його застосування лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК, а у другому — питання про доцільність призначення конфіскації майна вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин справи та особи винного.

Закон розрізняє повну конфіскацію, яка полягає у вилученні всього майна, що є власністю засудженого, і часткову, — коли вилучається лише зазначена у вироку частина майна засудженого. Тому у вироку має бути чітко зазначено, конфіскується все майно чи тільки його частина. В останньому випадку необхідно уточнити, яка саме частина майна (1/2, 1/3) конфіскується або перелічити ті конкретні предмети (речі), які підлягають конфіскації.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КВК конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що перебувають на рахунках та вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Хоча грошові кошти і можуть бути предметом конфіскації, однак заміна майна, що конфіскується, грошовою сумою, яка дорівнює вартості цього майна, не допускається.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності за умови, якщо воно є необхідним для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України і передбачений у Додатку до КК.

Від конфіскації майна як виду покарання слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є кримінальним покаранням і полягає у вилученні тих предметів, що визнані знаряддями і засобами вчинення злочину, предметами посягання чи такими, що здобуті злочинним шляхом. Спеціальна конфіскація передбачена статтями 78 та 81 КПК, де зазначено, що гроші, цінності та інші предмети, нажиті чи здобуті злочинним шляхом, передаються в дохід держави, а знаряддя чи засоби вчинення злочину, які належать винному, конфіскуються чи підлягають знищенню. Спеціальну конфіскацію передбачено і в санкціях статей Особливої частини КК (наприклад, за ст. 201 КК конфіскуються предмети контрабанди, а за ст. 301 КК — порнографічні предмети та засоби їх виготовлення і розповсюдження).