§ 2. Елементи та ознаки складу злочину

§ 2. Елементи та ознаки складу злочину

1. У кожному складі злочину прийнято виділяти його елементи, а саме: об’єкт злочину, об’єктивну сторону злочину (їх сукупність називають об’єктивними ознаками складу), суб’єкт та суб’єктивну сторону злочину (вони в сукупності іменуються суб’єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об’єктивні і суб’єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об’єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Обов’язковими (необхідними) ознаками об’єктивної сторони як елементу складу виступають діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок. Тому в злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб’єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Згідно зі ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього КК може наставати кримінальна відповідальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб’єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час учинення передбаченого КК діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК), не підлягає кримінальній відповідальності.

У ч. 1 ст. 22 КК передбачено, що кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких міститься у ч. 2 ст. 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), — з чотирнадцяти років.

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона містить психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент учинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони як елементу складу злочину є вина, мотив та мета злочину. Обов’язковою (необхідною) ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину виступає вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відображено найважливіший принцип — суб’єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види: прямий та непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

2. Кожний з цих елементів складу злочину має певну сукупність ознак. Залежно від їх ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язкові — це ознаки, притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ознаки, що не є обов’язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб учинення злочину (характеризують об’єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб’єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб’єкта злочину та деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов’язкові і факультативні має важливе значення, оскільки він сприяє більш глибокому з’ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186 КК) є обов’язковою ознакою цього складу, а в п. 5 ч. 2 ст. 115 КК спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча ознака. Якщо ці ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати тільки роль обставин, які пом’якшують або обтяжують вину, що враховується при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 КК передбачає як обставину, що обтяжує вину, вчинення злочину загальнонебезпечним способом).