§ 8. Діяння, пов’язане з ризиком

§ 8. Діяння, пов’язане з ризиком

У теорії кримінального права і кримінальному законі (ст. 42 КК) наголошується, що не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронним об’єктам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик — це усвідомлення особою допустимості настання небезпечних наслідків у процесі її професійної діяльності, здійснюваної з метою досягти значної суспільно корисної мети, за наявності обґрунтованого розрахунку щодо запобігання таким наслідкам.

Ризик у правовому значенні завжди обумовлений: 1) наявністю соціально значимої мети, яка потребує свого здійснення; 2) процес здійснення такої мети неможливий у звичайній виробничій, пошуковій чи експериментальній діяльності, оскільки він пов’язаний з певним ризиком, тобто можливістю настання небезпечних (руйнівних) наслідків; 3) наявністю наукового і технічного обґрунтування з використанням досягнень світової науки, що гарантують відвернення передбаченої небезпечної шкоди; 4) особа, яка діяла з ризиком, повинна мати високе професійне розуміння наукових розрахунків і бути переконаною, що небезпека не відбудеться.

Ризик можливий у будь-якій професійній діяльності: науково-технічній, виробничій, комерційній, медичній, оперативно-розшуковій, соціальній тощо.

Ризик визнається виправданим (ч. 2 ст. 42 КК), якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Джерелом, що містить небезпеку заподіяння шкоди правоохоронним цінностям за наявності обґрунтованого ризику, є діяння особи, яка ризикує.

Ризик вважається обґрунтованим (виправданим) за наявності певних ознак, а саме: 1) особа, яка діє з ризиком, повинна мати відповідні для цього професійні знання, уміння вести дослідження, володіти сучасними методами та засобами, які об’єктивно спроможні і суб’єктивно розраховані на запобігання можливим небезпечним наслідкам; 2) ризикована дія не повинна бути заборонена законом або іншим нормативним положенням. Зокрема, забороняється вчинення діяння, яке пов’язано зі створенням загрози для життя багатьох людей або загрози екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій; 3) особа, яка діє в умовах ризику, повинна мати науково обґрунтоване розуміння щодо характеру можливої шкоди; 4) ризиковане діяння має вчинятися заради досягнення значної суспільно корисної мети; 5) досягти поставленої мети неможливо будь-яким іншим способом, не пов’язаним з ризиком; 6) особа, яка діє в умовах ризику, має вжити всіх необхідних науково обґрунтованих заходів і способів та мати точні розрахунки щодо запобігання небезпечним наслідкам; 7) ризиковані дії, що спрямовані на досягнення соціально корисної мети, допустимі лише тоді, коли передбачено шкоду та заходи її відвернення. За наявності сукупності цих умов ризик визнається обґрунтованим і тим самим виправданим.

Стосовно вимог до професійних знань і умінь, методів і засобів, здатних попередити небезпечні наслідки ризику, то вони, як правило, повинні відповідати досягненням світової науки і технічного прогресу, які і мають бути покладені в розрахунки про ризик. В екстремальних ситуаціях, якщо цього неможливо зробити або досягнення наукової думки у певній діяльності недостатні чи їх зовсім немає, особа, яка вчиняє ризиковане діяння, має виходити з особистих ґрунтовних знань, досвіду, уміння і переконання, які дають певну надію на досягнення позитивного результату і запобігання небезпечним наслідкам.

Якщо особа мала можливість досягти суспільно корисної мети іншим способом, не пов’язаним з ризиком, що заподіяв шкоду, і не скористалася цим, то вона, як правило, має відповідати за вчинення злочину з необережності.

Необережне вчинення злочину буде і у випадку, коли в умовах ризику, згідно з розрахунками щодо попередження матеріальної шкоди, така шкода дійсно не сталася, а була заподіяна шкода здоров’ю людей, яка, за розрахунками, навіть не передбачалася. У разі, коли можливість небезпечних наслідків ризику взагалі не передбачалася, між тим небезпечні наслідки сталися, то такі дії мають кваліфікуватися як злочин у сфері службової діяльності за ст. 364 або ст. 367 КК.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК).

Кілька зауважень щодо згоди особи на заподіяння шкоди правам та благам, яку в літературі також відносять до обставин, що виключають злочинність діяння. Йдеться про згоду заподіяти шкоду особистим благам та правам людини, якими вона може без будь-яких обмежень вільно розпоряджатися на свій розсуд. Особистими і невід’ємними благами і правами людини є життя, здоров’я, воля, честь і гідність.

Ставлення людини до самої себе не має юридичного характеру. Воно не підлягає регламентації законом. Людина може розпоряджатися особистими благами та правами на свій розсуд і за своїм бажанням. Вона має природне право позбавити себе життя, відторгнути будь-який орган свого тіла, дати згоду на здійснення хірургічної операції для відвернення загрози її життю чи здоров’ю, вчинити самозаточення в монастир чи келію тощо. Тому не випадково чинний кримінальний закон не містить будь-яких положень з цього приводу.

Якщо закон і передбачає спеціальну відповідальність за посягання на особисте благо, то лише у разі, коли людина таким шляхом посягає на суспільний правопорядок. Наприклад, заподіяння собі тілесного ушкодження з метою ухилитися від призову на строкову військову службу вважається злочином лише тому, що порушує встановлений порядок комплектування Збройних Сил України.

Отже, посягання на особисті блага та права людини визнаються злочином лише тоді, коли вони були вчинені проти її волі. Разом з тим у зв’язку з винятковою цінністю життя і здоров’я людини, посягання на них (позбавлення життя, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) визнається злочином без будь-яких умов, у тому числі незалежно від згоди самої людини на таке посягання.

Таким чином, позбавлення життя або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження людині на її прохання або з її згоди вважається злочином. Наприклад, особа, яка виконала прохання тяжкопораненого в бою воїна позбавити його життя і прискорила з жалості його смерть, має відповідати за вбивство. Суд, визначаючи покарання, може врахувати цю обставину як таку, що пом’якшує покарання.