§ 2. Поняття та зміст вини

§ 2. Поняття та зміст вини

Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина — це центральне поняття кримінального права, основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Від правильного вирішення питання про вину насамперед залежить зміцнення законності в діяльності органів і посадових осіб, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в КК України 2001 року. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку встановленого для кримінальної відповідальності за такий злочин.

У теорії кримінального права щодо нормативного визначення поняття вини можна виділити три основні підходи:

1) дається нормативне визначення як загального поняття вини, так і окремих її форм та видів;

2) підхід, в якому відсутнє окреме визначення поняття вини на нормативному рівні, а даються визначення її окремих форм і/або видів;

3) на нормативному рівні закріплюються форми та види вини, але не розкривається їх зміст.

Перший підхід передбачено й у кримінальному праві Республіки Білорусь та України. Наприклад, у ч. 1 ст. 21 КК Республіки Білорусь дається визначення поняття вини, а у ст. 22, 23, 25 передбачається визначення її форм та видів. Другий підхід знайшов своє втілення, наприклад, у кримінальному праві Австралії, Республіки Польща, Франції, Швейцарії, штату Нью-Йорк (США). Так, у розділі 5 КК Австралії визначаються: елементи вини (п. 5.1), умисел (п. 5.2), злочинне знання (завідомість) (п. 5.3), необережність (п. 5.4), недбалість (п. 5.5); ст. 21 КК Республіки Сан-Марино визначає умисні злочини, неумисні злочини та проступки. Третій підхід застосовується, наприклад, в кримінальному праві Данії, Іспанії, Нідерландів, ФРН, Швеції, Японії. Так, у § 15 КК ФРН встановлено, що караним є лише умисне діяння, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережне діяння; ст. 38 КК Японії передбачає умисел, необережність та помилку.

Хоча в кримінальних кодексах переважної більшості зарубіжних держав пряме визначення поняття вини не наводиться визначення поняття вини, що дається у ст. 23 КК України, потрібно, оскільки дозволяє:

1) визначити природу вини як психічного феномена, що має прояв при вчиненні злочину;

2) у загальних рисах розкрити зміст вини, її сутність;

3) відповісти на питання: до чого встановлюється психічне ставлення — до діяння, його наслідків або злочину в цілому, чи є вина проявом свідомого або несвідомого психічного, або вона є результатом їх взаємодії. Тому не можна погодитися з думкою тих вчених, які зазначають, що у зв’язку з багатогранністю, складністю, в певному розумінні — неосяжністю вини не слід давати її визначення в законі, яке може бути представлено лише у спрощених логічних формах.

Домінуючою в теорії кримінального права України є психологічна концепція вини, з позицій якої і дається визначення цього поняття у ст. 23 КК України.

Закріпивши у ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно, зокрема, по-різному можна розуміти зміст понять «дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом», і термін «наслідки». Щодо розуміння змісту цих понять можна виділити два підходи.

Відповідно до першого формулювання «… вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом…», можна розглядати як загальну характеристику, яка охоплює не лише специфічний кримінально-правовий зміст діяння як елементу об’єктивної сторони складу злочину, а й інші його елементи, зокрема, обстановку, час, місце, спосіб тощо; очевидно цей підхід передбачає, що й елементи складу злочину, які характеризують об’єкт (зокрема, відповідні властивості предмета і потерпілого від злочину), також охоплюються поняттям «… дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом…».

У межах цього підходу поняття «наслідки» також не може обмежуватись і розумітись лише як елемент (ознака) об’єктивної сторони складу злочину, оскільки відповідно до ст. 23 КК України ставлення особи до наслідків є обов’язковим елементом вини, а в окремих юридичних складах злочинів (так званих формальних) наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони відсутні. Можливо, у даному разі законодавець розуміє під наслідками відповідні негативні зміни в об’єкті посягання — незалежно від того, чи втілюються вони в конкретну для сприйняття форму, чи виявляються на «соціальному рівні» без зовнішнього, об’єктивного, їх прояву.

Таким чином, перший підхід дозволяє констатувати, що відповідні формулювання ст. 23 КК України не кореспондують з традиційним вживанням їх у межах вчення про склад злочину і потребують додаткових пояснень і застережень.

Відповідно до другого підходу розуміння поняття «дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом» і поняття «наслідків» здійснюється в межах традиційної термінології вчення про склад злочину; тоді діяння (дія чи бездіяльність) розглядаються як елемент (ознака) об’єктивної сторони складу злочину. Таким же елементом (ознакою) є наслідки. Відповідно інші елементи об’єктивної сторони, які в окремих складах злочинів є обов’язковими (спосіб, час, місце, обстановка тощо), а тим більше елементи, що характеризують об’єкт злочину, зазначеними поняттями не охоплюються. Однак у межах складу злочину певне ставлення до так званих обов’язкових об’єктивних елементів (не лише до діяння та наслідків) традиційно утворює конкретний зміст вини.

Таким чином, другий підхід дозволяє констатувати: якщо розуміти відповідні поняття в межах термінології, характерної для вчення про юридичний склад злочину, то визначення поняття вини в ст. 23 КК України потребує певних уточнень.

Основними категоріями, що характеризують вину, є зміст і форма. Під змістом філософія розуміє єдність всіх складових елементів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків, суперечностей і тенденцій, що являють собою визначальну сторону явищ або об’єктів. Вина як кримінально-правова категорія — це психічне ставлення, що знайшло вияв у конкретному злочині. Складовими елементами цього ставлення є свідомість та воля. Різні комбінації свідомості та волі як окремих елементів даного ставлення утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект та воля у певному, передбаченому кримінальним законом їх поєднанні, утворюють зміст вини.

Формою є внутрішня структура сталих зв’язків і взаємодій елементів, властивостей та процесів, що утворюють предмет або явище, а також спосіб існування і виразу змісту. Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості і волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності і визначеності інтелектуальних та вольових процесів, що відбувається в психіці суб’єкта злочину. Вона вказує на спосіб інтелектуальної і вольової взаємодії суб’єкта з об’єктивними обставинами, які становлять юридичну характеристику даного виду злочинів.

Поняття «психічне ставлення», що вживається в ст. 23 КК України, конкретизується у відповідних формулюваннях, вжитих у ст. 24, 25 КК України. Такими формулюваннями є:

1) «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання»;

2) «усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання»;

3) «передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення»;

4) «не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити».