§ 1. Зміст державного керівництва в сфері економіки

§ 1. Зміст державного керівництва в сфері економіки

З усіх галузей і сфер, які регулюють адміністративно-правові норми, найскладнішими є ті, що належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов’язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва й відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов’язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації, конкуренції, безвідходних технологій (екологізації суспільного виробництва). Важливого значення надають пошуку оптимальних форм організації економіки, її галузей і комплексів, прискоренню підприємництва, стимулюванню науково-технічного прогресу, введенню нових технологій, підвищенню ефективності та інтенсифікації інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотування, здійснюється структурна перебудова народного господарства.

Держава в особі її органів влади здійснює економічну й соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення, стимулює ринкову економіку, забезпечує ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантує захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії. Йдеться про створення нової системи управління економікою на засадах регулювання, координації, заохочення вибору найпріоритетніших напрямів діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв’язування різноманітних проблем.

Державне керівництво в сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту. Основними напрямами, що охоплює державне керівництво в сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика й зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; удосконалення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика та залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів і регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення тощо).

Державне керівництво економікою пов’язано також з дерегуляцією економіки, яка передбачає реформування процедури ліцензування підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізацію фінансових операцій, майнових і орендних обмежень.

Зміст державного керівництва в сфері економіки полягає в: удосконаленні взаємодії центральних органів виконавчої влади й органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об’єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по координації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств, установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб’єктів; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур — на договірних засадах, їх перепідготовці та перекваліфікації тощо.

У нових умовах господарювання важливого значення набуває договірна практика в управлінській діяльності. Особливо універсальною вона є в економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи погодженої діяльності сторін, правового механізму скасування чи зміни раніше прийнятих рішень, спрямованих на здійснення мети договору між сторонами, порядку вирішення спорів між ними й відповідальності за невиконання зобов’язань за договором, взаємного подання сторонами інформації та різних документів. У сфері економіки договірна управлінська практика ще, фактично, не склалася, а тому немає конкретного аналізу змісту й видів управлінських економічних договорів.