§ 2. Особливості міжгалузевого управління

§ 2. Особливості міжгалузевого управління

Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу й розпорядчу діяльність, яку здійснюють органи державного управління, наділені надвідомчими повноваженнями, в тому числі щодо організаційно не підпорядкованих їм об’єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.

На відміну від галузевого (лінійного) управління, яке становить сукупність вертикальних правовідносин, за міжгалузевого (функціонального) управління мають місце й горизонтальні відносини, тобто відносини суб’єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузеву виконавчу й розпорядчу діяльність покладено в основному на державні комітети, служби, адміністрації та інспекції України, в деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, що належать до їх компетенції, а також функціональне регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу, адміністрацію) очолює Голова комітету (служби, адміністрації).

Наприклад, Державна митна служба України згідно з Положенням про неї від 24 серпня 2000 р. є центральним органом виконавчої влади, який здійснює безпосереднє керівництво митною службою України. В процесі реалізації митного законодавства в неї можуть виникати відносини з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише в зв’язку з переміщенням вантажів, товарів і предметів через митний кордон, оформленням документів, справлянням мита тощо. Вертикальної підпорядкованості, тобто вертикальних відносин між Державною митною службою, з одного боку, й цими органами управління, підприємствами й організаціями — з іншого, немає. Організаційні відносини в Державній митній службі наявні з регіональними митницями, митницями, митними постами й підпорядкованими підприємствами, установами, навчальними закладами.

Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно ширші, ніж органів галузевого управління, оскільки їх діяльність є функціональною й поширюється на всі чи декілька галузей управління. При цьому в сучасних умовах коло питань, щодо яких потрібна координація (погодження) діяльності галузевих органів, постійно розширюється. Це пояснюється, по-перше, тим, що поряд із державним сектором економіки розвивається недержавний, який обумовив появу значної кількості нових об’єктів управління, а по-друге, — тим, що інтереси розвитку ринкових відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати міждержавні економічні, політичні, культурні зв’язки.

Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління виявляється в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обов’язковими для всіх органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація, Контрольна ревізійна служба тощо.

Методам управління, які використовують органи міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні під час виконання загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як уже було зазначено, здійснюють Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство фінансів України та деякі інші.

Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об’єктів управління, характеру прав і обов’язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.

У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.

На макрорівні визначають загальнодержавну економічну політику, встановлюють податки й гарантії, визначають їх граничні величини, сферу діяльності. Тут розв’язують завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об’єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у цілому.

Об’єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (рівень конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислові, сільськогосподарські, сфера послуг тощо. Саме тут вирішують завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських об’єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування зростання цін. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюють органи, які управляють конкретними галузями економіки, соціально-культурної сфери й адміністративно-політичної діяльності.

Зміст управління державним обліком і статистикою може слугувати прикладом міжгалузевого державного управління.

Здійснення державного обліку й статистики, створення централізованої системи обліку й статистики в Україні є суттєвим важелем управління соціально-економічними та політичними процесами в державі й суспільстві.

Засади організації статистики та інформатики відповідно до Конституції України визначають виключно закони України. Управління в галузі державного обліку й статистики здійснюють на основі Закону України від 17 вересня 1992 р. «Про державну статистику в Україні» в редакції від 13 липня 2000 р.

Державну політику в галузі обліку й статистики проводить Кабінет Міністрів України. Її спрямовано на створення єдиної (уніфікованої) системи обліку й статистики, визначення змісту та пріоритетів статистично-управлінської діяльності на всій території України.

Управління обліком і статистикою в Україні покликано забезпечити реалізацію державної політики в цій галузі, збирання, розроблення, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави та її регіонах. Змістом загальнодержавної статистики як функції управління є також розроблення й впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах і рекомендаціях, забезпечення достовірності, стабільності та цілісності статистичної інформації. Облік і статистика мають інформувати про наявність і використання природних, трудових і матеріальних ресурсів у економіці, національний прибуток, прибутки й витрати суб’єктів господарювання, населення та інші економічні, соціальні, адміністративно-політичні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві.

Виходячи з наведеного, слід відзначити, що загальнодержавна статистика й облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують потреби всіх державних органів, у тому числі галузевих органів управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих видів статистики, наприклад, фінансово-валютної статистики, судової статистики, митної статистики тощо. Обсяги відомчої (галузевої) статистичної звітності визначають міністерства й відомства самостійно за погодженням з органами державної статистики.

В основу організації державного обліку й статистики покладено загальні принципи державного управління. Крім цього, статистична діяльність у своєму підґрунті має спеціальні принципи. Серед них чільне місце посідає принцип подання в обов’язковому порядку всіма юридичними особами й особами, що займаються підприємницькою діяльністю, даних, необхідних для проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані повинні бути достовірними й подаватися в повному обсязі в установлені строки та за певними адресами. Порядок подання статистичних даних визначено у формах державної звітності, затверджених органами Державного комітету статистики України (далі — Держкомстат України). Наведений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики після аналізу одержаних даних, у свою чергу, зобов’язані подавати власну «продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої влади, Адміністрації Президента України, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям і громадянам у порядку, передбаченому законодавством.

У процесі розбудови й становлення статистичних інституцій України особливе значення належить також принципу знеособленого використання статистичних даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо громадян, юридичних осіб можуть використовуватися лише в зведеному вигляді, з обов’язковим збереженням державної та комерційної таємниці.

Державне управління в галузі обліку й статистики здійснюється спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат України. Згідно з Положенням про Державний комітет статистики України від 19 січня 2004 р. він є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковано органи державної статистики в АРК, областях, районах і містах, а також підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління.

Органам статистики України надано право перевіряти достовірність даних, вимагати від юридичних осіб і громадян пояснень та інші матеріали з приводу виявлення порушень у обліку й звітності. Посадові особи органів статистики мають право згідно з установленим порядком відвідувати об’єкти, що перевіряють, вносити пропозиції про притягнення посадових осіб і осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, винних у порушенні законодавства, до відповідальності, розглядати справи про адміністративні правопорушення в сфері обліку й статистики. Про результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати Президентові України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним міністерствам, комітетам, відомствам України про стан справ управління обліком і статистикою.

Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також міжнародними статистичними організаціями, проте неправомірне втручання в їх діяльність будь-яких суб’єктів не допускається.

Посадові особи та громадяни, які використовують статистичні дані в засобах масової інформації, наукових працях тощо без посилання на їх джерело, несуть відповідальність згідно із законодавством України.