§ 2. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян

§ 2. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян

Значною мірою взаємовідносини держави й об’єднань громадян регулюють норми адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус об’єднань громадян, а саме: сукупність прав і обов’язків, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян і суб’єктами виконавчої влади.

Насамперед це стосується питань легалізації об’єднань громадян. Іншими словами, держава офіційно визнає об’єднання громадян і оформлює його правове становище. Офіційне визнання об’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об’єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також певні документи, перелік яких визначено законодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів.

Основоположне значення у визначенні правового становища об’єднання громадян має його статут. Він повинен містити: назву, мету та завдання об’єднання; умови й порядок прийому в члени об’єднання та виходу з нього; структуру, порядок створення й діяльності статутних органів об’єднання; права та обов’язки його членів; джерела надходження коштів і порядок здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень у статут; порядок реорганізації або ліквідації об’єднання; юридичну адресу.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізацію громадських організацій здійснює відповідно Міністерство юстиції України, органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі органи місцевого самоврядування. Відмову в реєстрації об’єднання громадян може бути оскаржено в судовому порядку.

Законом встановлено й певні вимоги до засновників об’єднань громадян. Так, політичні партії можуть створюватися тільки за ініціативою повнолітніх громадян України, які не обмежено судом у дієздатності та не перебувають у місцях позбавлення волі. Стосовно громадських організацій, то їх засновниками, крім громадян України, можуть бути іноземні громадяни й особи без громадянства, яким виповнилося 18 років. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.

Важливим чинником, що впливає на адміністративно-правовий статус об’єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення й діяльність об’єднань громадян. Так, не підлягають легалізації такі об’єднання громадян, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняють у судовому порядку, якщо їх метою є: зміна насильницьким шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров’я населення, створення воєнізованих формувань.

Держава не втручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об’єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено право представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об’єднання громадян, вимагати потрібні документи й одержувати в необхідних випадках пояснення.

Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністю сплати об’єднаннями громадян податків. З свого боку, об’єднання громадян мають представляти фінансовим органам декларацію про прибутки та витрати.

Контроль за виконанням об’єднаннями громадян чинних норм і стандартів можуть здійснювати екологічні, пожежні, санітарно-епідемічні та інші органи державного нагляду й контролю.

За порушення законодавства об’єднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасове припинення діяльності. У випадках, передбачених законом, об’єднання громадян може бути примусово розпущено (ліквідовано) на підставі рішення суду.

Для здійснення діяльності об’єднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо.

Основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій, а також їх взаємовідносини з державою, є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Сутність правового регулювання взаємовідносин держави й релігійних організацій полягає в такому: держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються в релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій. Разом з тим, держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій і право віруючих на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації. У свою чергу, релігійні організації позбавлено права втручатися в справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Ці організації займаються питаннями, пов’язаними із задоволенням релігійних потреб громадян. При цьому релігійні організації мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об’єднаннями громадян.