§ 1. Управління як соціальне явище
§ 1. Управління як соціальне явище
Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми — суб’єктами управління й може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв’язання поставлених завдань.
Різноманітність об’єктів управління дозволяє виділити основні його види: соціальне, технічне та біологічне.
Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і державних об’єднань, управління людини людиною, в цілому суспільством.
Технічне управління пов’язано зі створенням людьми, їх об’єднаннями машин і механізмів і використання їх з метою полегшення умов праці.
Біологічне управління спрямовано на використання об’єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками для створення нових сортів рослин і порід тварин.
Слід відзначити, що технічне й біологічне управління здійснюються в межах соціального, оскільки всі види управління пов’язані з об’єднанням зусиль людей для досягнення відповідних цілей, але мають різну спрямованість (об’єкт).
У теорії управління, в тому числі соціального, часто говорять про кібернетичне управління, яке набуло значного поширення. Однак кібернетичне управління пов’язано з усіма наведеними видами управління, вивчає їх з формального погляду. Досягнення кібернетики використовують у науці й практиці управління. Це, так би мовити, процеси управління, які за умов широкої комп’ютеризації, розвитку інформаційних систем досягли значного поширення та здійснюють вплив на всі сторони управлінської діяльності. Наслідком цих процесів стало формування нового наукового напряму — інформаційне право.
Для правильного розуміння управління як соціального явища слід виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих систем, створених для забезпечення взаємодії елементів, що їх складають, які підтримують необхідний режим роботи з метою досягнення поставлених цілей та завдань внутрішнього й міжсистемного характеру.
Управління має своїми основними елементами суб’єкт і об’єкт (який діє на засадах самоорганізації), що взаємодіють на різних щаблях ієрархії шляхом управляючого (керуючого) впливу суб’єкта на об’єкт.
Соціальному управлінню притаманні всі названі елементи. Проте слід ураховувати особливості соціальної сфери, де управлінські зв’язки реалізуються через відносини людей, що виявляються в організації суспільного життя. В найзагальнішому плані соціальне управління, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв’язків, що здійснюються всіма державними органами, незалежно від конкретного призначення, органами місцевого самоврядування, а також об’єднаннями громадян. Виходячи з цього, соціальне управління:
виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює;
своїм головним призначенням має упорядкування та врегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);
виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом і об’єктом у процесі практичної реалізації функцій соціального управління;
є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин — суб’єкт формує та реалізує волю, а об’єкт їй підкоряється;
має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконавчої влади (державного управління), органи місцевого самоврядування та об’єднання громадян або уповноважені особи цих організацій.
Соціальне управління має специфічне призначення, особливі форми здійснення й організації суспільних зв’язків. У широкому розумінні, як уже було зазначено, управлінські завдання та функції реалізують усі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян. У зв’язку з цим прийнято поділяти соціальне управління на громадське, що здійснюють органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, інші недержавні організації, та державне, під яким розуміють специфічний вид державної діяльності — виконавчу діяльність, функціонування якої пов’язано з формуванням особливої правової галузі — адміністративного права.
Слід також зауважити, що управлінські зв’язки прослідковуються й у діяльності законодавчого органу — Верховної Ради України, судовій і прокурорській системах, але вони є внутрішніми, організаційно-правовими, пов’язаними з управлінням своєю системою.
У системі громадського управління особливе місце посідає місцеве самоврядування, яке є правом територіальної громади — жителів села (кількох сіл), селища та міста самостійно розв’язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюють територіальні громади як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи).
Об’єднання громадян та інші недержавні організації здійснюють управління на основі своїх статутів у межах Конституції та законів України.
Более 800 000 книг и аудиокниг! 📚
Получи 2 месяца Литрес Подписки в подарок и наслаждайся неограниченным чтением
ПОЛУЧИТЬ ПОДАРОКЧитайте также
§ 5. Дія актів державного управління
§ 5. Дія актів державного управління Акти виконавчої влади діють у вимірах простору й часу, але їм передують опрацювання, видання, набрання чинності та дія з певними обов’язковими вимогами. Положення про те, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх
§ 2. Особливості міжгалузевого управління
§ 2. Особливості міжгалузевого управління Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу й розпорядчу діяльність, яку здійснюють органи державного управління, наділені надвідомчими повноваженнями, в тому числі щодо організаційно не підпорядкованих їм об’єктів, під
§ 3. Особливості регіонального управління
§ 3. Особливості регіонального управління У законодавстві під регіоном розуміють частину території України, яка володіє сукупністю природних, соціально-економічних, національних, культурних та інших умов. Кордони регіону можуть співпадати, а можуть і не співпадати з
ГЛАВА 25 Управління промисловістю
ГЛАВА 25 Управління промисловістю § 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю Промисловість — провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних багатств. Від стану та розвитку промисловості залежать стан
ГЛАВА 28 Управління комунікаціями
ГЛАВА 28 Управління комунікаціями § 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями У широкому плані під управлінням комунікаціями розуміють управління транспортом, зв’язком, мережами й системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто
§ 3. Управління залізничним транспортом
§ 3. Управління залізничним транспортом Через Мінтранс України здійснюється управління залізничним транспортом держави. До складу залізничного транспорту належать підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад
§ 5. Управління автомобільним транспортом
§ 5. Управління автомобільним транспортом Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей господарства, забезпечує поряд з іншими видами транспорту виробництво та обіг продукції промисловості й сільського господарства, потреби будівництва, задовольняє потреби
§ 7. Управління трубопровідним транспортом
§ 7. Управління трубопровідним транспортом Систему трубопровідного транспорту України складають: магістральний трубопровідний транспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс з усіма об’єктами й спорудами, за допомогою якого здійснюють транзитні,
§ 8. Управління шляховим господарством
§ 8. Управління шляховим господарством Шляховий комплекс є одним із найважливіших складників кожної цивілізованої держави. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. затверджено програму створення мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК), яка
ГЛАВА 30 Управління торгівлею
ГЛАВА 30 Управління торгівлею § 1. Організаційно-правові засади управління торгівлею З метою реалізації Основних напрямів економічної політики України, розвитку конкуренції у сфері торгівлі та громадського харчування Указом Президента України «Про комерціалізацію
ГЛАВА 31 Управління фінансами
ГЛАВА 31 Управління фінансами § 1. Організаційно-правові засади управління фінансами Фінансова сфера охоплює відносини, які складаються в процесі акумулювання, розподілу та використання державних грошових коштів і забезпечує єдність усіх її компонентів (кредитної,
§ 2. Органи управління фінансами
§ 2. Органи управління фінансами Центральним органом управління фінансами є Міністерство фінансів України. Положення про Мінфін України затверджено Указом Президента України від 26 серпня 1999 р.Мінфін України підпорядкований Кабінету Міністрів України. На нього
ГЛАВА 34 Управління освітою
ГЛАВА 34 Управління освітою § 1. Організаційно-правові засади й система освіти Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян України на освіту. Підставою для реалізації цього права є система освіти, яка забезпечує загальноосвітню та професійну підготовку громадян
§ 4. Управління освітніми закладами
§ 4. Управління освітніми закладами Безпосереднє управління дитячим дошкільним закладом (дитячими яслами, дитячими садками), школами, позашкільними закладами освіти здійснює директор (завідувач), якого призначає вищий орган управління освіти чи орган місцевого
ГЛАВА 35 Управління наукою
ГЛАВА 35 Управління наукою § 1. Організація державного управління наукою Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визначального джерела економічного зростання й невід’ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для