2.1.2. Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність

2.1.2. Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність

Визначену вище кримінальну відповідальність називають ретроспективною, вона настає у зв’язку з подіями, які сталися задовго до її застосування, тобто в минулому. Така відповідальність для суб’єкта, стосовно якого вона була застосована, є негативною, тому що він переживає негативні наслідки свого злочинного діяння, якими є осуд його вчинку, обмеження або навіть позбавлення певних прав і свобод.

Однак у кримінально-правовій доктрині є чимало прихильників виокремлення так званої позитивної кримінальної відповідальності.

Вона визначається як:

– усвідомлення особою необхідності (обов’язку) додержання кримінально-правової заборони (З.А. Астеміров, В.Г. Смірнов);

– єдність об’єктивної та суб’єктивної сторін, при якій має місце правомірна поведінка правосуб’єктної особи (В.А. Єлеонський);

– обов’язок виконувати дії, передбачені і заохочувані кримінальним законом (П.С. Дагель, В.А. Номоконов);

– суспільно необхідна, бажана чи допустима, щодо інтересів суспільства, поведінка громадян і колективів, яка полягає в додержанні (виконанні, здійсненні) норм права, гарантована і охоронювана державою (В.М. Кудрявцев);

– виконання особою нормативних вимог, що диктують належну поведінку (В.С. Прохоров, М.М. Кропачев, О.М. Тарбагаєв);

– правомірна поведінка особи відповідно до вимог кримінального закону (В.І. Осадчий, Е.І. Звєчаровський, Б.С. Волков);

– усвідомлення правових властивостей своїх дій (бездіяльності), співвідношення їх із чинними законами і підзаконними актами, готовність відповідати за них перед державою і суспільством (Л.В. Багрій-Шахматов);

– вид кримінальної відповідальності, що реалізується в межах регулятивних кримінальних правовідносин і становить форму виконання приписів кримінального закону, що проявляється в усвідомленому дотриманні суб’єктом вимог кримінально-правової заборони або виконанні суб’єктом свого кримінально-правового обов’язку, чи у використанні ним свого суб’єктивного права, передбаченого нормою чинного закону України про кримінальну відповідальність (КК України) (В.К. Грищук).

На мою думку, так звана позитивна відповідальність має лишатися лише у сфері філософського відображення та пояснення об’єктивної дійсності. Кримінальна відповідальність як головний засіб державно-правового реагування на злочинні прояви – це різновид публічно-правової (юридичної) відповідальності як реакції держави на вчинене в минулому кримінальне правопорушення.

Крім зазначеного вище поділу кримінальної відповідальності на позитивну та негативну, виокремлюють ще й потенційну та реальну. Потенційною визнають відповідальність, визначену санкцією відповідної кримінально-правової норми і ще не застосовану у конкретній кримінальній справі. Реальна відповідальність – це засудження конкретної особи за вчинений злочин з позбавленням чи обмеженням її певних прав та можливостей чи без такого. Зазначений поділ кримінальної відповідальності на потенційну та реальну обґрунтований і має не лише пізнавальне, а й певне практичне значення, на відміну від поділу такої відповідальності на позитивну та негативну, що позбавлений раціональності. Потенційна відповідальність – це прерогатива законодавця. З нею пов’язане явище диференціації кримінальної відповідальності. Реальна відповідальність – це сфера кримінально-юстиційної діяльності, яка переважно оперує поняттям «індивідуалізація кримінальної відповідальності».