2.2. Форма кримінальної відповідальності

2.2. Форма кримінальної відповідальності

2.2.1. Дискусійні аспекти поняття форми кримінальної відповідальності

Передусім постає питання, чи існує форма кримінальної відповідальності, оскільки в науковій та навчально-методичній літературі переважно йдеться про форми її реалізації. Вважаємо більш точним перше визначення, адже реалізація кримінальної відповідальності здійснюється переважно в межах кримінально-виконавчих відносин органами кримінально-виконавчої системи. До речі, Конституційний Суд України також оперує поняттям «форма кримінальної відповідальності», а не її реалізація. В рішенні Конституційного Суду України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99-1-15/99 зазначено: «Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись ...до... звільнення від покарання ...».

Наразі в теорії й на практиці чомусь переважає інший підхід – виокремлюються форми її реалізації. З цього приводу висловлено кілька позицій.

1. Формами «реалізації» кримінальної відповідальності є:

а) засудження винного обвинувальним вироком суду без визначеного покарання; б) засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якої особа звільняється; в) відбування винним призначеного йому судом покарання (Ю.В. Баулін).

2. Формами (способами) реалізації кримінальної відповідальності є: а) покарання; б) звільнення від покарання; в) умовне незастосування покарання (С.Д. Шапченко).

3. Формами кримінальної відповідальності є: а) засудження особи із застосуванням призначеного покарання; б) засудження особи з відстроченням призначеного покарання; в) засудження особи з умовним незастосуванням призначеного покарання; г) засудження неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру; ґ) засудження особи без призначення покарання (В.М. Хомич, О.О. Дудоров).

4. Формами кримінальної відповідальності є: а) засудження без реального відбування покарання (осуд винної особи і вчиненого нею діяння); б) засудження з реальним застосуванням покарання (осуд винної особи і вчиненого нею діяння, виконання покарання, судимість) (Н.Ф. Кузнєцова).

5. Формами кримінальної відповідальності є: а) публічний державний осуд особи, винної у вчиненні злочину; б) покарання особи; в) судимість (В.А. Бож’єв, Є.А. Фролов, Г.Г. Криволапов).

Вкотре зауважимо, що в кримінальному праві варто вести мову не про реалізацію кримінальної відповідальності, а власне про саму відповідальність. Як і будь-яке інше явище об’єктивної реальності, вона має не лише свій зміст, а й форму, що відображає цей зміст. Оскільки, як зазначалося вище, зміст кримінальної відповідальності утворюють такі її ознаки, як засудження та певні обмеження, причому обов’язковим є лише засудження, можна стверджувати, що чинне кримінальне законодавство України виокремлює дві форми кримінальної відповідальності:

1. Засудження із застосуванням обмежень;

2. Засудження без застосування обмежень.

У свою чергу, кожна із зазначених форм поділяється на низку підформ (різновиди). Зокрема, перша форма має такі з них:

1) засудження без призначення покарання обмежено осудних осіб із застосуванням до них примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 20 КК України);

2) засудження без призначення покарання неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України);

3) засудження з призначенням покарання без звільнення від його відбування (покарання – Розділи Х та ХІ Загальної частини КК України);

4) засудження з призначенням покарання та зі звільненням від його відбування (звільнення від відбування покарання – Розділ ХІІ Загальної частини; ст. 106 КК України).

Дві останні підформи (різновиди) кримінальної відповідальності поділяються на кілька видів. Так, третій різновид кримінальної відповідальності, коли йдеться про засудження повнолітніх злочинців, поділяється більш як на десять видів за числом основних покарань, визначених у ст. 51 КК України та наявності додаткових покарань. Проявляються такі з них, як засудження до основного покарання та з призначенням додаткового. Кількість видів кримінальної відповідальності із застосуванням основних покарань стосовно неповнолітніх значно менше, адже згідно зі ст. 98 КК України замість десяти основних покарань їм встановлено лише п’ять.

Щодо останнього різновиду кримінальної відповідальності – засудження з призначенням покарання та зі звільненням від його відбування – також слід зазначити, що законодавець встановив низку окремих його видів у статтях Розділу ХІІ Загальної частини КК України, про що йтиметься в окремому розділі посібника.

Друга форма кримінальної відповідальності – засудження без застосування обмежень – має таку ж кількість видів. Чинне законодавство та сучасні кримінологічні реалії дають можливість чітко назвати наступні чотири види такої форми:

1) звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України);

2) звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України);

3) звільнення від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84 КК України);

4) постановлення обвинувального вироку із звільненням засудженого від покарання через відсутність можливості його застосування (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Немає підстав визнавати формою кримінальної відповідальності так зване звільнення від неї, а насправді – відмову від застосування кримінальної відповідальності, регламентоване як Розділом ІХ Загальної частини КК України та деякими статтями інших її розділів, так і низкою статей Особливої його частини. Річ у тім, що у разі звільнення від кримінальної відповідальності немає державного осуду того, хто вчинив злочин, який є обов’язковим елементом змісту кримінальної відповідальності. Тож суд не постановляє обвинувальний вирок, яким особа офіційно визнається винною у вчиненні злочину, що містить негативну оцінку вчинку і його суб’єкта державою. У разі звільнення від кримінальної відповідальності при тому, що його підстави є нереабілітуючими, держава з різних міркувань відмовляється від свого права піддати особу, яка вчинила злочин, осуду і тим більше примусу, передбачених кримінальним законом. Це дає підстави стверджувати, що звільнення від кримінальної відповідальності – це форма реалізації кримінально-правових норм поза інститутом кримінальної відповідальності.

Дискусійним лишається питання щодо віднесення до форм кримінальної відповідальності примусових заходів медичного характеру. Зрозуміло одне: коли вони застосовуються до неосудної особи – це не може вважатися кримінальною відповідальністю. Щодо примусових заходів медичного характеру, що застосовуються до обмежено осудних осіб, такої однозначності не існує. З огляду на те, що такі заходи переважно застосовують паралельно з покаранням, вважати їх як самостійну форму кримінальної відповідальності, мабуть, недоцільно. Але тоді постає питання щодо їх кримінально-правової природи. Отже, зазначена проблема потребує додаткового вивчення.