2.1.1. Проблемні питання доктринального та законодавчого визначення кримінальної відповідальності

2.1.1. Проблемні питання доктринального та законодавчого визначення кримінальної відповідальності

На рівні формального визначення кримінальної відповідальності в теорії кримінального права переважає таке її бачення: це – кримінально-правовий наслідок вчинення злочину, процес та результат реалізації кримінально-правових норм-заборон.

Щодо сутнісного визначення кримінальної відповідальності в теорії існує безліч думок. Наведемо лише деякі з них:

1. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинила злочин, відповісти за його вчинення на підставі кримінального закону, дати звіт перед державою за порушення кримінально-правової заборони й зазнати заходів державного примусу – обмежень (втрат) особистого, майнового або іншого характеру, передбачених як покарання.

Критика такого підходу полягає в тому, що, по-перше, сумнівним є те, що такий обов’язок у повному виді взагалі покладається на осіб, які вчинили злочин. Якби він дійсно існував, то за його невиконання передбачалася б юридична відповідальність. Вона ж передбачена лише за відмову зазнати деяких заходів державного примусу. Оскільки у повному виді такої відповідальності не встановлено, то й про обов’язок говорити марно. По-друге, навіть коли б обов’язок понести відповідальність дійсно існував, навряд чи правомірно ототожнювати його з самою відповідальністю. Ототожнення кримінальної відповідальності з певним обов’язком не враховує того, що сам по собі обов’язок відповісти за порушення кримінально-правової заборони не є реакцією держави на вчинення злочину. Для того, щоб зазначений обов’язок було виконано (із можливості став дійсністю), діяльність уповноважених державних органів, які спочатку викривають винного, кваліфікують вчинене ним діяння як злочин, а далі застосовують до відповідного суб’єкта санкцію кримінально-правової норми повинна бути втілена у процесуальну форму. Обов’язок відповідати не тотожний відповідальності – це лише її необхідна передумова.

Нереалізована кримінальна відповідальність – це не відповідальність, а безвідповідальність особи, яка вчинила злочин, за наявності підстави відповідальності. Якщо підозрюваний (обвинувачений) у вчиненні злочину переховується від уповноважених органів держави, недоречно стверджувати, що він несе кримінальну відповідальність. Лише акт застосування статті КК України (винесення і набрання законної сили обвинувальним вироком суду) як юридичний факт трансформує обов’язок відповісти за порушення кримінально-правової заборони у кримінальну відповідальність. Отже, кримінальна відповідальність – це не обов’язок зазнати осуду, бо вчинено злочин, та відповідного примусу з боку держави, а фактичне застосування до винуватця злочину осуду й примусу, регламентованих кримінальним законом.

2. Кримінальна відповідальність – це покарання за вчинення злочину.

Слід зауважити, що ототожнення кримінальної відповідальності з покаранням є архаїчним уявленням про відповідальність. Ці поняття відрізняються одне від одного, у тому числі за змістом. Покарання – похідна від кримінальної відповідальності, основна, проте не єдина форма кримінальної відповідальності: кримінальна відповідальність можлива і без покарання. Так, у КК України 2001 року передбачено випадки, коли в обвинувальному вироку суд взагалі не призначає винному покарання: 1) втрата особою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, суспільної небезпечності внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч. 4 ст. 74 КК України); 2) закінчення вказаних у ст. 49 КК України строків давності (ч. 5 ст. 74 КК України); 3) захворювання особи, яка вчинила злочин, до постановлення вироку на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК України); 4) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості неповнолітнім, до якого з урахуванням його щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки застосовуються примусові заходи виховного характеру, а не покарання (ст. 105 КК України).

3. Кримінальна відповідальність – це специфічні (охоронні) кримінально-правові відносини, що виникають з моменту вчинення злочину між державою й особою, яка вчинила злочин.

Безпідставність такого підходу в тому, що кримінально-правові відносини – це самостійна кримінально-правова категорія, ототожнення якої з іншими недоцільне.

Отже, кримінальна відповідальність – це не вище зазначені явища, а особливий кримінально-правовий інститут, у межах якого відбувається реагування держави на вчинений злочин, яке полягає в тому, що суд в обвинувальному вироку здійснює засудження порушника кримінально-правової заборони з обмеженням або позбавленням його певних благ чи без такого, а правопорушник, усвідомивши сутність засудження, морально «переживає» його.

Таким чином, кримінальну відповідальність доцільно розуміти як складне, двобічне явище. З одного боку, це – засудження особи за вчинення нею злочину обвинувальним вироком суду з обмеженням чи позбавленням її законних прав та інтересів чи без такого, а з іншого –своєрідне терпіння такого засудження винним. У цій роботі переважно розглядається перший із зазначених аспект цієї відповідальності.

Феномен кримінальної відповідальності доцільно розглядати у вузькому (власному, кримінально-правовому) та в широкому (міжгалузевому) сенсах.

У першому з них кримінальна відповідальність – це здійснене в інтересах захисту правопорядку а) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності з б) обмеженням або позбавленням засудженого певних прав та свобод чи без такого.

У чинному КК України поняття «кримінальна відповідальність» не розкривається, хоча вживається у його тексті в різних аспектах досить часто. Подібна практика є характерною для більшості пострадянських держав. Єдиним винятком є Кримінальний кодекс Республіки Білорусь, у ч. 1 ст. 44 якого вказано, що кримінальна відповідальність – це засудження від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи, яка вчинила злочин, і застосування на підставі засудження покарання або інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього Кодексу.

У вітчизняній кримінально-правовій доктрині є прихильники та противники закріплення у КК України визначення кримінальної відповідальності.

Законодавче визначення кримінальної відповідальності доцільне з таких міркувань:

– воно сприятиме формуванню єдиного професійного розуміння цього правового феномену;

– забезпечить паритет законодавчого відображення предмета (злочину) та метода (відповідальності за його вчинення) кримінально-правового регулювання в КК України.

Щодо широкого (міжгалузевого) розуміння кримінальної відповідальності слід зазначити, що такою є здійснювані в інтересах захисту правопорядку:

а) притягнення до відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння;

б) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності;

в) обмеження або позбавлення цим вироком засудженого певних прав та свобод, включаючи ті з них, що пов’язані з судимістю як правовим станом, спричиненим фактом засудження особи з призначенням їй покарання.

Ми вважаємо, що судимість є не наслідком кримінальної відповідальності, а її складовою (елементом, завершальним етапом) у міжгалузевому її сенсі.

Потреба застосування кримінальної відповідальності в широкому її значенні породжує щонайменше чотири різновиди тісно пов’язаних між собою правовідносин – кримінально-правових, кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих, адміністративних (управлінських). Кримінальна відповідальність у міжгалузевому її сенсі реалізується в межах усіх цих правовідносин, а у власному, вузькому значенні, – лише в межах кримінально-правових відносин.