4.1. Загальна характеристика звільнення від покарання

4.1. Загальна характеристика звільнення від покарання

4.1.1. Поняття та кримінально-правова природа звільнення від покарання

Під звільненням від покарання в літературі (за аналогією зі звільненням від кримінальної відповідальності) переважно розуміється відмова держави від застосування покарання до особи, яку обвинувальним вироком суду було визнано винною у вчиненні злочину. Таке теоретичне визначення є занадто широким і неточним, що й створює можливість для «переплетіння» в професійній свідомості двох самостійних форм кримінальної відповідальності: звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання. Термін «застосування», використаний у цьому визначенні, охоплює обидві форми кримінальної відповідальності. Відмова суду від визначення в обвинувальному вироку виду і меж покарання є відмовою від застосування судом покарання; відмова суду від виконання визначеного ним же в обвинувальному вироку покарання також є відмовою від його застосування. Отже, термін «застосування» є об’єднувальним для обох зазначених форм кримінальної відповідальності, а не розмежувальним, яким він мав би бути.

На наше переконання, більш точним визначенням явища, відображеного в чинному законодавстві поняттям «звільнення від покарання», було б наступне – це відмова суду від визначення виду і міри покарання в обвинувальному вироку, яким особа засуджується за вчинення злочину. При цьому слід мати на увазі, що визначення «звільнення» через «відмову» є вимушеним. Насправді воно є некоректним, оскільки, як відомо, відмовитися можна від чогось поки що неіснуючого, потенційного, а звільнитися – від чогось реального. Удавання звільнення відмовою від застосування покарання обумовлене невдалим визначенням цього кримінально-правового явища в законі. Законодавець мав на увазі відмову від покарання, а назвав це явище звільненням від покарання. Зазначену недолугість бажано усунути, назвавши речі своїми іменами. Але сьогодні ми користуємось законом в існуючому його виді, тож вимушені під звільненням від покарання розуміти відмову від його визначення в обвинувальному вироку суду.

Звільнення від покарання у зазначеному розумінні його кримінально-правової природи має важливе значення в протидії злочинності, оскільки достатньо часто досягнення цілей кримінально-правового реагування як основної форми спеціальної протидії злочинності можливе без обмеження чи позбавлення особи, засудженої за вчинення злочину, певних прав чи можливостей. Тобто призначення покарання, і тим більше його відбування, в деяких випадках є неефективним, таким, що шкодить процесам ресоціалізації особи, яка вчинила нетяжкий злочин.

Звільнення від покарання (відмова від його визначення в обвинувальному вироку суду) – є там, де суд, постановивши обвинувальний вирок, у самому вироку зазначає, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без покарання. Проти цього більшість сучасних вітчизняних правників заперечує, вважаючи, що постановити обвинувальний вирок без визначення в ньому покарання неможливо, оскільки це не відповідало б вимогам ч. 2 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). Дійсно, через брак відповідної чіткості формулювання положень зазначеної тут норми, обумовлений також неналежною якістю Розділу ХІІ КК України, виникає сумнів стосовно того, чи можливо винести обвинувальний вирок без покарання. На моє переконання, заперечення можливості винесення обвинувального вироку без покарання щонайменше не відповідає положенням матеріального права, закріпленим, зокрема, в ч. 3 ст. 88 КК України, якою прямо визнається наявність у кримінальному праві осіб, «засуджених за вироком суду без призначення покарання». Виникає запитання: звідки беруться такі особи? Відповідь можлива лише одна – в результаті так званого звільнення від покарання, передбаченого у статтях Розділу ХІІ КК України. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК України особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Звільнена від покарання особа у цій нормі означає суб’єкта, стосовно якого судом постановлено обвинувальний вирок без визначення в ньому покарання. Але остаточно сумніви щодо цього розвіюються після ознайомлення з ч. 1 ст. 377 КПК України, якою допускається можливість ухвалення обвинувального вироку без покарання.

Звільнення від покарання законодавець відмежовує від звільнення від кримінальної відповідальності. Відповідно до чинного КК України звільненою від покарання може бути лише така особа, яку суд обвинувальним вироком визнав винною у вчиненні злочину, тобто засудив її поведінку та й саму цю особу. Тому ч. 1 ст. 74 КК України розпочинається словами: «Звільнення засудженого (курсив мій. – В.К.) від покарання...».

А звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється без засудження особи, тобто без винесення судом обвинувального вироку і процесуально оформлюється постановою (ухвалою) суду про закриття провадження у справі у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Крім того, звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання мають різні правові підстави, передбачені у відповідних статтях Розділів IX та XII Загальної частини КК України. Нарешті особа, яка за вчинення злочину була звільнена від кримінальної відповідальності, в усіх випадках визнається такою, яка не має судимості. Особа ж, яка звільняється від покарання, визнається такою, що зазнала судимості, щоправда після звільнення вона визнається несудимою, стосовно чого також виникають певні сумніви. Дійсно, хіба може засуджена вироком суду особа бути при цьому несудимою? Логічно було б вважати таку особу судимою хоча б один рік після її засудження.