Стаття 145. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації

Стаття 145. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації

145.1. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.

145.1.1. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків:

Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.

Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк становить 10 років безперервної експлуатації.

145.1.2. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

145.1.3. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

фізичний та моральний знос, що передбачається;

правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

145.1.4. Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в пункті 145.1 цієї статті.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.

145.1.5. Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

145.1.6. Амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15, визначених у пункті 145.1 цієї статті, нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 підпункту 145.1.5 цієї статті. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

145.1.7. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

145.1.8. Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

145.1.9. Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 145 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р.)

145.1. Даний пункт статті 145 ПКУ регулює два основних моменти:

1. Уся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування поділена на 16 груп. Ця класифікація має враховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації. Виходячи з перелічених у цьому пункті груп, законодавець визначив, що йдеться про матеріальні необоротні активи. Слід зазначити, що класифікація основних засобів та інших необоротних активів, наведена в цьому пункті, майже повністю повторює класифікацію основних засобів, наведену в п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби», та назви субрахунків синтетичних рахунків 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні активи» згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291 (далі — Інструкція № 291). Таким чином, для цілей оподаткування платником податку при класифікації основних засобів та інших необоротних активів за групами, згідно з вимогами цього пункту, за основу мають братися дані про розподіл цих активів за субрахунками в бухгалтерському обліку. Наведена в цьому пункті класифікація має певні відмінності, зокрема відсутня окрема група під назвою «Інші необоротні матеріальні активи», яка б відповідала даним субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». Виходячи з логіки цього пункту, ці активи мають відноситися до групи 9 «Інші основні засоби». Одночасно до класифікації введена група 16 «Довгострокові біологічні активи», яка відповідає даним синтетичного рахунку 16 «Довгострокові біологічні активи» в бухгалтерському обліку.

2. Встановлюються мінімально допустимі строки корисного використання об’єктів основних засобів та інших необоротних активів за групами. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», строк корисного використання (експлуатації) — це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Поряд із цим існують певні особливості:

— загального законодавства, яке б визначало мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів та інших необоротних активів, не існує. Єдині, хто має обмежені строки корисного використання, це бюджетні установи згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом ДКУ від 17.07.2000 № 64. Наведені в цій Інструкції строки досить суттєво відрізняються від запропонованих у Кодексі. Втім, як відомо, бюджетні установи належать до організацій, що мають статус неприбуткових. Вимоги Кодексу в частині встановлення мінімально допустимих строків корисного використання (експлуатації) основних засобів на них не розповсюджуватимуться;

— законодавець визначив 4 групи активів, які мають невизначений строк корисного використання, а саме: земельні ділянки, природні ресурси, бібліотечні фонди та малоцінні необоротні матеріальні активи;

— у групі 4 «Машини та обладнання» виділена окрема підгрупа активів, яку умовно можна назвати «інформаційне обладнання» і яка має скорочений строк корисного використання порівняно з іншими активами, що входять до зазначеної групи. Ця група активів найбільше перебуває під впливом розвитку науково-технічного прогресу та впровадження містких технологій, тому законодавець, впровадивши для цих активів мінімально можливий строк корисного використання (2 роки), фактично надав стимул платникам податку запроваджувати місткі інформаційні системи та забезпечувати їх періодичне оновлення відповідно до потреб ринку;

— довгострокові біологічні активи незалежно від субрахунку, до якого вони належать, мають мінімально допустимий строк корисного використання — 7 років.

З метою порівняння складу груп основних засобів у бухгалтерському обліку та в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток наведено нижче таблицю 3.16.

Порівняння вказує, що позиції бухгалтерського обліку та оподаткування практично збігаються. Лише по окремих позиціях податкові групи виписані більш детально — по групах 2, 3, 4, 6.

145.1.1. Цим пунктом встановлено класифікацію нематеріальних активів та визначення строків дії права користування. Необхідно зазначити, що запропонована класифікація повною мірою відповідає розподілу об’єктів нематеріальних активів за субрахунками згідно з Інструкцією № 291. На відміну від основних засобів та інших необоротних активів, у випадку з нематеріальними активами законодавець практично ніде не встановив мінімально допустимих строків права користування. Це пояснюється тим, що строк дії права користування в першу чергу залежить від суб’єктивного фактора, тобто бажання власника (автора) передати права, а це питання не регулюється розділами Кодексу.

Водночас законодавець встановив, що строк дії права користування визначається у правовстановлюючому документі (договір на використання майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійний договір тощо). Поряд з тим, зазначимо, що абз. 2 п. 25 П(с)БО 8 «Нематеріальні активи» передбачено, що нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. Однак нормами ПКУ, з метою амортизації нематеріальних активів, для цілей податкового обліку чітко встановлено, що якщо строк дії права користування нематеріального активу не встановлено у правовстановлюючому документі, то слід орієнтуватись на строк у 10 років безперервної експлуатації.

Таким чином, у зазначеному пункті законодавець встановив певні обмеження, якими мають користуватися платники податку для визначення строку корисного використання об’єкта необоротних активів для цілей оподаткування.

145.1.2. Необхідно враховувати, що визначення строків корисного використання об’єктів необоротних активів, що вводяться в експлуатацію, в кожному конкретному випадку є компетенцією підприємства і має бути оформлене відповідно до законодавства. У даному випадку законодавець встановив такі вимоги:

1) порядок визначення строку корисного використання необоротних активів має бути визначено в розпорядчому документі підприємства, яким визначено облікову політику підприємства (наказ про облікову політику);

2) у кожному конкретному випадку строк корисного використання (експлуатації) об’єкта повинен оформлюватися рішенням керівника підприємства, тобто наказом;

3) введення в експлуатацію необоротних активів має бути оформлено первинними документами відповідно до законодавства. Для нематеріальних активів це має бути «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів №», типова форма якого затверджена наказом Мінфіну від 22.11.2004 № 732 «Про затвердження типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (далі — наказ № 372). Формою цього документа передбачена графа 6 «Строк корисного використання». Для основних засобів це має бути «Акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів», типова форма якого затверджена наказом Мінстату від 29.12.1995 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку» (далі — наказ № 352). Цією типовою формою окремої графи для визначення строку корисного використання об’єкта не передбачено, проте доцільно все ж вказувану інформацію зазначати в Акті, наприклад у розділі «Коротка характеристика об’єкта».

145.1.3. Як було вказано у п. 145.1.2 ПКУ, визначення строку корисного використання об’єкта — прерогатива виключно підприємства. І це є об’єктивним, адже той самий об’єкт основних засобів може на різних підприємствах мати різний строк корисного використання, що може бути пояснено різним набором факторів, які враховуватиме підприємство при розрахунках. У цьому пункті законодавець визначив основні, які необхідно ураховувати при визначенні строку корисного використання (експлуатації), зокрема — очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності.

Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, визначено, що за обсяг продукції (робіт, послуг), який буде виготовлено (виконано) підприємством з використанням об’єкта основних засобів, приймається запланований підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з використанням цього об’єкта;

— фізичний та моральний знос, що передбачається. Необхідно зазначити, що цей фактор не має бути провідним для підприємства у визначенні строку корисного використання (експлуатації). Проблема визначення строку корисного використання основних засобів полягає не стільки в технічному способі його визначення, скільки в науковій (економічній) обґрунтованості. Чим коротший строк служби, тим вища норма амортизації, оскільки необхідно швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції, що призводить до її збільшення. Чим триваліший строк, тим нижча норма амортизації, більший період відшкодування зносу і, отже, менше можливостей для своєчасного використання новітніх технічних досягнень. А це, звичайно, збільшує масштаби морального знецінення основних засобів. Таким чином, строк корисного використання слід визначати, виходячи з економічно доцільного строку служби, який може бути меншим за фізично можливий;

— правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

До інших факторів підприємство може віднести накопичений досвід роботи з подібними активами, сучасний стан об’єкта, питання ремонту та догляду за обладнанням, сучасні технології в галузі технологій та виробництв, місцеві кліматичні умови тощо.

Для нематеріальних активів п. 5.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджених наказом Мінфіну від 16.11.2009 № 1327, рекомендовано враховувати також такі економічні і правові фактори:

— очікуваний спосіб використання об’єкта нематеріальних активів підприємством і спроможність управлінського персоналу ефективно управляти цим об’єктом;

— період життєвого циклу товару, для ідентифікації якого використовується об’єкт нематеріальних активів, та строки корисного використання подібних об’єктів нематеріальних активів;

— передбачуване моральне старіння об’єкта нематеріальних активів;

— стабільність галузі, в якій функціонує підприємство, та зміни ринкового попиту на продукти чи послуги, які є результатом експлуатації;

— тенденції розвитку конкуренції на ринку;

— рівень витрат на обслуговування, необхідний для отримання очікуваних майбутніх економічних вигод від об’єкта нематеріальних активів, та здатність і намір підприємства досягти такого рівня;

— період контролю об’єкта нематеріальних активів та юридичні або інші обмеження його використання;

— залежність строку корисного використання нематеріальних активів від строку корисного використання інших активів підприємства.

Одночасно зазначимо, що згідно з наказом МФУ від 18.03.2011 № 372 були внесені зміни до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема, у П(с)БО 7 передбачена можливість нарахування амортизації з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

145.1.4. Зазначений пункт повторює вимоги п. 25 П(С)БО 7 «Основні засоби». Цим пунктом підприємству надано право переглядати строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів, ураховуючи, що він ґрунтується на попередніх оцінках. Такий перегляд здійснюється у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта основних засобів. Якщо в результаті аналізу з’ясується, що очікуваний строк корисного використання об’єкта основних засобів істотно відрізняється від попередніх оцінок (унаслідок здійснення поліпшень обладнання, зміни ринкової кон’юнктури тощо), необхідно скоригувати суму амортизаційних відрахувань. При цьому нарахування амортизації за новою ставкою при зміні строку корисного використання починається з місяця, наступного за місяцем такої зміни. Виключення зроблено для нарахування амортизації за виробничим методом і це є об’єктивним, адже цей метод базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів, і не залежить від строку корисного використання (експлуатації). Оскільки строк корисного використання (експлуатації), відповідно до вимог п. 145.1.2 ПКУ, встановлюється наказом по підприємству, то зміну строку також має бути оформлено наказом.

Іншим чинником, який впливає на розрахунок норми відрахувань і зазначається в цьому пункті, є ліквідаційна вартість основного засобу. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», ліквідаційна вартість — це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією). Законодавством конкретної процедури визначення ліквідаційної вартості не визначено, тому підприємство має самостійно визначати це, виходячи з власних потреб та особливостей, у наказі про облікову політику. Рекомендуються до застосування такі методи розрахунку ліквідаційної вартості:

1) встановлення ліквідаційної вартості на рівні 0;

2) за базу визначення ліквідаційної вартості беруть ліквідаційну вартість подібного активу, який досяг кінця свого строку корисної експлуатації та використовувався в умовах, подібних до тих, у яких передбачається використовувати придбаний об’єкт;

3) залучення фахівців-експертів, які, виходячи з власного досвіду та становища на ринку, будуть вносити пропозиції щодо встановлення розміру ліквідаційної вартості;

4) за основу беруть вартість матеріальних цінностей, утворених та оприбуткованих у результаті ліквідації основного засобу.

145.1.5. Зазначеним пунктом передбачені методи амортизації, які підприємство має право застосовувати при нарахуванні амортизації для цілей оподаткування. Ці методи повністю повторюють методи, запропоновані п. 26 П(С)БО 7 «Основні засоби». У підприємств, що застосовували метод нарахування амортизації, передбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», з дати прийняття Податкового кодексу України виникає необхідність вибору нового методу амортизації, виходячи із запропонованих у п. 145.1.5 ПКУ. Запропоновані методи нарахування амортизації умовно можна розбити на 2 типи:

— методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

— метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів (виробничий метод нарахування амортизації).

Відмінність цих методів полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу підприємство на власний розсуд застосовує найбільш економічно доцільний метод амортизації, який зазначається в наказі про облікову політику. При цьому кожен із методів має як певні переваги, так і недоліки.

Прямолінійний метод нарахування амортизації — один з найпростіших. Прямолінійний метод набув найбільшого поширення у світі. Суттєвою характеристикою є його рівномірність, тобто щороку амортизується однакова частина вартості основних засобів. При застосуванні цього методу річна норма амортизації залежить тільки від строку служби об’єкта. Перевагами цього методу є простота та можливість легкого коригування нормативів. У тому разі коли немає суттєвих ознак зростання витрат на ремонт основних засобів, пов’язаного із збільшенням строку їх використання, і відсутні дані про можливість швидкого морального зносу необоротних активів або є ускладнення із визначенням обсягу виробничої потужності за весь строк корисного використання основних засобів, застосування цього методу повністю виправдано. Недоліком методу є те, що він не враховує морального зносу, розбіжностей у використанні виробничої потужності основних засобів у різні роки їхньої експлуатації і необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Доцільніше застосування цього методу для пасивної частини таких основних засобів, як будівлі, споруди, меблі, окремі типи обладнання довготривалого користування тощо.

Застосування методу зменшення залишкової вартості передбачає використання фіксованої (у відсотках) норми річної амортизації. Його побудовано на припущенні, що новий об’єкт основних засобів дасть найбільшу віддачу в перший рік його експлуатації. Після цього віддача (продуктивність) з року в рік зменшується. Відповідно в перший рік експлуатації об’єкта буде отримано більше економічних прибутків, ніж у кожному наступному. Отже, при цьому методі економічно доцільним є нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі.

Оскільки при застосуванні цього методу сума амортизації нараховується нерівномірно, нерівномірно також накопичується сума зносу і зменшується залишкова вартість. В останньому році експлуатації об’єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної. Цей метод можливий до використання лише у випадку, якщо ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів відмінна від 0.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості не має аналогів у світі. Прискореними вважають два методи:

— зменшення залишку;

— кумулятивний.

При цьому методі річна норма амортизації являє собою фіксовану (у відсотках) величину і застосовується до залишкової вартості об’єктів основних засобів. Причому в перший рік експлуатації об’єкта основних засобів нараховується найбільша сума амортизації, потім вона щороку зменшується.

Очікувана ліквідаційна вартість не враховується при розрахунку річної норми амортизації. Тому в останній рік експлуатації об’єкта річну суму амортизації слід розраховувати не за формулою, а як різницю між залишковою вартістю об’єкта на початок року і його ліквідаційною вартістю.

При використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об’єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. У результаті цього значна частина вартості основних засобів буде амортизуватися вже в перші роки експлуатації об’єкта. Те саме стосується й кумулятивного методу. За цим методом більшість нарахованої амортизації лягає тягарем на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої (наданих) протягом першої половини строку експлуатації. У свою чергу, залишкова вартість цього об’єкта, пропрацювавши лише половину встановленого строку, досягає ліквідаційної вартості, хоча насправді до неї ще далеко. Висновком є те, що цей метод доцільно застосовувати до тих об’єктів основних засобів, які швидко морально старіють (насамперед, це інформаційне обладнання). Саме тому законодавець визначив, що цей метод може застосовуватись до найбільш високотехнологічних груп основних засобів, які найбільш перебувають під впливом розвитку науки, тобто групи 4, 5 із класифікації основних засобів, наведеної у п. 145.1 ПКУ/

Кумулятивний метод належить до прискорених методів нарахування амортизації. За своєю сутністю він подібний до методу зменшення залишкової вартості й відрізняється лише процедурою обчислення.

Суть наведеного методу полягає в тому, що найбільша частка амортизаційних відрахувань припадає на перші роки експлуатації, оскільки деякі види об’єктів основних засобів (активна частина, зокрема машини, механізми, верстати, інше виробниче обладнання) працюють ефективніше саме в перші роки експлуатації, оскільки їх корисність і виробнича потужність у цей час є значно вищими. Це означає, що в перші роки експлуатації вони більше зношуються порівняно з наступними, отже, потребують більшої суми амортизаційних відрахувань. У свою чергу, витрати на ремонт і експлуатацію таких основних засобів, як правило, більші в кінці строку служби, ніж на початку. Отже, цей метод, як і метод зменшення залишкової вартості, передбачає рівномірний розподіл корисності протягом усього строку експлуатації.

Незручність цього методу в тому, що для кожного року експлуатації необхідно визначати свою норму амортизації (кумулятивний коефіцієнт).

Виробничий метод нарахування амортизації ґрунтується на тому, що амортизація не є наслідком тривалості експлуатації об’єкта основних засобів, а залежить тільки від ефективності їх використання. Цей метод, який також називають методом суми одиниць продукції, найчастіше доцільно застосовувати тоді, коли знос активу безпосередньо пов’язаний із частотою його використання.

Виробничий метод має на меті змусити керівництво підприємства дбати про те, щоб виробничі об’єкти постійно експлуатувалися і відповідно амортизувалися, оскільки знос цих засобів прямо залежить від фізичних одиниць роботи або використання.

Цей метод ефективний тоді, коли виробничу віддачу того чи іншого об’єкта основних засобів можна вірогідно визначити. У разі, якщо фактичний обсяг наданих послуг відрізняється від попередньо очікуваного, підприємство має проблеми з його застосуванням.

Зокрема, наведений метод ефективний для використання у галузях економіки, де основним видом діяльності є виготовлення окремих видів продукції і можна здійснити розподіл обсягу виробленої продукції на кожний окремий об’єкт основних засобів.

Розглянемо на прикладі вантажного автомобіля розрахунок та проведення на рахунках бухгалтерського обліку суми амортизації виробничим методом.

Приклад. Автомобіль вантажний ГАЗ 5303: первісна вартість (ПВ) — 83 500 грн; знос (З) — 37 800 грн; залишкова вартість (ЗВ) — 45 700 грн; ліквідаційна вартість (ЛВ) — 2 000 грн; вартість, що амортизується, (АВ) — 81 500 грн; плановий обсяг перевезень за весь термін експлуатації автомобіля — 10років (ПО) — 500 000 т. км. З метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток встановлено термін експлуатації 5 років. Фактичний місячний обсяг перевезень (ФМОП): 1 місяць — 3 000 т. км; 2 місяць — 1 700 т. км; 3 місяць — 2 600 т. км.

За виробничим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням автомобіля за весь термін експлуатації. При цьому робиться поправка на термін 5 років. Отже, 500 000 т. км /10 Ч 5 = 250 000 т. км — показник виконуваної роботи з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток.

Виробнича ставка амортизації розраховується за формулою: ВСА = АВ / ПО, де ВСА — виробнича ставка амортизації; АВ — вартість, що амортизується; ПО — плановий обсяг перевезень (т. км).

Розрахунок: ВСА = 81500 грн / 2500000 т. км = 0,326 грн на 1 т. км.

Здійснимо щомісячний розрахунок амортизації з урахуванням фактичних даних про перевезення за формулою: СА = ФМОП Ч ВСА, де: ФМОП — фактичний місячний обсяг послуг.

Отже, за 1 квартал сума амортизації за виробничим методом становила з метою бухгалтерського обліку — 1189,90 гри, а з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток — 2379,80 грн. Отже, в даному прикладі в податковому обліку сума амортизації є більшою від аналогічного показника в бухгалтерському обліку за рахунок того, що кількість років експлуатації зменшена і відповідно ставка амортизації збільшена. Якщо з метою бухгалтерського обліку і в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток терміни експлуатації однакові, то і суми амортизації в них будуть збігатися. Щомісяця в бухгалтерському обліку складається проведення по дебету субрахунку 231 «Вантажні перевезення» і кредиту субрахунку 1311 «Знос автотранспорту».

Якщо об’єкт амортизації у будь-якому місяці не експлуатувався, то амортизація не нараховується.

145.1.6. У цьому пункті законодавець визначив особливості вибору методів амортизації для окремих груп інших необоротних активів, а саме:

групи 9 «Інші основні засоби», 12 «Тимчасові (нетитульні) споруди», 14 «Інвентарна тара» та 15 «Предмети прокату», визначені у порядку згідно з п. 145.1 ПКУ, мають амортизуватися за прямолінійним або виробничим методом. Ці вимоги подібні до вимог п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина відмінність при цьому, що до складу групи «Інші основні засоби» (див. ком. до п. 145.1 ПКУ, крім субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи») буде входити і субрахунок 109 «Інші основні засоби»;

групи «Малоцінні необоротні матеріальні активи» та «Бібліотечні фонди» платник податку має право амортизувати:

1) у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;

2) у першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.

Також для окремих груп об’єктів встановлено обмеження на застосування методів амортизації. Зокрема:

145.1.7. Коментована стаття доповнює вимоги п. 145.1.6 ПКУ та майже повною мірою відповідає вимогам П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина невідповідність — це амортизація природних ресурсів, які можуть бути відтворюваними та невідтворюваними. Відтворювані природні ресурси мають амортизуватися у порядку, встановленому п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», виробничим або прямолінійним методом. На невідтворювані природні ресурси вимоги П(С)БО 7 «Основні засоби» не розповсюджуються і особливості обліку мають визначатися іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які до сьогодні не розроблені.

145.1.8. Цей пункт засвідчує виключне право підприємства користуватися амортизаційними відрахуваннями і забороняє державі втручатися у це користування шляхом вилучення їх до бюджету. Зазначена норма є превентивною, попереджуючою і основним стимулом до її виникнення були випадки, які відбувались наприкінці 90-х, коли держава певний відсоток амортизаційних відрахувань вилучала до бюджету. Саме з метою недопущення подібних ситуацій і виникла ця норма. Нагадаємо також, що згідно зі ст. 75 Господарського кодексу України будь-яке підприємство з частини чистого прибутку (доходу) має створювати спеціальні (цільові) фонди, у т. ч. амортизаційний. Інструкцією № 291 передбачено, що амортизаційні відрахування потрібно використовувати за такими напрямами: будівництво об’єктів, придбання (виготовлення) основних засобів, поліпшення (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) основних засобів, придбання (створення) нематеріальних активів, інші капітальні роботи, погашення отриманих на капітальні інвестиції позик.

145.1.9. Коментована стаття, фактично, підкреслює та узагальнює ту інформацію, яка була наведена у пунктах Кодексу вище. Поряд із цим необхідно звернути увагу на таке:

1) законодавець чітко визначив, що методи амортизації, вибрані платником податку для оподаткування, та методи амортизації, визначені для складання фінансової звітності, повинні збігатися з документом, у якому має бути зазначено вибір, — це наказ про облікову політику;

2) підставою для зміни вибраних методів амортизації є зміна очікуваного способу отримання економічних вигод від використання об’єкта основних засобів;

3) у разі зміни методу амортизації підприємство має чітко визначитись, чи вплине це на зміну облікової політики підприємства. Мінфін Листом від 02.11.2009 № 31-34000-20-23-5535/5708 «Щодо зміни методу амортизації основних засобів» визначив, що зміна методу амортизації вважається зміною облікової оцінки. У цьому випадку, згідно з п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 травня 1999 р. № 137, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 392/3685 (із змінами) (далі за текстом — П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах») «наслідки зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, у якому відбулася зміна, а також і у наступних періодах, якщо зміна не впливає на ці періоди». Тобто прийняття рішення про зміну методу амортизації не потребує здійснення коригувань минулих звітних періодів та зміни сальдо рахунків на початок звітного року, як це необхідно робити при зміні облікової політики. При цьому зміст і суму змін в обліковій оцінці згідно з п. 21 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» підприємству буде необхідно відобразити у примітках до фінансової звітності.

Таблиця 3.16

Облік груп основних засобів та інших необоротних активів