Стаття 185. Визначення об’єкта оподаткування

Стаття 185. Визначення об’єкта оподаткування

185.1. Об’єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі — імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі — експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35–37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35–37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

185.1. Стаття 185 Кодексу практично відповідає пункту 3.1 статті 3 Закону, водночас має ряд уточнень, необхідність яких була викликана перш за все практикою застосування саме Закону. При цьому об’єкт оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається залежно від місця їх постачання, яке визначається за правилами, встановленими статтею 186 Кодексу.

Визначення об’єкта оподаткування у цій статті включає в себе сім типів операцій: постачання товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України; постачання послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів із митної території України; постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони; постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень.

У п. 185.1 до операцій з експорту з метою оподаткування прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), що перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони.

Важливе значення для правильного визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має визначення термінів «постачання товарів» і «постачання послуг», наведене у ст. 14 Кодексу. При цьому їх визначення більш деталізовано порівняно із Законом та в цілому відповідає вимогам Директиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 14–15, 24–27).

Згідно з пп. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України, постачання товарів — будь-яка передача права на розпорядження товарами як власником, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, що охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

У статтях 26 і 27 Директиви Ради 2006/112/ЄС з метою адекватного визначення постачання послуг наголошується на тому, що постачанням послуг за винагороду вважаються також:

а) використання платником податку товарів, що входять до складу його ділових активів, у приватних цілях або у приватних цілях його працівників, або, загалом, їх використання в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності, якщо ПДВ на такі товари повністю або частково підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання;

в) постачання послуг, здійснене безоплатно платником податку для власного приватного користування або приватного користування його працівниками, або, загалом, в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності.

Крім того, встановлюється, що для запобігання викривлення конкуренції держави-члени можуть вважати постачанням послуг за винагороду постачання платником податку послуги в цілях власної підприємницької діяльності, якщо ПДВ на таку послугу не підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання повним обсягом, коли б її постачав інший платник податку.