Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів
Стаття 12. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів
12.1. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає:
12.1.1. перелік загальнодержавних податків та зборів;
12.1.2. перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;
12.1.3. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків та зборів;
12.1.4. положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів.
12.2. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим належать:
12.2.1. установлення на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору, зазначеного у підпункті 9.1.9 пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення), у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом;
12.2.2. зміна розміру ставок збору, передбаченого підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом, у порядку, встановленому цим Кодексом;
12.2.3. визначення розміру і надання додаткових податкових пільг у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим відповідно до статті 69 Бюджетного кодексу України.
12.3. Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
12.3.1. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
12.3.2. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
12.3.3. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
12.3.4. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
12.3.5. У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.
12.3.6. Центральний орган державної податкової служби затверджує форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків та зборів згідно з порядком, встановленим цим Кодексом, а у разі потреби надає методичні рекомендації щодо їх заповнення.
12.3.7. Не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.
12.4. До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать:
12.4.1. встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених законодавчими актами;
12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;
12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
12.5. Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Зміст цієї статті повинен бути узгоджений із ст. 3 «Податкове законодавство України». Перелік законодавчих актів, які до нього входять, і базується на компетенції відповідних органів, що приймають їх відповідно до своїх повноважень. Більш докладно про ці повноваження і йшлося в Коментарі до ст. 3 цього Кодексу. Відносини між органами влади при розподілі компетенції щодо податкового регулювання змінюється залежно від державного устрою, специфіки адміністративно-територіального поділу, традицій. У цілому можна виділити два типи подібних відносин.
1. Перший тип. Центральний орган влади впливає на сферу податкової ініціативи. Такі відносини характерні для США, де Конгресу разом з адміністрацією приділяється вирішальна роль у прямому оподаткуванні юридичних і фізичних осіб. Так, федеральна влада визначає ставки прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять до федерального бюджету. Місцева влада при цьому підстроюється під податкову політику, хоча й може самостійно змінювати податкові ставки.
2. Другий тип характеризується участю на паях органів влади, за якого частка кожного рівня влади в податках визначається їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох Європейських країн. У бюджетній системі ФРН частина федерального бюджету в податках із доходів господарських організацій корпоративного типу становить 42,5 %; бюджету землі — 42,5 %; місцевого бюджету — 15 %. У першому випадку воля місцевих органів у сфері податкової політики варіює в деяких межах, однак це ж призводить і до певної нестабільності податкової бази, й, відповідно, до нестабільності надходжень у дохідну частину бюджету. У другому випадку стабільність податкових надходжень сполучається з обмеженням самостійної податкової політики регіонів. Імовірно цілком закономірним є компроміс, змішаний варіант цих двох типів, що відображає специфіку бюджетної й податкової системи держави.
Будь-яка схема управління в державі має специфічну ієрархічну систему, що передбачає чітке розмежування прав і обов’язків органів влади у сфері формування бюджету й власних доходів. Якщо виходити з певної самостійності бюджетів різних рівнів (центрального й місцевих), то можна виділити і два рівні регулювання податкових потоків: 1) верхній рівень, що становить основу надходжень до державного бюджету; 2) нижній рівень, що формує надходження до місцевих бюджетів. Податкове регулювання в країнах із розвиненою ринковою економікою дозволяє виділити кілька умов оптимального співвідношення бюджетних надходжень і податкових платежів: а) чіткий розподіл компетенції між органами влади на центральному й місцевому рівнях; б) самостійність бюджетів і наявність у них незалежних джерел доходів; в) відсутність стійких каналів перерахування коштів із нижче стоячих бюджетів до загальнодержавного.
Податок являє собою вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх. Безумовно, у цьому випадку треба виходити з положення ст. 92 Конституції України, відповідно до якої податки і збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. Виходячи із цього, неважко визначити, що таким органом може виступати тільки Верховна Рада України. Однак з огляду на безумовний пріоритет компетенції Верховної Ради України в цій галузі важливо врахувати моменти, коли, встановлюючи тільки перелік або основні елементи податкового механізму, нею делегуються повноваження із уведення податку чи збору. Важливо мати на увазі певну особливість у встановленні податків, яке закріплюється виключно за державою, Верховною Радою України, яка її представляє. Природа подібного регулювання пов’язана з тим, що податок є насамперед атрибутом держави, об’єктивно властивий йому. Інтереси суспільства можуть і повинні враховуватися, але не лежати в основі формування системи оподаткування. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку[20]. Однак це не означає згоди кожного конкретного члена суспільства або навіть певних груп, верств.