Стаття 11. Спеціальні податкові режими

Стаття 11. Спеціальні податкові режими

11.1. Спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом.

11.2. Спеціальний податковий режим — система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів.

11.3. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

11.4. Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

Стаття, що коментується, присвячена визначенню спеціальних податкових режимів, які передбачають особливий порядок обчислення та сплати податків і зборів у відповідний податковий період, який застосовується у випадках та порядку, визначених податковим законодавством. Спеціальні податкові режими передбачають особливий порядок визначення елементів правового механізму податку, спеціальний режим застосування податкових пільг. Перелік спеціальних податкових режимів закріплено розділом XIV «Спеціальні податкові режими» цього Кодексу: фіксований сільськогосподарський податок (статті 301–309), збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками (статті 310–313), збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

1. Перш ніж коментувати ці спеціальні податкові режими, потрібно звернути увагу на такий режим, як спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. У проекті Податкового кодексу України, прийнятому у другому читанні Верховною Радою України, регулювання цього режиму містилося у главі 1 розділу XIV проекту. Платниками визначалися фізичні особи — підприємці, які протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, відповідають сукупності таких критеріїв: кількість осіб, що перебувають з ними в трудових відносинах, одночасно не перевищує двох осіб (включаючи членів сімей таких фізичних осіб); обсяг доходу не перевищує 300 000 гривень. Передбачалося, що спрощена система оподаткування не поширюється на: — фізичних осіб — підприємців, які здійснюють: а) діяльність у сфері розваг; б) виробництво та роздрібний продаж підакцизних товарів (крім діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин); в) виробництво та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів; г) видобуток, виробництво та інші види діяльності з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; ґ) видобуток та реалізацію корисних копалин; д) фінансову діяльність; е) операції з нерухомим майном; є) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі; ж) діяльність з надання послуг у сфері телерадіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»; з) діяльність у сфері наземного, водного, авіаційного транспорту, надання додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (крім діяльності таксі, діяльності нерегулярного пасажирського транспорту та діяльності автомобільного вантажного транспорту); и) зовнішньоекономічну діяльність, крім експорту програмного забезпечення і послуг з віддаленої підтримки програм та обладнання, розробки постачання та оновлення програмного забезпечення, надання послуг у сфері інформатизації; і) діяльність з надання послуг пошти та зв’язку; ї) діяльність з проведення розслідувань та забезпечення безпеки; й) діяльність у сфері права; к) діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; л) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії; м) діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління; н) діяльність з управління підприємствами, допоміжну діяльність у сфері державного управління; о) рекламну діяльність; п) технічні випробування та дослідження; р) підбір та забезпечення персоналом; с) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату; т) роздрібну торгівлю виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, обробленим та необробленим дорогоцінним камінням; у) роздрібну торгівлю уживаними товарами, товарами «секонд-хенд»; ф) роздрібну торгівлю через мережу Інтернет; х) роздрібну торгівлю через торгові автомати;

— фізичних осіб — підприємців, які на день подання заяви про реєстрацію платником податку мають податковий борг (недоїмку), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Об’єктом оподаткування визначався дохід платника податку. Ставки податку мали встановлюватися щороку сільськими, селищними та міськими радами залежно від виду господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць у межах: а) на території населених пунктів з чисельністю населення понад 150 тис. осіб — від 200 до 600 гривень; б) на території інших населених пунктів — від 20 до 200 гривень. Фізичні особи мали сплачувати податок шляхом здійснення попереднього (авансового) платежу щомісяця до 20 числа (включно) до початку місяця, за який здійснюється сплата податку. Сума податку повинна була перераховуватися на окремий рахунок органів Державного казначейства України. Суб’єкти господарювання могли за власним бажанням обрати спрощену систему оподаткування шляхом отримання свідоцтва платника податку. Рішення про перехід до сплати податків за спрощеною системою оподаткування може бути прийняте суб’єктом господарювання один раз протягом календарного року шляхом подання відповідної письмової заяви до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації суб’єкта господарювання не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного податкового (звітного) періоду.

Разом із тим 30.11.2010 р. Президент України скористався своїм правом «Вето» та запропонував певні правки, які були враховані. Зокрема, було виключено статті 291–300, якими регулювався порядок плати єдиного податку та фіксованого податку. Замість цього підрозділом 8 «Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку» розділу XX «Перехідні положення» встановлено, що до внесення змін до розділу XIV цього Кодексу діє Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та частково розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13–92 «Про прибутковий податок з громадян». Цими нормативними актами, як і раніше, зараз врегульовано порядок сплати єдиного та фіксованого податку.

2. Фіксований сільськогосподарський податок. Платниками податку можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %. Не може бути зареєстрований як платник податку: суб’єкт господарювання, у якого понад 50 % доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин, диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра; суб’єкт господарювання, що провадить діяльність із виробництва та/або реалізації підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 292204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції; суб’єкт господарювання, який на день подання документів для набуття статусу платника податку має податковий борг (недоїмку), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому в користування, у тому числі на умовах оренди. Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та (або) земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування): а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,15; б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,09; в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,09; г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,03; ґ) для земель водного фонду — 0,45. Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби. Сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: а) у I кварталі — 10 %; б) у II кварталі — 10 %; в) у III кварталі — 50 %; г) у IV кварталі — 30 %. Платники податку не є платниками таких податків і зборів: а) податку на прибуток підприємств; б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва); в) збору за спеціальне використання води; г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

3. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками. Платниками збору є оптовий постачальник електричної енергії та виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії, та теплової енергії. Об’єктом оподаткування збором є: а) для оптового постачальника електричної енергії — вартість відпущеної електричної енергії без урахування податку на додану вартість; б) для юридичних осіб — вартість відпущеної електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, зменшена на вартість електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками і малими гідроелектростанціями потужністю до 20 МВт, без урахування податку на додану вартість. Ставка збору становить 3 % від вартості фактично відпущеної платником збору електричної енергії без урахування податку на додану вартість. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю. Збір сплачується платниками збору в строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.

4. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Платниками збору є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів. Об’єктом оподаткування збором є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання-передачі газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення — на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу. Збір справляється у розмірі 2 % на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів: а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води); б) бюджетні організації та установи; в) промислові та інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ. На обсяги природного газу, що постачається для населення, збір справляється у розмірі 4 %. Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні організації та установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби. Під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів без урахування тарифів на його транспортування і постачання споживачам та суми податку на додану вартість. Базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному місяцю. Збір сплачується платниками збору в строки, визначені для місячного податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.